Патріарху української аграрної освіти Дмитру Мельничуку - 75

05 November, Розділ Новини, переглядів 2 789

Він народився 5 листопада 1943року у селі Марійка Жашківського району Черкаської області.Закінчив у 1959-му Жашківську середню школу №2, у 1964-му одержав диплом ветеринара Української сільськогосподарської академії. З 1965-го працював ветеринарним лікарем насіннєвого радгоспу ім. Жданова Вінницької області.

Упродовж 1965-1968рр. навчався в аспірантурі під керівництвом акад. НАН УкраїниМ.Ф.Гулогопри кафедрі біохімії Української сільськогосподарської академії (УСГА). З 1968 по 1969роки- асистент кафедри біохімії УСГА, з 1969 р. по 1972-й - молодший науковий співробітник відділу біосинтезу і біологічних властивостей білків Інституту біохімії ім.О.В.Палладіна HAH України, у 1972- 1982 рр.- старший співробітник цього ж інституту; у 1982-1984рр.- завідувач лабораторії (відділу) регуляції обміну речовин Інституту біохімії ім. О.В.Палладіна HAH України. Паралелньо (1979—1984рр.) - завідувач кафедри біохімії УСГА (за сумісництвом). З 1984 – ректор УСГА.

Тридцять років свого життя (1984-2014) Дмитро Олексійович віддав своїй альма-матер. Вони зростали разом. Він як науковець, засновник сучасної української аграрної освіти, а ВНЗ - як європейський науково-освітній заклад. Більшість трансформацій, яких зазнав цей виш протягом років незалежності України, відбулися завдяки зусиллям Дмитра Олексійовича. НУБіП України - це його головне дітище.

Десять років тому, якраз напередодні свого 65-річного ювілею та 110-річниці від дня заснування ВНЗ, Кабінет міністрів України ухвалив рішення про надання цьому університету статусу навчально-дослідницького закладу та затвердив його нову назву – Національний університет біоресурсів і природокористування (НУБП).

Це був крок революційний, для декого навіть шокуючий, але дуже промовистий, бо розкривав сутність університету та його ректора, яка полягала у постійному пошуку досконалості, прагненні йти в ногу з часом. На перший погляд, здавалося, що зміна назви мала суто технічний характер. Насправді ж це вимагало великої роботи щодо наповнення роботи університету новим змістом. Колишній НАУ і нинішній (НУБП) – це величезна розгалужена науково-освітня система, до якої входять 12 науково-дослідних інститутів, десятки дослідних господарств, кілька освітніх інститутів, вісім коледжів і два технікуми, Інститут інформаційного і телекомунікаційного забезпечення агропромислової і природоохоронної сфери, Українська лабораторія якості та безпеки продукції. Такого потужного бюджету, який має ця освітня імперія, створена науковим та організаційним талантом Д. Мельничука, на той час не мав жоден навчальний заклад країни. Систему навчання цього університету, його дипломи визнали провідні університети США та Західної Європи. Немає наукових знань, державних відзнак, яких би не був удостоєний Дмитро Мельничук.

- Мабуть, мене зліплено з такої неспокійної глини, що відпочиватиму лише в кращих світах, - говорив тоді Дмитро Олексійович. - Тож поки є сили, віддаватиму знання, досвід справі процвітання університету, якому присвятив основну частину свого активного життя. Знаменну постанову Кабміну про зміну назви університету й надання йому нового статусу ми готували довго. Майже рік пішло на узгодження змін до нашого статуту, який узаконює всі новації, запроваджені нами протягом останніх років. Ми зробили цю переміну, щоб потрапити до когорти європейських університетів наук про життя. Це матиме велике значення для нашого міжнародної діяльності…»

НУБП - прообраз нового типу ВНЗ, який об’єднує три види діяльності: навчальну, дослідницьку, інноваційну і плюс до цього - інформаційно-консультативну та навчально-виробничу. Завдання полягало в тому, щоб університет став непросто освітянською зіркою, а й серцевиною великого університетського комплексу, до якого увійдуть навчальні, дослідницькі та виробничі структури різних рівнів. Тобто ректор і колектив університету пішли шляхом поєднання в одній установі академічної і прикладної наук із практичним застосуванням їхніх досягнень у виробничій сфері. За таким принципом працюють провідні університети США і Європи. У своїй роботі над університетом нового типу НУБіП того зразка орієнтувався на Айовський, Луїзіанський, Пенсільванський університети (США), Вагенінген (Голландія) і Токійський аграрний університет.

Чи були сумніви щодо назви університету? Так, на думку Дмитра Олексійовича, його слід було б назвати по-іншому. Бо, скажімо, в країнах, які вступили до Євросоюзу, аграрні ВНЗ одержали назву університетів наук про життя та природокористування. Але не у всіх державних структурах це знайшло підтримку. Тож після довгих роздумів зупинилися на назві «біоресурси та природокористуванням», що по суті одне і теж, що й наука про життя. Бо біоресурси - все живе. Це те, що у воді, на поверхні землі, у повітрі. «Я мріяв про навчальний заклад, який зібрав би інформацію не лише про біоресурси України, а й всієї планети, був би творцем нової ідеології життя та аграрної діяльності»… — говорив Дмитро Олексійович.

Управління такою освітянською імперією - складна справа, що потребує і організаторського таланту, і дипломатичного мистецтва, і зв’язків у вищих колах держави. Знаючи її глибокі корупційні традиції, можна лише уявити, якого тиску зазнав ректор з боку бюрократії, відбиваючись від її зазіхань на майно та угіддя вишу. Та у 2014-му їхнє терпіння луснуло, а в ректора забракло сил з ними боротися. Обуха батогом не переб’єш.

Сьогодні відомий ректор займається активною громадською діяльністю. У 2015 році заснував громадську організацію «Герої України в АПК», яка об’єднала не лише Героїв України, а й заслужених працівників сільського господарства та передовиків виробництва різних років, відзначених державними нагородами. Місія організації визначена коротко і ємко: доведення якості та екологічної і біологічної безпеки продовольства до рівня міжнародних стандартів. Адже Україна за цими характеристиками досі посідає 140-ве місце у світі. Звідси - невисока конкурентоспроможність нашого АПК.

- Харчі мають бути, як ліки, — переконаний Дмитро Олексійович. — Але може бути й навпаки. Якщо вони перетворяться на отруту внаслідок різних модифікацій, то за 7-10 років уже й стріляти на фронтах не буде потреби: недоброякісна їжа зробить погану справу тихо».

Сьогодні спільнота аграрних Героїв намагається впливати на державні структури, сприяє розвитку інститутів громадянського суспільства, впровадженню інновацій, вихованню аграрних кадрів.

Тож у день ювелею хочеться побажати Дмитру Олексійовичу наснаги у всіх його добрих справах, нових звершень у науковій, освітянській та громадській діяльності. З роси й води Вам, Дмитре Олексійовичу!

Нагороди Д.О. Мельничука:

- Герой України (з врученням ордену Держави, 05.11.2003).

- Повний кавалер орденів України— «За заслуги» III (12.1996), II (09.1998), I ступенів (2009).

- Медаль СРСР «За трудовую доблесть» (1973р.).

- ЛауреатДержавної премії України в галузі науки і техніки(1984).

- Заслужений діяч науки і техніки України (1990).

- Лауреат Міжнародної премії «Дружба» (1995р.)

- «Знак пошани» Міністерства аграрної політики України (2001р.).

- Лауреат премії ім. В.І.Вернадського (2003р.).

- Золота відзнака ФАО ООН «World food day» (2008р.).

- Орден Російської федерації- ім. Ломоносова (2008р.).

- Орден Франції— «За заслуги» (2009р.).

- «Знак пошани» від НААН України (2014р.).

- Почесні Грамоти Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, почесні відзнаки АН СРСР, НАН України, МінАП, МОН, МВС, НААН, НАПН, мера м. Києва та інших установ і організацій (протягом 1970-2013рр.).