Великі проблеми дрібних виноградарів: що врятує бізнес від прогорання?

28 August, Розділ Новини, переглядів 1 823

Якщо на прилавках магазинів або місцевих ринках таки вдасться знайти український виноград, то його асортимент переважно буде складатись з 1-3 сортів. Це менше, ніж 1% від того розмаїття винограду, що вирощують на Одещині, Миколаївщині, Херсонщині, Закарпатті тощо. Хоча одноосібники займають третину площ під виноградом, однак їм належить майже 44% від валового збору ягоди. Причому в господарствах населення урожаї та урожайність ростуть швидше, аніж на підприємствах: за останні три роки одноосібники збільшили виробництво винограду на 31%, агрокомпанії - на 19%. Цікаво, що за даними Держстату, середня урожайність 2018 року становила у виноградниках населення - 162 ц/га (причому, більшість з них вирощують ягоду на площі до кількох десятків соток), а у підприємствах - 93,6 ц/га. Одноосібники, для яких продаж винограду може бути чи не основним заробітком, докладають чимало зусиль для того, щоб отримати гарну продукцію і таким чином привернути увагу споживача. Однак, існує низка причин, які стають на заваді блискучим результатам кропіткої праці дрібних виноградарів.

Ринок росте, ціна падає

Південні області у сезон переповнені виноградом, зауважують місцеві виробники. Так, у 20-х числах серпня оптова ціна на виноград там падає до 10-15 грн/кг. Середня собівартість вирощування польового винограду в богарних умовах 8-8,50 грн/кг, тепличного - 10-11 грн/кг, зазначає завідувачка відділом селекції Інституту виноградарства ім. Таїрова в Одесі Ірина Ковальова. Причому багато одноосібників не враховують власних трудозатрат. Це не та виручка, яку хочуть отримувати виноградарі, говорить власниця виноградника Наталя Глазунова з Мелітополя. “У 2010 році долар був по 8 грн, а оптова ціна на виноград - 35 грн/кг. Тоді як за поточного курсу ціна становить вже 15 грн/кг. Думаю, на це впливає також низька купівельна спроможність. Люди спершу витрачають по 20 грн за кг картоплі, огірків, до 40 грн за кг помідорів - це продукти першої необхідності”, - говорить жінка. Трохи більше можна заробити, якщо виробнику самотужки виходити на ринок і продавати в роздріб, однак і тут є свої нюанси. “Ті, хто стоїть на ринку щодня, тримають ціну на рівні 30-35 грн/кг. А хто стихійно виходить з 5-10 китичками, - збиває її до 15-20 грн/кг”, - ділиться виноградарка Тамара Білоцерківець з с. Кринички на Дніпропетровщині. Інший виробник, Валентин Полишко з Дніпра знаходить спосіб вигідніше збути виноград: “Щоб досягти високих смакових якостей, доводиться ризикувати. Якщо зібрати “Аркадію” на 2-3 тижні пізніше часу настання технічної стиглості, у смаку з'являється мускат. Такий виноград можна продати по 50 грн/кг”. Інший спосіб підвищити маржу свого бізнесу - вирощувати ранні сорти, коли на ринку ще немає засилля ягоди. За ультраранній виноград можна отримувати від 100 грн/кг, зазначає садівник Олег Щенніков із с. Веселе на Херсонщині. Водночас він додає, що ранні тепличні сорти вимагають чимало трудозатрат. За словами виноградаря Василя Половкова із с. Дніпровка Запорізької області на облаштування одного балагану (теплиці) площею 10х45 м потрібно витратити більше 100 тис. грн. Цього року чоловік продавав тепличний виноград по 52 грн/кг, потім ціна опустилась до 35 грн/кг. А ті ранні сорти, які він вирощує у відкритому ґрунті, збирається викорчовувати. Каже, що залишить декілька пізніх сортів винограду, за кілограм якого на оптовому ринку дають 25 грн.

Читайте також: Школа агрономів: промислове вирощування гарбуза від посіву до доробки насіння

Немає великої поставки одного сорту - годі чекати на хорошу ціну

Виноградарі одностайні: разом з анексією Криму та окупацією Донбасу вони втратили вагому частину ринку. А везти продукцію на далекі відстані, хоча б в межах України, дрібні виробники не поспішають, тому що для цього потрібно сформувати великі партії та налагодити логістику. Виноградар Ігор Єлісєєв з Покрова, що на Дніпропетровщині, переконаний, що потрібно створювати закупівельні центри. Вони б укладали з фермерами угоди купівлі винограду певних сортів. Однак їх створення неможливе без державної підтримки, без кредитів на встановлення дороговартісного обладнання, зокрема, охолоджувальних камер, де можна буде зберігати виноград. Дрібні виробники часто вимушені або збувати продукцію за безцінок, або взагалі не мають змоги її продати і втрачають свій урожай - достиглі грона не можна обприскувати, тому ними залюбки ласують птахи, комахи та зокрема, бджоли. Оскільки не мають сховищ, де могли б зберігати свою ягоду до зменшення сезонного виробництва і появи на ринку кращої ціни. Щоб постачати продукцію закордон, говорить Руслан Панченко з Костянтинівки, що на Миколаївщині, потрібно формувати партії з 2-3 сортів по 15-20 т кожного. Такий обсяг можна забезпечити лише зусиллями кількох, а то й десятка виноградарів. За словами Панченка, на заваді кооперації стає необізнаність людей щодо єдиних стандартів, до яких слід привести ягоду. “У кожного виноградаря своя система поливу, захисту від хвороб та шкідників, удобрення, тому на виході усі збирають різний виноград. А коли ти працюєш в кооперації з іншими, то ягода має бути однаковою за смаком і формою”, - зауважує садівник. Зокрема, Тамара Білоцерківець, яка вирощує 80 сортів, не замінила б їх трьома для створення великих поставок разом з іншими виноградарями. Ігор Єлісєєв говорить, що Україна могла би наростити експорт винограду до Білорусі, оскільки країні, на півночі, бракує цієї ягоди. І правда, за останні роки саме Білорусь є одним з основних імпортерів українського винограду: у 2017 р. країна закупила в нас цієї ягоди на $43 тис., у 2018 р. - на $31 тис. Разом з тим, багато винограду з України імпортує Молдова – загалом, на $38 тис. у 2017, на $49 тис. та на $27 тис. за сім місяців 2019 року. Водночас, ми закуповуємо виноград в Ірані, Узбекистані, Туреччині та навіть Індії на суму, що у кілька сотень раз перевищує обсяги нашого експорту. Завідуючий сектором виноградарства Інституту олійних культур Запоріжжя Володимир Ласкавий додає, що заради ефективного об'єднання вітчизняні виробники повинні відмовитись від позиції “моя хата скраю”, а у створенні умов для виробників винограду мають сприяти державні органи різних рівнів. До слова, уже є успішний приклад реалізації партії винограду у 10 т завдяки спільній поставці. Цього року шість виробників із Запорізької області - учасники UHBDP - передали виноград кількох сортів на зберігання в охолоджувальну камеру фермеру зі свого регіону. Інша людина з Одещини забезпечила транспортування та реалізацію продукції у західних областях України. Олег Щенніков зауважує, що рентабельними можна назвати обсяги винограду, зібрані, щонайменше, із 6 га.

Селекційний бум: кількість ще не означає якість

У зв'язку із перевиробництвом винограду всередині південно-східного регіону України, виноградарі переорієнтовуються з продажів виключно ягоди на реалізацію саджанців. Остання дає в рази більше прибутку. Загалом є дві моделі ведення такого бізнесу: купувати за вигідною ціною посадковий матеріал у когось іншого, розмножувати його та перепродавати або разом з цим, самостійно виводити нові гібридні форми. Є саджанці широко розповсюджених сортів по 20-30 грн, є по 500 грн, а є по 3-4 тис. грн за штуку. Найдорожчі - це новинки селекції, що обіцяють своїм власникам стійкість до несприятливих умов, великі грона та високі смакові якості. Проте є одне “але”. Для того, щоб переконатись у тому, що певні якості винограду будуть зберігатись від сезону до сезону, потрібно спостерігати за гібридною формою протягом 4 років. Купівля гібриду, який вивели тільки рік-два тому, збільшує ризик того, що посадковий матеріал не виправдає очікувань. “На ринку часто продають недобросовісні перекупники - показують один сорт, ти його купуєш, а за два роки після початку плодоношення виявляється, що в тебе росте зовсім інший сорт”, - бідкається виноградар з м. Карлівка на Полтавщині Анатолій Савран. Щоб уникнути неприємностей, він купує саджанці тільки в тих господарствах, у яких був особисто. Ігор Єлісєєв принципово не займається селекцією – він сортовипробувач, купує нові гібридні форми та протягом 4-5 років спостерігає за ними. Каже, що велике гроно з крупними ягодами після першого плодоношення – це кіт в мішку. «Якщо ми бачимо, що протягом 2-3 років гібрид демонструє хорошу урожайність, високі смакові якості тощо, тоді можемо рекомендувати цю форму іншим. Але, так, продаємо і новинки по 500-600 грн/шт., бо на них є попит», - зізнається Єлісєєв. Олег Щенніков наголошує на низькому рівні захисту авторських прав в Україні. “Якщо закордоном селекціонер виводить хороший сорт, то він за його використання іншими виноградарями отримує від останніх роялті. У нас це не працює. Продаж стає разовою акцією”, - стверджує виноградар з Херсонщини. Торік чоловікові взагалі довелось утилізувати багато саджанців через брак замовлень.

Читайте також: Істина у зерні, або як інновації змінюють насіннєву галузь

Ірина Ковальова засвідчує, що про справжній стан селекції в Україні може свідчити той факт, що єдина державна установа, яка займається селекцією винограду - Інститут виноградарства ім. Таїрова - налічує у своєму штаті (у відділі селекції та генетики) усього 7 чоловік. “Я не бачу позитивних зрушень в аматорській селекції. Лише одиничні селекціонери, Віталій Загорулько, частково Олег Писанка передають нам свої форми на випробовування, інші роблять вигляд, що нас не існує. Оскільки селекціонери у себе в господарстві виділяють сіянці, то вони можуть віддавати їх безпосередньо на селекційне випробування на 5-6 років. Після цього сорти надходять на реєстрацію, проходять дві експертні комісії і зрештою потрапляють до реєстру сортів”, - пояснює науковиця. Їй доводилось бачити виноградники площею 2-3 га, закладені аматорськими формами, які люди за деякий час були вимушені викорчовувати. Ковальова говорить, залежно від типу селекції, на виведення сорту в Інституті витрачають від 15 до 20 років, а також щонайменше $50 тис. Водночас на виставці “Золоте гроно” виноградарі дуже добре відгукуються про селекціонера із с. Дніпровка Віктора Калугіна. За 15 років він вивів понад 150 гібридних форм ви. “Сьогодні люди купують очима, тому селекціонери посилено працюють над розміром та смаком ягоди. Останнім часом розмножую багато сортів американської селекції, які не мають кісточок”, - ділиться досвідом Калугін. Також за його словами, у європейських країнах ринок винограду постійно моніториться - одні 2-3 роки переважала темна ягода, другі 2-3 роки - біла. Залежно від цього змінюються посадки. Переконаний, що так само має бути і в Україні. Важливо, що у 2019 році частка української селекції по винограду становить аж 96%.

Зміни клімату (не) на руку виноградарям

В цілому потепління дозволило вирощувати більше винограду, розширило його географічний пояс - так, площі під ним на рівні сотні гектар є навіть у Київській, Черкаській, Кіровоградській, Чернівецькій областях тощо. А на Півдні України ринки, як уже можна було переконатись, ринки перенасичені ягодою. З одного боку, теплі зими знижують ризик вимерзання кущів. З іншого, високі температури в літній період призводять до пересихання ґрунту навіть за добре налагодженого зрошення, подекуди рослини страждають від сонячних опіків. Наталя Глазунова запевняє, що з кожним роком клімат стає усе більш екстремальним. “Дуже спекотний день та холодна ніч негативно відображаються на дозріванні винограду та накопиченні цукру. Під час вегетації перепад температур у 7-9 градусів є критичним, при цьому порушуються ростові, обмінні процеси, погіршується товарний вигляд. А в нас уночі температура 16-18 градусів тепла, удень же доходить до +40”, - розповідає Глазунова. Руслан Панченко говорить, що у поточному сезоні у період запилення о 10-й ранку надворі було +38. Через це пилок не проростав і не запилював нормально кущі. Інша небезпека полягає в тому, що безперервні дощі під час достигання винограду затягують цей процес. Вони ж провокують розвиток грибкових захворювань - мілдью та оїдіуму. Водночас уже пізно обробляти плоди фунгіцидами, які виводяться з ягід за 12-50 днів. “Дві серії злив спричинили розтріскування ягід. Ми власноруч вирізали з грон пошкоджені ягоди, але врожай вже не можна було врятувати. Втрати сягнули 40%”, - додає Панченко. З тією ж проблемою стикнулись Юрій Пономарьов з Кривого рогу та Олег Щенніков з Херсонщини. Дощі завдають більшою шкоди тим виноградниками, де немає регулярного поливу і, відповідно, рослини зазнають більш різкого перепаду вологи. У господарстві Василя Половкова взагалі випав град, коли ягоди вже були з горошину. А у жовтні 2015 року через заморозки у господарстві Анатолія Саврана загинула більшість саджанців. Фермер Віктор Огійко із Малокатеринівки Запорізької області під натиском негараздів збирається продавати свої виноградники. Інші виробники зазначають, що виноградарство – як вірус. Після того, як побачив перші результати своєї праці – зупинитись неможливо.

agravery.com