Ухвалення на позачерговій сесії Верховної Ради 30 квітня закону про приєднання України до схем сортової сертифікації насіння спричинило чимало критики: мовляв, у країні криза, пандемія, хіба нема важливіших законопроєктів, ніж про сертифікацію насіння?
Проте аграрна спільнота радо підтримала появу документа. А оскільки сільське господарство — галузь вітчизняної економіки, яка нині працює найефективніше, то важливість тут, безперечно, є. Так опозиційні політики у цьому разі продемонстрували чи то нерозуміння питання, чи свідоме нехтування його суттю. Доведеться пояснити.
Приєдналися до однієї схеми — отримали іншу
Річ у тім, що в листопаді 2009 року Україна приєдналася до насіннєвих схем сортової сертифікації Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Це було закріплено законом України від 15 лютого 2011 року. А 19 грудня 2014-го наша держава розширила участь у схемах сортової сертифікації насіння, призначеного для міжнародної торгівлі.
Але участь України у цих схемах стала суто номінальною після ухвалення постанови Кабінету Міністрів №97 від 21.02.2017 р. Після цього сертифікати на сортові якості насіння видає єдине підприємство: ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції». Тобто воно стало монополістом і сповна користувалося цим становищем — одноосібно видавало сертифікати, а це, нагадаємо, платна послуга.
Крім того, підприємство ще й створювало перешкоди для виконання робіт з польового інспектування, на основі якого і видають такі сертифікати. Хоч за чинними нормами, виконувати це інспектування мали право й незалежні експерти. Насправді цю послугу надавали тільки працівники державного підприємства — теж не безплатно, певна річ. І торгуватися тут не доводилося.
Таке становище суперечило положенням Господарського кодексу України, який визнає неприпустимим привілейоване становище одних суб’єктів господарювання перед іншими зокрема і за ознакою форми власності. Було порушено Угоду про асоціацію з ЄС, де також є положення відповідного змісту. Замість виправити ситуацію, тодішній уряд ще й закріпив свою антиконкурентну політику Законом України «Про насіння і садивний матеріал», де містилися дискримінаційні положення щодо підприємств недержавної форми власності.
Або монополія, або якість
Отож сільгоспвиробники понад три роки вимагали від влади ліквідувати монополію в царині сертифікації насіння. Так, Українська зернова асоціація (УЗА) зверталася до уряду, зокрема Міністерства економіки, торгівлі та сільського господарства, із проханням внести відповідні зміни до законодавства. Ішлося про запровадження так званого ефективного регулювання, поширеного у розвинених країнах, для допуску до ринку сертифікації приватних підприємств. Такі підприємства (певна річ, за умови отримання відповідної акредитації у профільному міністерстві) могли б теж видавати сертифікати сортової якості насіння, і вони вважалися б так само чинними, як і видані державною установою.
Щоб ліквідувати цю несправедливість, від імені Президента України було подано законопроєкт №0029, який підтримали депутати 30 квітня. Згідно із цим законом, який складається з одного абзацу («приєднатися»), Україна не лише приєдналася до схем сортової сертифікації насіння олійних, прядивних культур, цукрового та кормового буряку, які чинні в ОЕСР, а й до механізмів, за якими діють ці схеми в розвинених країнах. Тобто монополізму й перетягування ковдри більше не буде.
Ось чому фахівці вважають, що ухвалення закону сприятиме підвищенню якості українського насіння, поліпшенню його сортової чистоти і посиленню конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Експерти УЗА додають, що ліквідація державної монополії в царині насінництва спричинить значне підвищення якості послуг і на насінницькому ринку загалом, і стосовно самого державного підприємства. Певна річ, кожний працює старанніше, коли хтось дихає йому в потилицю.
Наостанок додамо: всіляка монополія, пов’язана з видачею дозвільних документів на будь-який вид діяльності, безсумнівно, містить корупційний чинник. Натомість ухвалений закон зводить корупційні ризики і прояви недобросовісною конкуренції до мінімуму — принаймні у сертифікації насіння. Хтось іще стверджуватиме, що це не важливо?
https://ukurier.gov.ua