Микола ПРИСЯЖНЮК: «Наше завдання зараз — не обмежити експорт, а зберегти зовнішні ринки»

15 November, Розділ Новини, переглядів 1 662

Як і чим житиме українське село у 2013 році? Чи запрацює наступного року ринок землі та яким він буде? Які пільги отримають кооперативи та чи не буде обмежень експорту зерна? Про це напередодні професійного свята — Дня працівника сільського господарства — наша розмова з міністром аграрної політики та продовольства Миколою ПРИСЯЖНЮКОМ.

У кооперації і працюється веселіше. Фото на сайті sozhnews.info
Переорієнтація на кукурудзу
— Миколо Володимировичу, чи планує уряд вводити обмеження на експорт пшениці? Адже за кордон уже вивезено 4,8 млн тонн і давно перейдено межу у 4 млн тонн згідно меморандуму із зернотрейдерами…
— Наше завдання зараз — не обмежити експорт, а зберегти зовнішні ринки. Водночас ми не можемо не дбати про продовольчу безпеку держави, що є першочерговим завданням. Ми маємо відстежувати обсяги експорту, щоб потім не ходити з простягненою рукою по світу.
На сьогодні у нас є домовленість та порозуміння із зернотрейдерами. Це, мабуть, уперше за 20 років. Думаю, що нам не доведеться обмежувати експорт. Треба нарешті дати можливість аграріям заробити. Зерноторгові компанії мають бути впевнені, що радикальних і непрогнозованих рішень без обговорень з ними не буде.
— Але ж є якась межа, коли хочеш не хочеш, а доведеться сказати експорту «стоп!»
— Думаю, цього не станеться. Чому? Уже сьогодні темпи експорту пшениці пішли на спад. Експортовано понад 4,8 млн тонн пшениці, тоді як у попередні роки максимум — 5 млн. Зернотрейдери переорієнтовуються на торгівлю кукурудзою, урожай якої вже фактично зібрано. Нині її вже продано на зовнішні ринки 3,3 млн тонн, а у планах — 14 млн тонн. Тож пшеницю експортуватимуть, але не такими темпами, як раніше.
До того ж, є так звані приховані резерви. Річ у тому, що сільгоспвиробники далеко не завжди декларують усе зібране зерно. Це бачимо, коли на внутрішньому ринку з’являються додаткові угоди на його продаж. І це краще, ніж приписки. Маємо надію, що завдяки налагодженню розуміння між зернотрейдерами приймати радикальні рішення все-таки не доведеться. До речі, у цьому році уряд сформував рекордний запас зерна продовольчої пшениці в Аграрному фонді — 2 млн тонн. Це дасть нам змогу здійснювати цінові та товарні інтервенції, щоб уникнути зростання цін і дефіциту пшениці.
Водночас маємо бачити, яким буде входження озимини в зиму: коли і як розпочнеться зима, пройде перезимівля. Тепер посіви у хорошому та задовільному стані. Якщо не виникатиме ажіотаж, загроза продбезпеці, нам не доведеться йти на обмеження чи зменшення обсягів експорту пшениці. Ми намагатимемося, щоб цього не сталося.

Ризиків стане менше
— Але вже сьогодні є прогнози синоптиків, що матимемо 20—25% втрат озимини через погодні умови.
— Справді, посіви озимих у Криму, на півдні Херсонщини, Запоріжжя і Луганщини викликають певне занепокоєння. Там майже не було опадів під час сівби. І тут усе залежатиме від погоди у найближчий час: чи буде дощ, чи одразу вдарить мороз. Деякі поля вже сьогодні доводиться передисковувати та готувати під посів ярих зернових. Та поки що нема катастрофічних обсягів із пересіву, все у межах втрат попередніх років. До того ж, цього року уперше починає діяти агрострахування озимих за участю держави. Тож аграріям нічого боятися.
— Коли, на ваш погляд, в Україні буде відкрито торговий майданчик Чиказької товарної біржі? Чи буде міністерство ініціювати ухвалення парламентом закону про створення клірингового центру, який хеджуватиме ризики на цій біржі?
— Це питання виявилося набагато складнішим, аніж ми розраховували. По-перше, торги української пшениці на Чиказькій біржі розпочалися за достатньо великого її дефіциту та цінових коливань. До того ж, вирішальну роль відіграло переконання торгівців на світовому ринку в тому, що Україна або обмежить експорт, або почне працювати без правил. Тому торги не принесли бажаного результату. Це ще одна із причин, чому хочемо відійти від будь-яких регуляторних методів експорту. Без цього запровадити біржову ф’ючерсну торгівлю буде нереально.
По-друге, Україні треба прийняти ще низку законодавчих актів: про деривативи, кліринговий розрахунковий центр тощо. Лише коли вони запрацюють, робота пришвидшиться. Нині їх напрацьовують Мінфін, Нацбанк і аграрний парламентський комітет.
Те, що ми почали торгувати ф’ючерсами пшениці, — перший крок і хороший сигнал. Нам потрібно, щоб сільгоспвиробник зернової групи відчув привабливість торгівлі на біржі. Адже за ф’ючерсом визначається, якою буде ціна зерна на рік і обсяги кредитування. У США, приміром, аграріїв кредитують, орієнтуючись на ф’ючерс. Сільгоспвиробник продає 10% зернової групи на ф’ючерсній біржі, а під решту 90% бере кредит. У 2013 році ми продовжимо роботу в цьому напрямку, щоб біржа і майданчик запрацювали.
Відповідальність за землю зростатиме
— Нині гострим є питання ринку землі. Коли, на вашу думку, він запрацює, і чи є потреба у продовженні мораторію?
— Ринок землі — довічне питання. Історія знає кілька знакових земельних реформ. Столипінська дала селянинові землю, відхід від кріпосного права, кооперативи і, як наслідок — нарощення обсягів виробництва сільгосппродукції. Колективізація мала протилежний ефект, бо породила недбале ставлення до землі, яку вважали чужою. Ще одна, менш помітна, спроба кооперації була у період НЕПу. Опісля знову — 100-відсоткова колективізація з усіма негативами. До чого веду?
Земельну реформу слід завершувати, бо вона надто затяглась. Але ми не можемо зробити помилку на її фініші. Нам на це права ніхто не давав. Як і на те, щоб заплющити очі, що власник паю почувається лише наполовину власником землі, бо не може повноцінно нею розпоряджатись, а сільгоспвиробник не знає, що буде завтра, і боїться інвестувати у землю.
Протягом 2013 року держава має завершити земельну реформу. Іншого шляху в нас нема. За цей час маємо поставити у законодавчі рамки обіг сільгоспземлі, формування Державного земельного банку, умови співпраці між власником паю і сільгоспвиробником — щоб останній не боявся інвестувати в землю та розвиток, а перший був повноцінним власником.
— Тобто є ще рік на вдосконалення законодавства?
— Я хотів би, щоб це був не рік, а менше. Щоб до наступного формування бюджету на 2014 рік, а це вересень — жовтень, усі вимоги і правила було виписано у Земельному кодексі та законодавстві.
— Законопроект «Про ринок земель» викликає багато запитань щодо того, продавати землю юрособам чи ні. Як вважаєте, чи може стати компромісним варіантом введення в ранг закону довгострокової оренди?
— Моя позиція: аби на першому етапі (не кажу, наскільки він затягнеться — рік, десять чи двадцять) землю мали право купувати і продавати лише фізособи — громадяни України. По-перше, це не викличе непорозумінь. По-друге, дасть змогу нашим громадянам мати у власності капітал, який щороку зростатиме у ціні та формуватиме надходження сімейного бюджету. До того ж, ми дозволимо юрособам, зокрема іноземним, брати землю в довгострокову оренду — до 50 років. У результаті власник земельного паю отримає гарантовані надходження від оренди, орендар — гарантований термін обробітку землі. Плюс ще й право оренди можна буде закладати у банки під заставу. Це не українське ноу-хау, а зібраний воєдино досвід Угорщини, Польщі, Болгарії, Чехії та інших країн.
— Якими критеріями щодо орендаря, на ваш погляд, має керуватися Земельний банк, здаючи свої землі в оренду? Це важливо з огляду на прогнози експертів, які кажуть, що він просто перетвориться на монополіста, що за бажанням того, хто його куруватиме, видаватиме землі за принципом «цьому дам, тому не дам».
— Сьогодні в суспільстві існує, на жаль, негативна позиція сприйняття держслужбовця як корупціонера. І зрозуміло, коли йдеться про землю, підозри і побоювання посилюються. Сказати, що ми зробимо так і зловживань не буде, не можемо. Кожен шукатиме шляхи якось вплинути на процес. Але ми мінімізуємо ці ризики, чітко виписавши, що Державний земельний банк має право продати земельну ділянку лише на торгах і виключно громадянам України. До речі, в оренду землю можна буде отримати теж лише через аукціони. Інститут родючості та інші наукові установи випишуть чіткі вимоги до орендаря. Вони не будуть захмарними. Ми не можемо і не хочемо таким шляхом відсікти інвесторів і тих, хто хоче займатися сільським господарством. Навпаки, у нас зараз завдання, щоб якомога більше міського населення відчуло привабливість агросектору.
— Усе-таки якими будуть вимоги?
— Їх ще розробляють. Основним має стати те, що сільгоспземлі повинні обробляти і використовувати за призначенням. Власники або орендарі зобов’язані підтримувати їхню родючість.
— Земельний банк теж продаватиме землю лише фізособам — громадянам України?
— Так. Юрособи та іноземні громадяни зможуть лише орендувати землю, якщо виграють у конкурсі.
— Як каратимуть аграріїв, які не дбатимуть про українські чорноземи, не дотримуватимуться сівозмін, технологій? Нещодавно прочитала, що у Казахстані впроваджують збільшення у 30—40 разів оподаткування за невикористання за призначенням земель. Та й в інших країнах жорсткіші вимоги щодо роботи на землі, ніж існують у нас.
— У лютому 2010-го було прийнято постанову, за якою сільгоспвиробник, за господарювання якого зменшується родючість грунту або земля взагалі не обробляється, має заплатити штраф — від 5 до 20 неоподатковуваних мінімумів, а посадові особи — від 15 до 30. Звичайно, це занадто гуманні штрафи порівняно з тими, що існують на Заході. Так, у Європі якщо не обробляєш землю, ризикуєш її втратити. Якщо не підтримуєш родючість, не дотримуєшся технологій — платиш космічні штрафи. З огляду на дефіцит продовольства у світі, це злочин — не обробляти сільгоспземлю та не підтримувати її ресурс. Тому вітчизняне законодавство у цій сфері поступово ставатиме жорсткішим.
Нині Центр «Держродючість» моніторить усі сільгоспземлі в Україні з метою аналізу, скільки за ці роки втрачено гумусу та чому (через брак технологій, захисних смуг тощо). Потім науковці розроблять рекомендації сільгоспвиробникам різних природно-кліматичних зон щодо необхідності того чи іншого виду обробітку, сівозмін, внесення органічних і хімічних добрив. Тут має спрацювати і Держсільгоспінспекція, яка нестиме відповідальність за контроль родючості грунтів.
За високими показниками не втратити українське село
— В Україні гучно заявляють про розвиток кооперативного руху в агросекторі. А коли буде прийнято закон про неприбутковість цих організацій, адже саме це нині — головна причина їх неефективної діяльності й перепона для появи нових?
— Уже розроблено і подано на розгляд парламенту два законопроекти. Зокрема №11221 передбачає статус неприбуткового обслуговуючого кооперативу, №10068 — звільнення фізосіб — членів кооперативів від податку на додану вартість. Крім того, пільги будуть передбачені для заготівельних і виробничих кооперативів.
Наступним кроком стане формування так званих кластерних систем. Тепер розробляємо законопроект, який позбавить кооперативи, що працюють у кластері — «від городу до переробки та реалізації» — від сплати податків, зокрема ПДВ.
Уряд налаштований надати вмотивовані пільги і фінансові дотації для розвитку цього напрямку. Адже кооперативи — це свого роду порятунок для села, де проживає 14 мільйонів громадян, або 33% населення. Нині у селах немає офіційної роботи, заробітків, і селяни не можуть повноцінно скористатися своєю власністю — землею. Тепер вони виробляють 50% валового виробництва сільгосппродукції, але через нетоварний вигляд, брак логістики, переробки, сховищ для зберігання не можуть її продати, і значна частка виробленого втрачається. Не буде ж одноосібник сам стояти, закриваючи у банки огірки чи помідори, перевозити їх, а потім ще й продавати. Але це можна робити у кооперації, маючи таке багатство і капітал, як земля. До того ж, за зобов’язаннями перед ЄС і СОТ до 2015 року маємо заборонити подвірний забій худоби. Тож єдиний вихід для селян — створювати кооперативні забійні цехи.
До речі, завдяки увазі та підтримці Президента і Прем’єр-міністра за неповний рік з початку відновлення кооперативного руху обсяги зареєстрованих кооперативів зросли утричі. Та поки що ефекту, на який розраховуємо, нема. Але як свідчить досвід інших країн, це тривалий процес. Приміром, Китай лише за 25 років вивів за межі бідності 35% сільського населення шляхом кооперативних формувань. Аналогічна ситуація у Південній Кореї, Канаді, що виробляє і реалізовує через кооперативи 100% зерна. Європа теж побудована на кооперації. Мабуть, усі знають, що у Данії, яка славиться виробництвом свинини, виробляють по 7—8 голів на душу населення. Там є значні заохочення для розвитку кооперативів. Приміром, якщо ти член кооперативу і реалізуєш понад 70% продукції через кооперативний рух, маєш державну дотацію тощо.
— До речі, а які заохочення діють в Україні?
— Цього року ми почали виплачувати кошти одноосібникам на утримання і збереження молодняку великої рогатої худоби (ВРХ). Як наслідок — ми вперше за 20 років призупинили спад і наростили на 3% поголів’я і на 8% — виробництво молока. Ми також спростили схему отримання компенсації: всім, хто подає у сільраду заявку і має підтвердження, що він утримує молодняк, компенсуємо протягом року тисячу гривень. Дали дотацію й за реалізацію великовагової худоби і стандартних свиней для населення, для створення заготівельних молочарських кооперативів тощо. Починаємо напрацьовувати фінансовий лізинг для створення сімейних свиноферм на 50 голів одночаcного утримання. Тобто за рік сім’я зможе вирощувати 150 голів, отримавши у лізинг обладнання, зокрема ангар.
Мотивацією для створення молочних сімейних ферм має бути стовідсоткова компенсація доїльних апаратів та охолоджувачів, починаючи з утримання від трьох голів.
Інша річ щодо виробничих кооперативів. Нині зі спецфонду масштабні дотації йдуть на розвиток садівництва. Щоб заохотити одноосібника працювати у садівництві та створити кооператив, ми пішли на виділення компенсації навіть під значно менші обсяги саду — 20 соток замість 5 гектарів.
Плюс маємо порозуміння з Нацбанком та Мінфіном і з наступного року повністю компенсовуватимемо кредитні відсотки кооперативам та одноосібникам. Також напрацьовуємо з Мінсоцполітики схему, щоб фінансова підтримка з безробіття і на створення робочих місць теж ішла на створення кооперативів і утримання одноосібників. Іншого шляху, ніж підтримати село цими заходами, немає.
Тепер для великого товаровиробника ми потрібні лише в одному — не заважати і допомагати законодавчо збільшувати обсяги виробництва, виходити на зовнішні ринки і відстоювати за кордоном їхні інтереси. Натомість селянам треба допомогти запрацювати. Бо, як слушно зауважив Президент, за високими показниками не можна втратити українське село. Ми не можемо породжувати монополізм і знезлюднювати село. Великі надії у цьому процесі покладаємо на сільських та селищних голів.
— В Європі найбільший неврожай картоплі за останні 36 років. Чи зможемо збути надлишок своєї бульби на цей ринок? Чи наша городина конкурентна лише на Сході?
— Цього року картоплі гостро потребує Європа, а торік Росія благала продати їй бульбу. Але з 20—22 млн тонн, які щороку збирає Україна, 80—90% вирощується у приватному секторі. Скажіть, чи спроможні ми сьогодні Європі продати картоплю у відрах чи в мішках? Звичайно, ні. Бо одноосібник не зможе забезпечити картоплі товарний вигляд. Тут, знову ж таки, повертаємося до кооперативів. Щоб організувати зберігання бульби, надання їй товарного вигляду й підготовку до продажу, потрібно створити кооперативне підприємство. Це питання найближчих 3—4 років.
— Трохи неприємне запитання. Аграрії нарікають, що не можуть отримати дотацію чи будь-яку держдопомогу в регіонах без хабара, бо нібито там беруть за це 10—20% відкату. Критична й ситуація щодо цін на молоко, підтримка держави через недосконалі механізми не доходить до селян. Як міністерство вирішує ці два болючі питання?
— Не те що неприємне запитання, а вразливе. Постійно згадую виступ одного фермера про те, як він отримував дотацію. Каже, я від цієї дотації «осліп»: поки дійшов додому, нічого в кишені не залишилося. Дорогою мав зайти в одну, другу, третю службу… Він слушно зауважив: «Навіщо мені така дотація»? З цим, з одного боку, повинні боротися силові структури. А з іншого — маємо не провокувати корупції. Ми, за дорученням Прем’єр-міністра, напрацювали шлях проходження дотацій на кожному рівні з мінімізацією впливу держслужбовців на їх отримання. При цьому важливо, щоб внизу теж не було корупції, щоб не вийшло так, що у когось на папері є п’ять корів, а їх насправді немає.
У цьому році ми вперше започаткували дотацію на збереження поголів’я, яка з Держказначейства безпосередньо йде на банківський рахунок людини. Ми відсікли вплив держслужбовців на розподіл дотації. Даєш довідку, що в тебе є худоба, — будь ласка, казначейство просто тобі на рахунок перераховує кошти.
І знаєте, це діє. Сподіваюся, що система діятиме й надалі. Прем’єр-міністр дав завдання всі порядки спрямувати в цьому напрямку, мінімізувати ситуації, де можна прискорити або затримати держпідтримку за допомогою держслужбовця. У 2013 році плануємо максимум фінансової підтримки спрямувати на компенсацію відсотків за кредитами, яка йтиме безпосередньо в банки, що унеможливлює корупцію. Нелегка робота, але ми з цим упораємося.
— Чи не могли б ви напередодні Дня працівника сільського господарства назвати три-чотири досягнення агросектору, якими може пишатися країна?
— Ми вперше у цьому році матимемо експорт сільгосппродукції на 17 мільярдів доларів. Такої кількості агропродукції країна ще ніколи не експортувала. Друге — ми розширили географію експорту. Третє — вдалося стабілізувати поголів’я ВРХ і призупинити спад у галузі, наростити обсяги виробництва молока. Четверте — започатковано кооперативний рух, ми переконали одноосібників, що держава звернула увагу на них і на українське село і що допомагатиме їм фінансово, адміністративно і законодавчо. Крім того, в цьому році вперше за 20 років ми почали динамічно нарощувати експорт овочів, фруктів, ягід і навіть потіснимо своїх конкурентів на зовнішніх ринках. За цей рік ми втричі збільшили експорт яблук і отримали найбільший урожай за останні 17—18 років — понад 1 млн тонн. Це знакові досягнення.