Тігемські сади Туреччини

23 September, Розділ Рослинництво, переглядів 5 442

В останні роки ми розпещені плодовоовочевим розмаїттям українських ринків. І більшість господинь знають, що чимала частина цих еталонних помідорів і огірків, слив і персиків, та, що говорити, звичайної моркви, - привезені до нас з турецьких берегів.

Причому, нашим сусідам по Чорному морю вдається забезпечити вітамінною продукцією не лише нас. Дари тамтешніх садів і городів урізноманітнюють стіл, мабуть, всіх жителів колишнього Союзу, а віднедавна активно затребувалися й перебірливою Європою.

Візитна картка Даламана – пам'ятник апельсину. Незвичний символ, якщо врахувати, що місто і всі його гористі околиці густо укриті реліктовими соснами.

Та раптом обабіч дороги ми побачили цитрусові плантації апельсин, мандаринів, лимонів, грейпфрутів. Всі ці “райські” сади – рукотворного походження і належать державному агропідприємству “Тігем”.

До речі, 80% земельних угідь в Туреччині обро***ють приватники. І в суспільстві не вщухає дискусія щодо необхідності подальшого розподілу наділів у приватні володіння. Втім, противники цієї ідеї висувають опонентам нищівні, як ми переконалися, аргументи на свою користь.

- “Тігем” – одне з 38-ми сільгоспоб’єднань, що перебувають у держуправлінні країни, - розповідає заступник директора агропідприємства Шефаатін Зейвек. – Ми спеціалізуємося головним чином на селекційній роботі. На 3400 га землі, що нам належить, вирощуємо і апробовуємо нові сорти зернових культур, бавовни|, і, звісно, цитрусових.

Між іншим, цитрус у Туреччині тривалий час вважався екзотичним. “Своїм” він став лише в двох районах – Середземноморському і Егейському, які тепер вирощують його в промислових обсягах. Лише за останню чверть століття площі посадок тут збільшені у 5, а врожайність зросла в 15 разів.

Довідково: Нині в країні вирощується понад 400 тис. т апельсинів, 300 тис. т лимонів, 280 тис. т мандаринів і грейпфрутів. Загалом на душу населення припадає на рік близько 300 кг овочів, 250 кг фруктів і більше 150 кг горіхів і фісташок.

Кожен сезон з плантацій “Тігема” в торгівлю відправляється 12 тис. т цитрусових. Це абсолютно чистий в екологічному сенсі продукт, який відповідає всім вимогам СОТ.

Це зараз. А у період вступу Туреччини до ВТО господарству довелося пережити чимало складнощів.

- Щоб відповідати встановленим в ЄС нормам, наш апельсин вимагав на різних етапах не лише механізації, але й нових агротехнологій, виходу на інші якісні стандарти. Допомогли європейські фахівці. За два роки, які вони пробули в “Тігемі”, нам вдалося досягти потрібних результатів, - розповідає Шефаатін Зейвек.

Вже через рік після того, як європейські куратори покинули Туреччину, прибуток господарства збільшився на 20%. Але щоб підняти шлагбаум до Європи, потрібно було привести у відповідність із її вимогами ще ряд нормативів. Цього разу консультативно-методичну допомогу надала місцева філія Торгової палати. Сидячи в її аудиторіях, фахівці агропідприємства крок за кроком осягали необхідні знання у галузі санітарії, фітосанітарії, тонкощі екологічного регулювання.

Важливим завданням на перших порах став і пошук потенційних ділових партнерів за межами країни. Це також узяла на себе Торгова палата.

З часом, продукція “Тігеми”, вартість якої зросла на 60%, посіла гідне місце не лише на турецьких прилавках, але і в супермаркетах Парижа, Лісабона, Риму та інших європейських міст.

І все це – за тих же людських ресурсів: господарство налічує 27 управлінців, які є членами Торгової палати Даламана, і близько 100 постійних працівників плантацій. В жнивну пору залучаються ще до 600 людей. За домовленістю з місцевою владою тут охоче заро***ють копійку і мешканці місцевої в'язниці. Виявляється, є й така форма участі в соціальних держпрограмах.

- Ми – головний платник податків в аграрному секторі: віддаємо державі 18-25% своїх доходів, - каже наш співрозмовник. – Проте, в неврожайні роки або часи інших катаклізмів можемо розраховувати на спеціально сформовані державні фонди. У цьому і виявляється турбота країни про нас. Хай там що, та аграрну політику країни визначаємо все ж ми. І дрібний та середній сільгоспвиробник нам не конкурент. Хоча він від податків повністю звільнений.

Якщо не середнім, то вже дрібним землевласником у Туреччині є кожен. Землю тут обожнюють і без перебільшення вважають найбільшою цінністю. Адже споконвіку люди в цих місцях селилися на кам'янистих гірських схилах, віддаючи щонайменший клаптик рівнини під сади і городи.

І нині, переїхавши до мегаполісу зі всіма його клопотами і щоденною метушнею, людина не втрачає зв'язків із господарством, що залишилося в селі: знаходить час навідатися, продовжує обро***ти домашню плантацію, зрештою, повертається назовсім, щоб передати прабатьківську оселю наступним поколінням. Як, власне, і зробив 64-річний Ефенді Нааджі.

Ми зустрілися з ним у Тургуті, що причаївся в 9-ти кілометрах від респектабельного Мармаріса. На момент нашого приїзду тут відпочивали зо два десятки односельців. Одні грали в нарди, інші, смакуючи яблучний чай, обговорювали ціни на врожай. При цьому поглядаючи на величезний екран плазмового телевізора, встановлений під верховіттям багатовікової чинари. Якраз транслювалася фінальна зустріч двох популярних футбольних клубів Туреччини.

Як з'ясувалося, Нааджі останнім часом очолює в Тургуті сільську громаду. Покинувши батьківщину ще в юності, він багато років мандрував по світу. Помінявши купу професій, осів у Німеччині, де заснував солідний бізнес.

- Все складалося вдало, та з віком потягнуло додому, - зізнався він. - Відпочити, правда, не довелося: односельці не дозволили...

Як голова громади, він забезпечує подальший розвиток свого села.

На перший погляд Тургут живе цілком патріархально: сади, городи, живність. Та при цьому в кожному дворі – добротні двоповерхові котеджі. Ви не побачите в цих будовах архітектурних надмірностей, проте неодмінно відзначите наявність двох, а то й трьох супутникових тарілок і велику кількість землеобробної міні-техніки.

Водночас процвітають тут і стародавні ремесла – ткацтво, вироблення килимів та особливий вид бортництва: промисел лікувального соснового меду, який “забезпечують” навколишні хвойні ліси. Тому приватна пасіка доповнює мало не кожне господарство.

Пригадується і патріотичний момент – національні червоні прапори з півмісяцем, що майорять навкруги, барвисті портрети Ататюрка на фасадах селянських будинків і обов’язковий бюст першого президента країни в центрі села.

Різновікова дітвора, що окупувала головну сільську вулицю, шумить і з цікавістю поглядає на нас. Всі живо реагують на нашу спробу поспілкуватися. Багато хто володіє англійською, викликаючи неабиякий подив у кореспондента «Голосу Америки» з нашої групи.

За першої-ліпшої потреби вдатися до послуг міської цивілізації жителі села користуються безкоштовним автобусом, який курсує між Тургутом і Мармарісом. Їздити до міста їм доводиться досить часто, доставляючи в центр свої вироби. Їх охоче розкуповують завсідники популярних турецьких курортів. До речі, банка меду з бджілкою на сосновій гілці – обов'язковий сувенір для гостей Мармаріса.

Торік на курортах округу Мармаріса, Бодрума, Фетхіє, Ортачі побувало 16 тисяч наших співвітчизників, а вже в нинішньому – втричі| більше. Та справжній бум очікується після відкриття нової авіалінії Київ – Даламан, яка дозволить потрапляти в цей райський куточок землі, уникаючи виснажливої пересадки в Стамбулі.

Проте, йдеться не лише про глобальні проекти. Ось уже 7 років Сумщину і Муглу пов'язує договір про торговельно-еконономічну, науково-технічну і культурну співпрацю. В його рамках Турецька Республіка отримує продукцію машинобудування ВАТ ім. Фрунзе, добрива з маркою ВАТ «Сумихімпром», лісозаготівлі, продовольчу сировину.

Налагоджений обмін викладачами і студентами між університетами, літні канікули діти Сумщини проводять на узбережжі Егейського моря, а їхні турецькі ровесники відпочивають в українському таборі “Зоряний”. Нині розглядається можливість проведення активного зимового відпочинку для гарячих турецьких парубків – мисливства у сумських лісах...

Аналогічні договори про співпрацю укладені між Києвом і Анкарою, Херсоном і Зонгулдаком, Вінницею і Бурсою. Нещодавно побратимські зв'язки встановили Харків і Ізмір, відкриваючи ще одну сторінку у відносинах між нашими країнами.

Валерій БАРСЬКИЙ,

Ольга КОРОСТЕЛЬОВА,

Київ-Мугла-Київ