Ринок землі: де баланс між державним регулюванням та економічною свободою

10 March, Розділ Новини, переглядів 1 083

Розгляд законопроекту в парламенті, який покликаний відкрити ринок землі, продовжує жваві дискусії між політиками, експертами, юристами, фермерами та учасниками ринку. Що найголовніше?

Основне завдання держави при відкритті ринку землі – чітко виписати правові основи відповідальності та обов’язків як держави, так і землевласника з метою ефективного використання землі. Надважливим є також визначення чітких механізмів набуття права власності на землю, максимальне наповнення інформацією земельного кадастру про ділянки, а також посилення відповідальності за рейдерство та підробку документів при перереєстрації права власності, і найголовніше — необхідне справедливе правосуддя. Інакше, без цих умов, ми ризикуємо отримати в Україні новий виток перерозподілу власності та активів методами як це відбувалося в бандитські дев’яності. Це аж ніяк не сприятиме стабільності – ані економічній (про сталий розвиток аграрного сектору доведеться забути), ані соціальній.

Для Української зернової асоціації, яка об’єднує виробників, переробників та експортерів зерна, і до слова, 90% експорту зернових на світові ринки здійснюють члени нашої асоціації, питання ринку землі і його правового регулювання є вкрай важливим, зокрема щоб не було турбулентності при зміні статусу чи власності землі.

Ефективність використання землі

Окремі політики активно переконують суспільство, що держава повинна надати право вільно розпоряджатися землею власнику і сформували хибне уявлення про те, що якщо це моя земля, то я можу з нею зробити все, що забажаю. Проте варто бути чесними перед собою — ніде в цивілізованому світі немає такого, щоб власник землі міг розпоряджатися нею як йому заманеться — ані в європейських країнах, ані в США чи Канаді. Земля є невідновлювальним ресурсом, тому в усьому цивілізованому світі – ринок землі має сильне державне регулювання. Тому хочу наголосити, що якщо всі думають, що обіг цих земель буде доволі вільний — сильно помиляються. Українська зернова асоціація підтримує запровадження ринку землі. Безумовно, власники землі повинні отримати право і механізми розпорядження своєю власністю, але це повинен бути регульований державою обіг земель.

Від моделі ринку землі залежить яким чином буде розвиватися далі держава

Наведу кілька прикладів. Оскільки вже понад 15 років працюю у французькій компанії, то добре знайомий з обігом землі сільськогосподарського призначення у Франції. Середній розмір фермерського господарства у Франції трохи більший за 150 га, а в Паризькому регіоні — взагалі 93 га. Купляти землю у Франції можуть тільки громадяни Франції.

Ринкова ціна на землю встановлюється державою. Наприклад, в тому ж Паризькому регіоні вона складає 11 тис. євро за га. І якщо француз хоче купити цю землю і ладен навіть запропонувати 15 тис. євро за га, ніхто йому за такі гроші не продасть. Продати можуть тільки за встановленою державою ціною.

Зрозуміло, що для різних регіонів ця ціна різна. Але й навіть якщо француз готовий заплатити відповідну ціну і купити землю, не факт, що її йому продадуть. Бо просто так продати землю кому-небудь не вийде, продаж регулюється державою і місцева громада має вирішальний вплив на схвалення цього рішення. Спочатку в покупця запитають сусіди цієї землі, що він збирається вирощувати, які технології буде використовувати, чи він не збирається хімією все засипати, а у них органічне виробництво, чи буде він тут жити і діти ходитимуть до школи і т.д. І після цього фермери-сусіди виносять вердикт – чи може ця людина купити землю чи ні. Якщо ж цій людині відмовляють, тоді держава викуповує цю землю і віддає в оренду.

Земля є невідновлювальним ресурсом, тому в усьому цивілізованому світі – ринок землі має сильне державне регулювання

І ще у Франції людина може володіти землею, але її можуть не допустити до її обробки якщо вона не відповідає певним критеріям і не має відповідної кваліфікації.

В мене є знайомий у Франції, якому в спадок дістався замок і 250 га лісу. Замок передали йому у власність без запитань, а от ліс змусили віддати в оренду на 20 років сусіду, який має досвід та кваліфікацію для ведення лісового господарства та сплачує орендну плату.

Для того, щоб займатися обробітком землі у Франції потрібно мати вищу освіту, як мінімум ступінь бакалавра. Інакше вас ніхто не розглядатиме в якості претендента на землю. Так держава у Франції дбає про ефективне використання невідновлювального ресурсу, якою є земля. Схожа приблизно модель обігу землі як у Франції діє і в США, в сільськогосподарських штатах. В Парагваї, наприклад, 48% ВВП забезпечують кооперативи і теж діє державне регулювання обігу землі.

Завдання нашої держави при запроваджені ринку землі створити стимули для найбільш ефективного використання землі як невідновлювального ресурсу. До прикладу, у Франції середня врожайність пшениці 8 т/га, в той час як в Україні цей показник не перевищує 4 т/га, кукурудзи — 11 т/га, а в нас тривалий час не перевищував 5,5 т/га, і тільки в цьому сезоні склала 7 т/га. Україна має потенціал збільшувати врожай на 5−7% щорічно.

Я б дуже хотів, щоб власники землі підвищували її капіталізацію, щоб були створені умови для того, щоб у власника було бажання впроваджувати зрошування, підживлювати землю. Очевидно, що власник землі буде краще дбати про неї аніж орендатор. При цьому важливо при запровадженні ринку землі уникнути спекуляцій. Цьому може допомогти запровадження обмеження на продаж землі протягом 5 чи 10 років після її купівлі. Але це вже питання до законодавця і до політики уряду.

Модель ринку землі вплине на соціальну структуру суспільства

Запровадження ринку землі – це важливе політичне рішення, яке визначатиме не тільки економічний поступ країни, структуру економіки аграрного сектору, а соціальну та демографічну структуру суспільства.

Від моделі ринку землі залежить яким чином буде розвиватися далі держава. Сьогодні в сільській місцевості в нас проживає 12 млн. людей. Якщо держава прийме рішення про пріоритет розвитку великих агрохолдингів, то ці люди змушені буть урбанізуватися — залишити сільську місцевість і перебратися до міста. Там вони повинні знайти роботу і мати де жити. Якщо держава готова їм це забезпечити, тоді це прекрасно. Але якщо ні, то ці люди не матимуть роботи чи постійного житла, маргіналізуються і на виборах будуть голосувати проти будь-якої влади.

З іншого боку, якщо ми хочемо щоб значна частина населення залишалася в сільській місцевості і розвивала там інфраструктуру, то закон про ринок землі повинен встановити значні ліміти на право володіння великими ділянками землі для однієї особи чи пов’язаних осіб. Тоді фермери будуть жити і працювати в сільській місцевості, об’єднуватися в кооперативи і, таким чином, самостійно братимуть участь в процесі виробництва агропродукції, заробляти гроші для себе і місцевих громад.

Українська зернова асоціація безумовно, буде дотримуватися закону, який буде схвалено парламентом. При цьому ми готові надати будь-яку експертну підтримку для державних діячів та народних депутатів в процесі формування моделі ринку землі. В нас є великий досвід і експертиза, серед членів нашої асоціації є компанії зі столітньою історією, які працюють в різних країнах, і цей досвід можна було би використати для запровадження цивілізованого ринку землі в Україні.

https://nv.ua