- Уявіть собі картину
- Ліміт довіри від компанії «Сингента»
- Україна залишається одним із стратегічних ринків для BASF
- «Бізон-Тех»: бути лідерами і завжди тримати перші позиції
- Дорого ложка до обіду
Зізнаюсь: немає меж моєму подивуванню.
Втім, вихід завжди є. І я спробую вас у цьому переконати. Наприкінці лютого Гебхард Рогенхофер і Хелен Фейрлемб - українські керівники одного зі світових лідерів-постачальників насіння і засобів захисту рослин - зібрали журналістів, аби через шпальти газет і журналів подати руку допомоги агровиробникам. Компанія, звісно, має і планетарний авторитет, і багатолітні надсучасні наукові й виробничі напрацювання в агросекторі, і гарний досвід роботи в Україні. А головне, команда фахівців швидко і мудро напрацювала пакет антикризових пропозицій саме для українських аграріїв (незалежно від обсягів земель у обробітку).
При цьому, як наголосила Хелен Фейрлемб, їхня компанія не планує йти з нашого ринку, а навпаки, розуміючи нинішню кризову ситуацію в Україні, пропонує сільському господарству реальні механізми не зірвати весняну посівну кампанію, а отже, і не відмовитись від мрій про високий врожай. До цього вже самі додайте такі важливі моменти, яких просто не можна допустити: не обробити землю, залишити без роботи і заробітків сільських людей (а їх сотні тисяч, якщо не мільйони), не платити податки до бюджетів усіх рівнів та врешті-решт – допустити деградацію сільських територій і не забезпечити продовольством українців…
Ви думаєте, згадана мною (та не названа з певних причин) іноземна компанія одна на українському ринку? Помиляєтеся. Принаймні я знаю п’ять таких, що мають механізми підтримки аграріїв. Отже, зарубіжний бізнес «не сидить, склавши рук». Натомість, що робить наш? Агробізнесмени, зрозуміло, у гонитві за ресурсами. А їхні керманичі – профільне міністерство, громадські організації – не вилізають з нарад, у тому числі селекторних, та всіляких форумів, навчились користуватись Facebook, набили руку (а точніше язика) і тільки й пояснюють, з ким і про що домовились, аби не зірвати посівну. Та скільки не кажи «халва», солодко у роті не стане. Хіба не правда?
А, може, простіше сьогодні, за таких скрутних фінансових і ресурсних умов, зібрати представників цих найбільших іноземних компаній та влаштувати їм тур по районам і областям України? І вже там, на місцях, керівникам найпотужніших аграрних ТОВ, СТОВ, ПОСП, ФГ і т. д. (забудьмо про чиновників) розповісти про антикризові фінансові пропозиції іноземців. Ми ж довірили декому з них стати членами уряду. То чому б не скористатися їхнім досвідом цієї важкої весни? А не звітувати й пописувати в Інтернеті. Може, тоді й авторитет аграрного міністерства і профільних асоціацій зросте, і селяни нарешті відчують реальну стурбованість чиновників та їхнє бажання допомагати? Бо вже немає меж суспільному подивуванню: чому простих рішень не видно з високих владних кабінетів?
До речі, криза не обійшла стороною і нас, аграрних видавців. Якщо ви вчасно не отримаєте, наприклад, наш журнал, то не виніть редакцію. Практично до 1 березня імпортери не могли визначитись із вартістю паперу. Що буде далі - навіть складно прогнозувати. Та й не хочеться, щоб сталося, як у старому радянському анекдоті: «У Москві нещодавно відбувся І-й з’їзд песимістів. Прийнято рішення – ІІ-й з’їзд не проводити».
З повагою,
Наталія Черешинська,
головний редактор
