- №4 (259)
- №42 (254)
- Лабораторії Держсільгоспінспекції мають міжнародну акредитацію та працюють у штатному режимі
- Молока стало меньше
- Пильну увагу – нашим грунтам
Перлина української землі
Земля відкриває свої таємниці лише тим, хто дарує їй часточку своєї душі. Мабуть, у цьому криється секрет успіху ученого зі світовим ім’ям, академіка АН СРСР Костянтина Гедройца.
Сьогодні його ім’я є в усіх провідних енциклопедіях колишнього Рядянського Союзу і сучасної Росії. Та мало хто знає, яким неоціненним є вклад Гедройца у розвиток українського ґрунтознавства.
Закоханий у природу
Для Костянтина Каетановича агрохімія та ґрунтознавство були не просто улюбленою справою, а сутністю життя. Ще з дитинства він захоплювався природничими науками. Можливо, до цього спонукали краса української землі, адже народився і виріс Костянтин у невеличкому та мальовничому містечку Кам’янець-Подільську. Дитячі роки провів на узбережжі Чорного моря, в Одесі. Батько був військовим лікарем, тому родина мусила переїздити.
Після смерті батька Гедройц зайнявся репетиторством і завдяки цьому відвідав Францію та Італію для розширення свого науково-освітнього кругозору.
У 1898 році Костянтин Каетанович закінчив Петербурзький лісний інститут, а у 1903 – природниче відділення Петербурзького фізико-математичного університету (іспити склав екстерном).
У 1910 році впродовж 3-х місяців вивчав «постановку контрольного дела по удобрениям» в Австро-Угорщині.
Гедройц став одним із засновників і керівників агрохімічного відділу Носівської дослідної станції, створеної у 1911 році. Відомо, що, працюючи старшим фахівцем у сільськогосподарській хімічній лабораторії Міністерства землеробства і державного майна, на запрошення одного із організаторів вітчизняної дослідної справи, з яким він мав не тільки творчі стосунки, але й товаришував, взяв активну участь у становленні станції і розробці першої робочої програми досліджень як науковий консультант.
«Біблія» ґрунтознавства
Вибір Костянтином Гедройцем саме Носівської станції для проведення польових досліджень був не випадковим. Його бажання творити у
місці, віддаленому від політичних центрів впливу в країні, багато у чому обумовлювалось проблемами здоров’я (переніс у дитинстві черевний тиф). Як наслідок, практично до 1922 року роботи Гедройца були мало відомі фахівцям. І лише коли він узагальнив їх у серії фундаментальних книг, переведених на багато іноземних мов: «Учение о поглотительной способности почв» (1922), «Химический анализ почв» (1923), «Классификация почв» (1925), його визнала цивілізована світова спільнота.
У 1924 р. у США вийшли англійською мовою два томи творів Костянтина Гедройца, а в 1927-му видається німецькою мовою його книга «Химический анализ почвы». Трохи пізніше, у 1930 році, цією ж мовою спочатку виходить «Почвенный поглощающий комплекс и поглощенные катионы как основа генетической классификации», а в 1931-му – «Учение о поглотительной способности почв».
Для кількох поколінь студентів і майбутніх дослідників ґрунтів не тільки країни, а і всього світу ці книги були і продовжують залишатися «біблією» в питаннях теорії і практики ведення досліджень.
Золотий фонд української науки
Проводячи дослідження саме на Носівській станції, Костянтин Каетанович мав можливість відпрацювати в польових умовах питання генезису солонців і методи їх меліорації. Це стало одним із основних напрямків його наукової творчості. Саме він увів у науковий обіг (1911 р.) спочатку термін – ґрунти, ненасичені основами, з 1914 року – поняття про поглинений водень, а в 1917 році – ємкість поглинання. Працюючи практично щорічно з ранньої весни до осені на станції по 1929 рік включно, Гедройц розвинув вчення про походження, еволюцію засолених ґрунтів, широко вивчив процес осолодіння, запропонував метод визначення осолоділих ґрунтів, зробив глибокі теоретичні висновки про осолодіння чорноземів дніпровської тераси.
Все це він надалі систематизував у спеціальному вченні про поглинаючу здатність ґрунту і ґрунтово-поглинаючий комплекс, а також роль ґрунтових колоїдів у походженні ґрунту і його родючості.
Окрім того, вчений удосконалив та поглибив генетичну класифікацію ґрунтів і умов ґрунтоутворення, довів можливість
корінного поліпшення ґрунтів шляхом регулювання складу катіонів, що поглиналися. Цей принцип був покладений в основу способів поліпшення властивостей ґрунтів вапнуванням, а солонцевих ґрунтів – гіпсуванням.
Не менш значними були успіхи науковця у питаннях вдосконалення методик проведення спеціальних досліджень у ґрунтознавстві і агрохімії, контролю добрив і хімічного аналізу ґрунтів, а також широкого використання вегетаційного методу для цих цілей. Результати багаторічних досліджень Костянтина Гедройца на Носівській сільгоспстанції за 1912-1929 роки стали золотим фондом російської та української ґрунтово-агрохімічної науки.
Прогресивне бачення
Сучасні дослідники вважають, що Гедройц має пряме відношення до становлення і розвитку київської школи ґрунтознавців.
Маловідомим залишається той факт, що Костянтин Каетанович мав можливість стати першим директором cучасних Національного наукового центру «Інститут землеробства» НААН (Київська область) і навіть Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. Соколовського» НААН у Харкові. Крім того, Гедройц взяв безпосередню участь не тільки в розробці структури і завдань єдиного на той час інституту ґрунтознавства у вигляді Всеукраїнського НДІ, але й став одним із ідейних натхненників інституалізації ґрунтознавства в Україні. Головне, що в другій половині 20-х років минулого століття його авторитет об’єднав галузево розрізнені наукові думки.
Отримавши офіційну згоду від відомого в усьому світі вченого-ґрунтознавця очолити створюваний Всеукраїнський НДІ ґрунтознавства, Народний комісаріат земельних справ республіки у 1929 року проводить Всеукраїнський з’їзд ґрунтознавців. Зібрання одноголосно ухвалює рішення створити спеціальний інститут під егідою аграрного наркомату на чолі з академіком Гедройцем. Окрім того, з’їзд запропонував рекомендувати його в академіки ВУАН.
Цікавими є багато моментів бачення Костянтином Каетановичем майбутнього нового інституту і головне – самого процесу роботи. Так, Гедройц вважав, що Наукова колегія або Вчена рада повинна складатися тільки з працівників установи, устаткування для лабораторій має обирати сам інститут, напряму контактуючи з іноземними фірмами, формувати штат кваліфікованих працівників потрібно поетапно тощо. До ухвалення НКЗС УРСР саме такого поділу Гедройц погоджувався бути тільки його консультантом.
На жаль, все це так і залишилося на папері.
Сьогодні українські науковці переконані, що ім’я Костянтина Гедройця по праву має носити Носівська сільськогосподарська дослідна станція, якій у наступному році виповнюється 100 років з дня заснування. Бо її науковці достойно продовжують естафету видатного академіка.
Оксана ШАПОВАЛ
