Коли розпочалась війна

Війна для Павла Білоуса почалась у червні 2014 року. Саме тоді на війні загинув чоловік його сестри.

- Ми його ховали 30 червня 2014 року. Тоді я й вирішив піти до воєнкомату, хоча й військового квитка у мене не було вже давно. Я його десь загубив.

Свої перші півроку ветеран провоював разом з 25 батальйоном "Київська Русь". Працював там санітарним інструктором.

- Взагалі мене мали спочатку взяти стрільцем, а подивились у паперах, що моя військова спеціальність зв'язківець. Думали взяти мене туди, але зараз для зв'язківців немає ніякої особливої роботи в армії. Хіба що рації заряджати. Тоді мене керівник батальйону питає, чи тямлю щось у медицині. Я кажу, що тямлю, бо всі 8 сезонів доктора Хауса подивився, — сміється Павло нарізаючи сир. — Але якщо говорити серйозно, то я ще в "Пласті" пройшов гарний вишкіл по домедичній допомозі, однак не мав гарної практики.

Але потім на фронті так приловчився, що вже можу поставити крапельницю з закритими очима.

На початку 2015 року Павло перевівся з "Київсьої Русі" в батальйон "Гарпун", однак для цього йому спочатку довелось звільнитись з армії.

Ветеран АТО Павло Білоус з "кабулками"

- У жовтні 2014 року якраз почали формувати батальйон "Гарпун". Друзі покликали і мене до них. Але виникла проблема — "Гарпун" — це батальйон МВС, а "Київська Русь" — це ЗСУ. Подав я рапорт на звільнення, в результаті звільняли мене аж до лютого 2015 року. Щоб поставити одну печатку мені довелось аж у під Дебальцеве поїхати. Я приїхав у Бахмут 18 лютого 2015 року. Тоді наші війська якраз виходили з Дебальцевого. Поїхав я шукати штаб, він десь був між Дебальцевим та між Бахмутом, але щось хлопці переплутали і висадили мене біля Логвиново. Там якраз росіяни засіли.

Почався артилерійський обстріл, я спершу злякався. Але потім знайшов наш штаб, де і поставив печатку.

Як для атошника закінчилась війна

Однак у "Гарпуні" Павло Білоус пробув недовго. 22 липня 2015 року під Авдіївкою він отримав поранення плеча та легень.

- Ми їхали з хлопцями на завдання. Було дуже спекотно, +36 градусів. Я якраз тоді не вдягнув бронежилет. По дорозі ми потрапили на міни. Хлопці, які їхали на бронетранспортері перед нами, отримали смертельні поранення. Один загинув відразу, інший — ще три дні пролежав в комі, але його не врятували. Мене з осколком поранило з легені. Головний удар прийняв мій автомат — він весь був в осколках. Потім його списали.

"Кабулка" гарно смакує до кави

На прохання Павла, після поранення його відвезли у лікарню в Костянтинівці.

- Серед лікарів тоді, та і зараз, було багато сепаратистів. Як санінструктор, я знав, де які лікарі працюють. Тому попросив мене везти відразу в Костянтинівку. Там був хірург, який і надав мені першу допомогу.

Доліковувся ветеран уже в Києві в Олександра Лінчевського (нині заступник міністра охорони здоров"я). Після поранення кілька місяців Павло не міг підняти ліву руку. Пішов на лікувальну фізкультуру — вже за кілька місяців підіймав 3-кілограмову гирю і навіть підтягувався. Однак на фронт уже не повертався. Крім того, "Гарпун" на той час уже розформували і об'єднали з батальйоном "Миротворець".

- Дуже шкода, що там сталось з батальйоном. "Гарпун" пройшов дуже гарний вишкіл — бійців готували американські рейнджери, а в результаті об"єднали з батальйоном, де служать і колишні беркутівці.

Крім сирів, Павло Білоус робить ще сирні кубики до пива чи віскі

Будинок мрії

Вже два роки у Семиполках під Києвом Павло Білоус будує будинок мрії з дерева. Будувати Павло почав на 12 сотках землі, яку отримав як ветеран АТО.

- Мені землю виділили як ветеранові АТО. Але поруч зі мною тут зібрались і мої друзі, які тут планують робити хайтеківське містечко. Оформлювати землю почали ще 2 роки тому. Процес ще продовжується. Всього нас тут близько 100 чоловік.

Павло і Ольга на фоні будинку мрії

Зараз будівельні роботи в будинку майже завершились. Залишилось зробити лише веранду.

- Мені спочатку архітектори обіцяли, що для того, щоб збудувати такий будинок потрібно 3-4 місяці. В результаті будував я його майже два роки. Обставини були різні — то дерево не привезуть вчасно, то вікна. Найскладніше було зробити трикутні вікна на другому поверсі. Їх робили близько трьох місяців, однак зробили неправильно. Потім ще близько місяця пішло на те, щоб їх переробити.

Невеликий будинок напівкруглої форми в середині значно більший, ніж зовні. Площа будинку — 80 кв. м., а його напівкругла форма є ідеальною забезпечення для енергоефективності.

Час сиру

Ще під час будівництва Павло і Ольга почали займатись виробництвом авторських сирів. На запуск власної справи у ветерана пішло $900, з них $500 коштувала сироварка на 40 літрів, ще $400 пішло на вакууматор для упаковки сирів.  

- Минулого року я ціле літо провів на даху свого будинку, хотів до зими завершити усі роботи, однак не вдалось, тому я вирішив, що буду зимувати тут в наметі. Проте дружина мені не дозволила — вона й так майже два роки жила без мене. Тому взяла дітей і приїхала в Семиполки. Тут ми зняли хату і за порадою друзів почали займатись сиром. Взяли молока і думали з нього зробити моцарелу. Вона в нас не вийшла. Потім взялись за сулугуні, та ж сама історія. Потім спробували з козячого молока. Сир вийшов такий смачний, що ми його з"їли разом з дружиною. Перші сири робили для власного вжитку, однак поступово почали їх продавати.

Голівка сиру "кабулка"

Поки говоримо, Павло бере в руку голівку копченого сиру. Сир дуже гарно смакує до кави.

- В результаті почали ми робити сири вже за власними рецептами. На сьогодні у нас уже є близько 20 видів сирів — з м"ятою, з сумішшю перців, гострий, з сумішшю трав, з горіхом, з кунжутом, коріандром, пробуємо карі. А назву для наших сирів придумав якось мій товариш.

Помітив, що голівка копченого сиру дуже нагадує булку. З тих пір і пішла назва "кабулка".

При цьому для виготовлення сирів ветеран використовує лише органічні речовини. В першу чергу сири роблять дітей.

- Використовуємо натуральне коров'яче молоко, яке купуємо у місцевих жителів. Закваску беремо лише італійську, а біофермент — японський, оскільки він робиться на основі рослин. Для нас це важливо, оскільки моя дружина вегетаріанка і зовсім не їсть м'яса, — пояснює Павло.

Дегустація сирів

Що ж до назви торгової марки, то Павло з дружиною сперечаються, хто ж її вигадав першим.

- Ми з Павлом давно уже захоплюємся скандинавською міфологією. Тому коли я запропонувала назву Cheesegard, то він за неї і вхопився. До цього розглядали кілька варіантів назви. Спершу думали назвати нашу сироварню Cheesebay, тобто "сирна затока" в перекладі. А втім, назва Cheesegard нам сподобалась набагато більше, — додає Ольга.

Першими клієнтами сирного бізнесу ветерана та його дружини були їхні друзі та колеги. Якось сири спробував відомий маркетолог, після чого він написав про родину Білоусів у себе на сторінці. Відтоді їм посипались замовлення.

- Більшість покупців приходить через Facebook, а також за порадою друзів. Один кілограм сиру у нас коштує 350 грн. Системи знижок у нас немає, але замовляючи у нас сир, ви можете отримати якийсь приємний бонус безкоштовно. Це може бути соус до сиру або ще головка якогось іншого сиру.

Культура сиру

Однією з цілей бізнесу Павла та Ольги є розвиток культури сироїдіння в Україні.

- Якось ми були в великому магазині сиру і там спробували соуси до сиру. Нам дуже сподобалось і ми вирішили це зробити на своїй сироварні. Виготовили два види соусів — з ківі та на основі карамелізованої цибулі. Ці соуси дуже популярні у країнах Західної Європи.

В Україні про них, на жаль, ще мало знають, тому люди не готові витрачати свої кошти на соуси для сиру.

Соуси для сиру від Cheesegard

Навчати українців їсти сир разом з соусами Павло і Ольга планують на виставках сиру.

- Це було б звісно найкраще, однак поки ми не можемо часто брати участі у виставках, оскільки для цього треба виготовити багато продукції наперед. Поки ж у нас на тиждень виходить 8-12 кілограмів сиру, але він дуже швидко розходиться. Тому в планах у нас — побудувати підвал, де будуть зберігатись сири, а також окреме приміщення для сироварні. Однак все буде залежати від попиту. Якщо буде попит — буде і пропозиція, — резюмує ветеран.