- Трейдери припинять фінансування, якщо аграрії не дотримаються своїх зобов’язань — УЗА
- Європейський ринок та ринки Азії – це найбільш привабливі напрямки експорту зерна з України – президент УЗА
- Україна є невід’ємною частиною світового ринку зерна
- Україна експортувала 3,2 мільйона тонн зерна
- Микола Присяжнюк: «Українське вівчарство має значний потенціал експорту баранини на міжнародний ринок»
Микола Горбачьов: «Найбільше гальмо зернового експорту України – логістика»
З президентом Української зернової асоціації (УЗА) Миколою Горбачьовим розмовляємо про перспективи вітчизняного зерновиробництва та проблеми, які стримують розвиток експортного потенціалу українського АПК.
–Пане Миколо, розкажіть, кого об’єднує асоціація і чиї інтереси захищає?
– Наша Асоціація створена в 1997-му році. Її завдання – допомогти державі сформувати необхідні вимоги до ринку та побачити його перспективу, знайти баланс у відносинах між бізнесом та владою. Тому першими членами асоціації були переважно трейдери. Трейдинг – це бізнес, який наповнює ліквідністю ринок. Якби трейдери припинили експортувати зерно, то виробництво його було б звуженим, таким, як і ринок. А для того, щоб торгувати цим зерном, необхідно укласти величезну кількість контрактів із різними банками, отримати кредитні ліміти. Для експорту зерна в обсязі 40 мільйонів тонн щорічно потрібно забезпечити ринок грошима на рівні 6-7 мільярдів доларів. От де фермери взяли б ці кошти? Звісно, першими членами Асоціації були трейдери. Потім в міру того, як розширювалося аграрне бізнес-середовище України, до нас почали приєднуватися і сільгоспвиробники, і переробники.
–Ви говорили, що головною метою діяльності Асоціації є забезпечення балансу між інтересами бізнесу та держави. Як вдається його досягти?
– Нам із вами випало жити в країні, яка була вирвана із єдиної світової системи соціального та економічного сприйняття. А тому треба повернути її у цивілізований світ, але вже з власною стратегією. У нас не було вишів, які могли б підготувати сучасних фахівців світового рівня. Тому ми зіштовхнулися із дуже великими проблемами формування еліти, яка могла б генерувати нові ідеї та була здатна працювати в ринковому середовищі. В міру того, як ми інтегруємося у світову спільноту, ситуація поліпшується. В нас з’явилися бізнес-еліти, які за своїм рівнем не поступаються закордонним. Але інтереси бізнесу та держави інколи розходяться. Державні інтереси значно ширші: розвиток економіки, виконання соціальних функцій, захист національних інтересів. Головне завдання бізнесу – прибутковість, для того, щоб покрити свої витрати і сплатити податки. В той же час бізнес розуміє, що соціальний спокій, національна безпека – це запорука його успішної діяльності. А тому лобіюючи свої інтереси, він дбає і про державні. А тим бізнесменам, які забувають про державний інтерес, ми нагадуємо про нього.
–З радянських часів нас переконували, що бізнес – це погано, особливо торгівля. Вішали ярлики «спекулянтів». Можливо, тому зараз фермер не любить трейдера. Що ви робите для того, аби змінити імідж трейдингу перед селом, чи переконуєте його в тому, що до бізнесу, який працює по-білому і платить податки, треба ставитися з повагою?
–Сільгоспвиробники, які розуміють, хто такі трейдери, не ображаються на них, а співпрацюють з ними. Ображаються, скоріше, ті люди, котрі не усвідомлюють, в чому полягає головне завдання трейдера. Його місія в тому, щоб наповнити ринок грошима. І якщо цей трейдер, чи український, чи іноземний, почне приносити на ринок гроші, то у фермера, у сільгоспвиробника, відкривається можливість вибору покупців, його ринок стає ширшим. Він може продати українському, голландському, швейцарському, американському трейдеру, кому завгодно, бо у нього є вибір. Він може продати продукцію в гривнях, а може в доларах. Може реалізувати зі складу, на елеваторі, з машини, з доставкою в порт. У фермера з’являється величезна кількість опцій. І це все різноманіття приносять трейдери, незалежно від того, які вони: великі чи дрібні. Тому промоушен для трейдерів не потрібен. Я можу сказати, що в агробізнесі трейдери – це еліта, яка розмовляє кількома мовами, яка володіє економічною ситуацією в різних країнах, приймає рішення, коли продавати чи купувати зерно або олійні, спираючись на своє розуміння законів міжнародного ринку. Звісно, деяким недалеким людям стає прикро, що вони чогось не знають, чи не можуть вчасно одержати інформацію. Але для цього треба володіти кількома мовами, і звісно мати відповідну освітню базу.
–Наскільки ми інтегровані у світову економіку?
–Україна, і в тому числі сільськогосподарський бізнес, повністю інтегровані у міжнародний економічний простір. Для прикладу, ми виробляємо близько 60 мільйонів тонн зернових, із яких 40 мільйонів тонн експортуємо. Тобто дві треті. Я вам скажу більше, ми достатньо щасливе покоління, бо нам є куди продавати. На зовнішньому ринку наше зерно користується високим попитом. Були кризи у світовій історії, коли країни купували зерно і знищували його, лише для того, щоб забезпечити роботою власних сільгоспвиробників. Сьогодні населення планети неухильно зростає і це дає впевненість у тому, що Україна буде постійно великим виробником та експортером зерна.
–Як ви ставитеся до думки, що Україна має виробляти 100 мільйонів тонн зерна?
– Я до цього ставлюся не як до якогось футуристичного гасла, а як до реального прогнозу. Вважаю, що Україна виробляє мало зерна у порівнянні із Європою чи США. Сільгоспвиробники неефективно використовують потенціал нашої чудової землі, яка може давати врожаї, вищі, як мінімум, удвічі. Середня урожайність пшениці в Європі 8 тонн, а у нас чомусь – 4 т.
–Але ж у Європі й вологи більше…
–В Європі вологи більше тому, що там є зрошення. У нас цей ресурс не використовується, а тому обов’язково потрібен ринок сільгоспугідь, щоб власник капіталізував свою землю і вкладав у неї гроші. Який сенс інвестувати в неї орендарю, якщо ділянка може піти до іншого користувача. Я переконаний, що приватна власність на землю призведе до вибуху урожайності та виробництва. Торік ми досягли рекордної урожайності кукурудзи: 6 тонн із гектара, тоді як у штаті Айова( США) – 12 тонн, а середня по США –11 т/га. Якщо ми збільшимо урожайність кукурудзи та пшениці удвічі, то одержимо вал понад 100 мільйонів тонн зерна.
–Світовий ринок готовий до того, щоб прийняти від нас удвічі більше зерна?
–Звісно, світовий ринок поглине і більше. Є прогнози ФАО про те що, до 2050 року населення планети становитиме 9 мільярдів людей. Для прикладу, в Індії населення щорічно зростає на 25-30 мільйонів людей. Тому будь-яке зростання виробництва знайде свого покупця.
–Одне з головних завдань ФАО – нульовий голод до 2030-го року…
–Це буде ідеальний варіант, коли багаті країни будуть спроможні нагодувати бідні…
–Їсти хотітимуть усі, а хто буде платити?
–Це питання соціальної відповідальності суспільства. Сподіваюсь, до 2030 року ми отримаємо суспільний договір, який охоплюватиме всю планету. Усі країни будуть піклуватися про те, як прогодувати бідні країни, котрі не доїдають, тому що це справді жахливо.
–Я так зрозумів, що ви «за» ринок землі. Яким він має бути, відкритим чи з обмеженнями?
–Ми, як Зернова асоціація спеціально не акумулюємо думки щодо цього питання, бо серед наших членів є багато компаній з іноземним капіталом, а тому нам, як патріотам України, не хотілося б, щоб вони впливали на формування ринку землі в нашій країні. Ми вважаємо, що це прерогатива українських громадян та уряду. Поряд із тим, можу сказати, що у мене є власна думка, як у Миколи Горбачьова. Переконаний, що ринок землі необхідний. Що відбувається зараз? У нас на селі проживає близько 30 відсотків населення, це понад 12 мільйонів чоловік. Із них задіяні у сільгоспвиробництві не більше двох мільйонів, а інші – самозайняті. Звісно, кожен із них намагається відправити своїх дітей в місто на навчання, і наказує їм залишатися там і не повертатися назад в село, бо в ньому нема майбутнього. Уявіть, що всі ці діти щасливо переїдуть із сіл в міста. Що ми отримаємо? Вісім-дев’ять мільйонів нещасних людей, які не зможуть знайти адекватну роботу, тому що жоден уряд не зможе забезпечити додатково 8 мільйонів робочих місць. І ці люди з українськими паспортами кожного разу будуть приходити на виборчі дільниці і голосувати. Їх не влаштує ніякий курс і ніякий уряд. В цьому випадку ми можемо попасти в політичну зону турбулентності на кілька поколінь, де кожного разу будемо змінювати уряд, президентів, проте не буде ніякої стабільності, ніякого розвитку. Я це сказав лише для того, аби підкреслити, наскільки аграрний сектор важливий для України, як для великої продовольчої країни.
–Ви щойно навели аргумент прихильників мораторію, які твердять, що землю продадуть і люди виїдуть у міста…
–Я чув навіть таку думку, що виїдуть за кордон. Без приватної власності ми не досягнемо максимально ефективного використання землі як ресурсу. Для прикладу, можна вирощувати суницю садову і отримувати 25-30 тонн з одного гектара, продаючи її по одному долару за кілограм, тобто виробник може одержати 25-30 тис. доларів з одного гектара. Якщо продавати її в більш підготовленому вигляді, наприклад, замороженому, то можна продати в Європу по два євро за кілограм. Якщо ж ми вирощуємо пшеницю, то отримуємо з гектара 4 тони по 150 доларів і отримуємо 600 доларів, ну нехай в кращому разі, тисячу. На терези стають ефективність використання землі: або 25 тисяч доларів з одного гектара, або лише одна тисяча. Але це дрібнотоварне виробництво, і воно нецікаве для великих агрохолдингів, це ніша для невеликих фермерів. Я зустрічав у Франції родини, як працюють на 50 га, на яких вирощують персикові сади, полуницю, малину, помідори… Так от, вони мільйонери, у них будинки і в Монако, і в Парижі. Тому моя особиста думка (а не позиція УЗА), що ринок землі необхідний, щоб земля давала максимальну віддачу, і тоді наша країна буде отримувати максимальний прибуток із можливого.
–А як ви ставитеся до розповсюдженого міфу, що прийдуть великі компанії і скуплять усю землю?
–Ми ще не звикли до того, що є державні обмеження. Нам чомусь здається, що ринок без обмежень – це і є ринок. Ринок без обмежень – це анархічне сприйняття ринку. Будь-який ринок повинен мати певні обмеження, а ринок землі, тим більше. Різні країни підходять до цього питання по-різному. Наприклад, у Франції в одні руки можна придбати 2000 га, в Парагваї – це власність виключно держави і не може бути продана нікому. І тут наша держава повинна визначитися сама для себе…
–Як ви думаєте, чи буде в Україні розвиватися кооперативний рух?
–Я впевнений, що буде, але швидкість цього процесу залежатиме від державної політики. На сьогодні, профільне міністерство дуже слабко формує аграрну політику не тому що воно якесь неправильне, а в силу різних обставин, На міністерство поклали зовсім не властиві для нього обов’язки. Це відомство намагається контролювати ціни на хліб, чи інші соціальні продукти, щоб вони були невисокими. Я вважаю, це абсолютно хибною функцією. Тому що Мінагрополітики має допомагати аграрію продати продукцію по максимально можливій ціні, а якщо разом з цим підніметься ціна на хліб, то нехай! То вже питання Мінсоцполітики. Нехай воно думає, яким чином погасити різницю, коли люди не зможуть купувати дорогий хліб. А от такі обмеження «давайте, щоб хліб був дешевий», призводить до того, що у нас дуже низька якість хліба.
–Давайте поговоримо про ПДВ. Чи вчасно і в повній мірі повертають його експортерам, наскільки трейдери задоволені тим, як працює автоматичне декларування накладних? І які ще проблеми виникають в цьому питанні?
–З початку цього маркетингового року всі трейдери дуже задоволені з того, як працює ця система. Ми не ганяємось за нашими продавцями, хоча складаємо списки добропорядних та непорядних, але очікуємо обов’язкової реєстрації податкової накладної в системі. Але наша основна функція – торгувати зерном, і нам зараз ПДВ повертають, нам все подобається. Але з’явилися тривожні нотки: парламент зареєстрував Законопроект №7115, і він навіть розглянутий профільним комітетом, зокрема пані Южаніною, де хочуть скасувати обов’язкову реєстрацію податкових накладних. Я боюся, щоб це не були спроби повернутися в стару систему, в якій діяв принцип: «цьому відшкодую, а цьому – ні». Якщо підтвердяться ці побоювання, ми будемо калатати в усі дзвони. Я пам’ятаю часи, коли заборгованість по відшкодуванню у деяких компаній сягала 40-100 мільйонів доларів, і повертали їх по кілька років, і вимагали певні комісійні за ці послуги. Або «найчесніший» спосіб, який придумали – розраховувалися облігаціями. Для нас це був вдалий і хороший спосіб, бо ми продали ці облігації банкам. Але ж знову-таки з певним дисконтом. Для того, щоб фермер чи сільгоспвиробник отримував максимальну ціну, потрібні абсолютно прозорі та прогнозовані правила з фінансування та повернення ПДВ. Якщо трейдери побачать, що вони не отримають відшкодування ПДВ, то звісно що вони знизять ціну закупівлі.
–Ваше ставлення до бюджетних дотацій аграріям?
–До цього питання можна підходити по-різному. Наприклад, в США зайшли з іншого боку – вони підтримують кінцевого споживача, тобто видають талони, щоб він міг купити сільгосппродукцію у фермера. На сьогодні ці «Фудстампс» (картки) займають 75% бюджету Міністерства сільського господарства США, це основні гроші, які стимулюють виробництво, тому що є постійний попит. Під програму потрапляє і дитяче харчування в школах, і допомога громадянам США.
–А як вам подобається ідея, щоб на продукти харчування ставка ПДВ становила не 20%, а, скажімо, 10%?
–Що таке ПДВ? Це податок на додану вартість, його придумали, щоб допомогти виробникам всередині країни виробляти більше товарів. І в той момент, коли товарів виробляється більше, ніж потрібно країні, постає питання, що з ним робити: або закривати фабрики, або ліцензійно обмежувати виробництво, або шукати зовнішні ринки. Яким чином шукати зовнішні ринки і хто на себе візьме витрати на їх пошуки. В таких випадках і спрацьовує податок на додану вартість. Якщо ти експортуєш цей товар за кордон, то держава відшкодовує тобі певний відсоток. На різні товари у різних країнах ставка ПДВ різна. Але податкова система – це прерогатива держави. Наприклад, у США взагалі відсутній ПДВ. Тому я вважаю, що коли ми обговорюємо питання: потрібен ПДВ чи ні, також потрібно порушувати питання, а з чого буде наповнюватися бюджет країни, якими іншими податками він можливо буде замінений. Знижуючи податки, ми будемо зменшувати інші бюджетні витрати, такі, як захист держави, фінансування поліції чи медицина, або освіти. Тому до питання зниження податків потрібно підходити зважено та фундаментально.
–Перейдемо до зернової логістики. Наскільки вона відповідає вимогам ринку?
–Що таке логістика? Що для перевізника важливо? Швидкість, вартість доставки, збереженість вантажу. В логістиці зерна задіяні три види транспорту: автотранспорт, залізниця та річкове судноплавство. Два роки тому основні обсяги зерна експортувалися з допомогою автотранспорту, який доставляв зерно в морські порти. Але два роки тому Міністерство інфраструктури ввело обмеження на використання габаритного транспорту, і на сьогодні воно становить 40 тонн брутто однієї машини. Тобто за основу береться не навантаження на одну вісь, як в інших країнах, а просто 40 тонн, і це разом із причепом. Але ж дорогу руйнує не автомобіль, а колеса, які тиснуть на полотно, і тому важливо рахувати навантаження саме на вісь. Як тільки Міністерство інфраструктури обмежило перевезення автотранспортом, головне навантаження лягло на залізницю, одночасно не було передбачено альтернатив: не придбано додаткові вагони, локомотиви, словом, нічого не було зроблено. Просто вирішили, що із завтрашнього дня будемо їздити хорошими дорогами. Це сталося тому, що Міністерство аграрної політики та Мінінфраструктури просто не змогли знайти спільної мови, перше не змогло пояснити другому, що у нас позитивна динаміка у сільгоспвиробництві, і якщо почнемо обмежувати транспортування, то позитив може перетворитися на негатив. Торік ми раптом виявили, що не вистачає вагонів для перевезення такого обсягу зерна, але цього року трейдери своїми силами якось розв’язали цю проблему: хтось побудував вагони, хтось орендував їх через експедиторів, додатково залучили 2-3 тисячі вагонів-зерновозів із сусідніх країн. Але цього року виявили іншу проблему – дефіциту локомотивів. Ти можеш подати вагони, завантажити, а вони стоятимуть днями, а то й тижнями, а в тебе тим часом стоїть біля причалу баржа і очікує на завантаження зерна. Цього року оборотність вагонів зросла на 20%, до 12 днів у порівнянні із 10-ма днями попереднього року. Я вважаю, що транспортну проблему необхідно вирішувати, причому досить фронтально.
Якщо взяти річковий транспорт, то ми маємо найбільшу компанію НІБУЛОН, яка успішно працює на цьому напрямку: вона робить днопоглиблення, і будує елеватори. На скільки річка зможе замінити інші види транспорту, я не впевнений, але якусь частину, відсотків 20-25 переадресувати на річку – реально. На сьогодні, це близько 2 мільйонів тонн або 5 відсотків. Збільшити цей обсяг у п’ять разів до 10 мільйонів, цілком можливо.
–А як справи із морськими терміналами?
–Із терміналами веселіше. У нас в країні це сприймається, як дуже прибутковий бізнес. Якщо ставка по перевалці зерна у нас становить 10-13 доларів за тонну, то, наприклад, у Франції – 6 євро за тону. Я думаю, що в Україні є велика перспектива будівництва додаткових портових терміналів силами бізнесу. Для прикладу, про будівництво нового терміналу заявила компанія «Каргіл». Відповідні роботи вже почалися в місті Южний. Це буде один із найпотужніших терміналів в Україні загальною ємністю понад 290 тис.тонн з можливістю перевалки обсягом 5 мільйонів тонн щорічно. Вони поглиблюють порт Южний до 14 метрів, і прийматимуть навіть судна ємністю до 100 тис.тонн, типу «Кепсайз». Отже, я думаю, що на цьому напрямку проблем не буде. Проте нам потрібно сконцентруватися на вирішенні проблем внутрішньої інфраструктури, в першу чергу, збільшити пропускну здатність залізниці та навантажувальну потужність елеваторів. Тому що більшість елеваторів не можуть справитися з навантаженням так званих маршрутів. Маршрут – це 50 вагонів за один день. Це дуже ефективно. Таким чином оборотність підвищується в двічі. Тоді нам вистачило б і вагонів, і локомотивів. На сьогодні в Україні із 1000 елеваторів, лише 60 можуть вантажити маршрути.
–Пане Миколо, щиро дякуємо за відвертість. За традицією, що побажаєте читачам?
–Я хотів би звернути їхню увагу на роль громадських організацій у формуванні ринків в Україні. В західних країнах громадські організації це — голос бізнесу, кожен спеціалізований фаховий голос, який може бути почутий. Без громадських організацій розвиток бізнесу просто неможливий.
http://infoindustria.com.ua
