- Ціни на пальне
- Селяни Чернігівщини отримали понад 2 млн. грн. дотації за збереження молодняку ВРХ
- ЧЕРНІГІВСЬКІ СЕЛЯНИ ДОДАТКОВО ОТРИМАЮТЬ 140 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ
- Дотації на молодняк ВРХ
- Мінагрополітики спрямувало 1045,5 тисяч гривень на виплати дотацій за утримання молодняку ВРХ
Розіп’яті на колоскові
ЧОМУ ТАК знецінена праця селянина? Розмов про ситуацію на ринку молочної продукції багато. Контролюють його монополісти-переробники разом із паразитичними посередниками та торгівлею. Вони заготовляють молоко у сільськогосподарських підприємств по 2,7-3 гривні за літр, а споживачі, тобто пересічні громадяни, купують літровий пакет його по 9-10. Виходить, за пастеризацію молока, розливання його в паперові пакети та продаж споживачам виторговується 6 гривень? Якби взаємовідносини всіх учасників молочного ланцюга були засновані на рівності й справедливості і селяни отримували за кожен літр реалізованого молока п’ять гривень замість трьох, то одержали б загалом понад 10 мільярдів гривень. Тоді молочна галузь стала б рентабельною, замість збитків селяни отримували б прибутки, а це зупинило б вирізання молочного стада.
Подібна ситуація і на м’ясному ринку. За кілограм живої ваги корови, бичка чи теляти селяни одержують 12-14 гривень, а за м’ясо в магазині чи на базарі споживачі платять 50-60 гривень. Селянин і тут втрачає близько 15 гривень на кожному кілограмі проданої живності. Реалізація понад 400 тисяч тонн живої ваги великої рогатої худоби виливається для селян у збитки на суму понад мільярд гривень.
Так само за кілограм свинини селяни одержують 13-15 гривень, роздрібна ж ціна цього продукту в торгівлі коливається в межах 55-60. За 630 тисяч тонн вирощеної свинини по справедливих реалізаційних цінах селяни могли б отримати додатково 9 мільярдів гривень. Перетворивши свинарство на прибуткову галузь та спрямувавши туди 10 мільйонів тонн комбікормів із фуражного зерна, країна щорічно гарантовано отримає 2 мільйони тонн свинини, забезпечить споживання м’ясних продуктів населенням за науково обґрунтованими нормами, одночасно відмовившись від завезення 350 тисяч тонн недоброякісного імпорту.
Міністр аграрної політики хвалиться, що запровадження компенсації за молодняк ВРХ в розмірі 5 тисяч гривень зупинить вирізання молочного поголів’я. Він гадає, що селянин такий нетямущий, що продаватиме літр молока по 1,8 гривні і триматиме збиткову корову. Тоді як із корови вагою 500 кілограмів вийде 250 кілограмів м’яса, яке він продасть по 60 гривень і виручить 15 тисяч гривень.
Добрячий бізнес організували і олійні магнати. За кілограм вирощеного соняшнику, з якого вичавлюється 0,5 літра олії, аграрії отримують 3 гривні. Тоді як літр олії продається по 15 гривень. Тобто за операцію з вичавлювання і продажу ділки отримують 4,5 гривні, що у 1,5 разу більше, ніж селяни мають за вирощений кілограм насіння соняшнику. Та ще й залишається макуха, яку селяни тепер змушені купувати як білковий корм для тваринництва. Якби розподілити кінцевий ринковий прибуток справедливо, то виручка сільськогосподарських підприємств від реалізації соняшнику зросла б у 1,5 разу і вони додатково отримали б 13 мільярдів гривень доходів.
Якщо розглянути ситуацію на зерновому ринку, то й тут селяни в ролі пасивних спостерігачів. Власники Державної продовольчої зернової корпорації, трейдери відразу після збирання врожаю за безцінь скуповують збіжжя, продають його за кордон, а селяни ледь покривають затрати на його виробництво. Якщо вони за тонну пшениці мають максимум 1900 гривень, то на Чиказькій зерновій біржі її ціна становить близько 350 доларів. Тобто аграрії, продаючи зерно зернотрейдерам, щорічно втрачають близько 18 мільярдів гривень.
Навіть без допомоги докторів економічних наук, професорів, академіків та заслужених економістів можна підрахувати, що селяни України щороку недораховуються 46 мільярдів гривень доходів. Ця сума - втрачена валова додана вартість, до якої входять 15 мільярдів гривень заробітної плати та близько 5 мільярдів гривень соціальних відрахувань. За ці гроші можна було б створити кількасот тисяч нових робочих місць на селі, переозброїти машинно-тракторний парк АПК, підтримати соціальну сферу. Саме нещадна експлуатація села і призвела до його занепаду. Якщо Німеччина на 100 км2 має 21 поселення, Франція - 17, то Україна - лише 3,8.
Можна назвати ще безліч проблем, які не тільки гальмують розвиток виробництва на селі, а й ведуть його до повного розорення. Час зрозуміти, що в ринковій економіці ніхто не буде ділитися грошима, незалежно від способу їх надбання у власність чи розпорядження. Селяни самі повинні навчитися розпоряджатися результатами своєї праці. Для цього на добровільній основі слід створювати громадські асоціації, спілки, союзи та інші об’єднання за професійним та територіальним принципом. Це можуть бути співтовариства виробників молока, яловичини, свинини, зерна, соняшнику, власників земельних і майнових паїв, обслуговуючі та виробничі кооперативи тощо.
Для пом’якшення впливу фінансової кризи, зміцнення позицій на ринку, економічного зростання аграрної галузі починаючи з кінця минулого століття в країнах із розвиненою економікою все ширше почала заявляти про себе принципово нова модель - кластерна система функціонування підприємств. Її концепцію запропонував професор Гарвардського університету Майкл Портер. Протягом багатьох років він дослідив конкурентні можливості понад 100 галузей десяти розвинених країн. І виявив, що найбільш конкурентоспроможні компанії, як правило, не розкидані безсистемно на різних територіях і в країнах, а мають тенденцію концентруватися в одному регіоні. Це пояснюється тим, що одна або кілька фірм, чи велика кількість територіально локалізованих підприємств, які досягли стійкого становища на ринку, розповсюджують свій позитивний вплив на найближче оточення підприємців, постачальників ресурсів, споживачів і навіть конкурентів. У результаті їх взаємодії і формується кластер.
Портер визначає кластер як групу географічно сусідніх взаємопов’язаних компаній і з’єднаних із ними організацій, які працюють у певній сфері економіки і характеризуються спільністю діяльності та взаємодоповненням. Кластери відіграють роль зон інновації, піднесення виробництва та завоювання певних секторів ринку. Дослідження професора Портера виявили, що результатом функціонування кластерів у США та ряді країн стало перевищення в 1,5-2 рази показників економічного розвитку певної території порівняно з рештою.
Організація кластерів має свої особливості. По-перше, ініціативу щодо їх створення має виявити влада регіонів і країни. По-друге, кластери створюються на добровільній основі постачальниками, переробниками, посередниками, організаціями і компаніями, зацікавленими в загальному прогресі й успіху кожного зокрема. Для координації діяльності кластерів створюються відповідні центри або ради кластеризації.
Координаційний центр, або рада, є організаційною основою всіх взаємопов’язаних елементів кластерної структури, яка розподіляє повноваження і відповідальність між учасниками. До центрального органу найперше входять представники сільськогосподарських підприємств різних організаційних і форм власності, фермерські господарства і господарства населення, представники інфраструктурних ланок АПК, адміністративних органів влади, наукових та освітніх установ. Механізмом реалізації функцій кластерного формування є інноваційна діяльність. Основною рушійною силою кластерів є організаційно-економічний ланцюг, який складається з сировинної, зберігальної, переробної, обслуговуючої, реалізаційної ланок.
Найбільш готовими територіально-виробничими інтеграційними угрупованнями для будівництва кластерних систем із виробництва молочних продуктів і яловичини у нас можна вважати території Вінницької, Волинської, Івано-Франківської, Житомирської, Львівської, Полтавської, Хмельницької, Черкаської областей. Свинарські кластери можуть створюватися в кожній зерновій області, але водночас із будівництвом потужних комбікормових заводів. Картопляні та овочеві кластери найбільші перспективи мають у Полтавській, Вінницькій, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській, Волинській, Житомирській, Київській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській областях. Кластери можуть бути й змішаного типу.
Головна мета кластера - об’єднати зусилля всіх учасників продовольчого ринку для підвищення ефективності функціонування агропромислового комплексу та забезпечення населення доброякісними і дешевими харчами.
«Сільські вісті»,
Михайло ОДИНЦОВ,
доктор економічних наук,
м. Черкаси
