- В Україні з'явиться 1 тисяча га нових виноградників
- В Україні з'явиться 1 тисяча га нових виноградників
- За останні 5 років в Україні середня урожайність яблук збільшилася на 50%
- Цьогоріч в Україні зберуть великий урожай винограду
- Микола Присяжнюк: державну компенсацію за висаджені сади і виноградники зможуть отримати і одноосібники
«Висячі» сади України
Якщо дивитися на пеньківські сади здаля або з узвишшя, то здається, ніби хтось сипонув щедрою рукою золота та самоцвітів на смарагдовий килим. Насправді ж це яблука - червоні, зелені, золоті, жовті.
Уродило їх цього року в СВАТ «Сад Поділля», що в Пеньківці Шаргородського району на Вінниччині, попри посушливі літо та осінь, як ніколи. Бо увійшли у повну силу і почали віддячувати своїм батькам-садоводам молоді сади, посаджені десять років тому, бо вони як слід доглядалися, бо, зрештою, вся Вінниччина належить до яблуневої території. Голова правління цього господарства Володимир Хмельовський скаржиться (хоча мені здалося, що хвалиться) на те, що до саду люди линуть, як бджоли на солодке. Не по яблука, а просто сфотографуватися на його тлі, помилуватися його красою, зарядитися енергією. Недарма ж хтось сказав: «Хто дихає садом, той дихає поезією».
І Чемпіон, і Айдаред...
Молоді сади на відміну від своїх високорослих, розріджених попередників зразка 1980-х, відзначаються інтенсивністю та низькорослістю. На кожному гектарі - не менше тисячі дерев, сила яких іде не в крону, а в плоди. Посадити і доглянути яблуньки - ціла наука. Тут, як і в людських стосунках, діє правило сумісності: такі то сорти можуть жити поруч і сприяти один одному в розвитку, а такі - ні. Тобто сучасний сад розбивається не абияк, а за чіткою картою, розробленою дослідним інститутом чи станцією. Улюблені сорти пеньківських садоводів - Голден і різні його клони, Старкримсон, Айдаред, Чемпіон, Джонаголд, Муцу, Спартан, Слава переможцям, Пріма, Катерина, Ранет Семеренка. І збирання врожаю вже не таке, як колись, коли здійснювалося з допомогою драбин, мотузок і відер, а конвеєрне. Міжряддям рухається трактор, який тягне за собою платформу, а на неї робітники вантажать контейнери з плодами.
За підрахунками керівника господарства, цього року буде зібрано близько 4 тис. тонн яблук. Урожайність у середньому становитиме понад 20 тонн з гектара. Добре, що тут від колишніх часів залишилося фруктосховище-холодильник потужністю 3 тисячі тонн. Тож на відміну від сусідів, які не маючи такого щастя, позбуваються врожаю до кінця року за безцінь, «Сади Поділля» мають змогу притримати його до весни, коли ціни на яблука виростають. На таких умовах яблучний бізнес ще можна вести. Та все одно посередники та власники супермаркетів ставляться до українського яблука упереджено.
- Заходжу в супермаркет, а там мої яблука насипані гамузом у контейнер із надписом, як знущанням: «Вітчизняне яблуко», - розповідає Віталій Іванович. - А поряд такі ж за якістю імпортні яблука в ящиках, але за ціною удвічі дорожчою. Навіщо ж ми купували сортувальну лінію, яка розрізняє яблука за кольором, розміром і сортом? Ну, хіба не прикро! - скаржиться господар пеньківських садів.
Ніде яблуку упасти...
- Не лише імпорт, а й чимало інших проблем заважають розвитку галузі, - говорить генеральний директор корпорації «Вінницясадвинпром» Анатолій Семенюк. - Врожай плодоягідної продукції цього року на Вінниччині на 30% вищий, ніж торік, а дівати його нікуди, бо через засилля польських і молдавських нашому яблуку просто ніде «впасти» на ринку.
- Держава має обмежити імпорт саме тих видів фруктів, які вирощуються в Україні, шляхом підвищення митних тарифів або запровадженням квот, - вважає Анатолій Іванович. - Добре, що влада стала прислухатися до потреб садоводів, але погано, що недочуває. Ми просили, аби кошти, одержані від одновідсоткового збору, використовувалися не лише на відшкодування витрат на молоді сади, а й на розвиток інфраструктури. Однак урядова постанова №843 від 23.07.2009 року передбачає лише покриття витрат за будівництво фруктосховищ із регульованим газовим середовищем. Чому б не написати: «...й інші ефективні види зберігання»? Адже регульоване газове середовище - дуже дорога штука, яка не по кишені фермерам і багатьом господарям середньої руки. Чому б, наприклад, не дозволити відшкодування витрат за реконструкцію старих холодильників на фріоні? Ефект той же, а грошей витрачатиметься вдвічі менше.
А ось іще одна серйозна перепона. Більшість садів України, посаджених на орендованих земельних паях, перебувають фактично у підвішеному стані (висячі сади). Бо мають двох співвласників: орендарі володіють деревами, а орендодавці - землею. Їхні інтереси не завжди співпадають. Сьогодні селянин погодився здати свій наділ в оренду, а завтра вимагає його назад разом із деревами та плодами. Таких випадків сила-силенна. Влада зіштовхнула і тих, і тих лобами, та розтягувати їх не хоче. Треба негайно врегулювати між ними відносини відповідними змінами до Земельного кодексу. Скажімо, внести таку норму, що земля і сад можуть бути передані в користування власника паю лише після того, як мине строк його експлуатації, тобто через 15-20 років. Або встановити обов'язковий строк оренди не менше 15 років тощо, інакше площі садів в Україні розширюватимуться дуже повільно, - вважає Анатолій Іванович.
Чиновник і виноград
У виноградарства ті ж самі проблеми, що й у садівництва, плюс іще купа клопотів, пов'язаних із виноробством. У професійних виноградарів болить душа за стан вітчизняного розсадництва, яке відстає від потреб галузі. Через це вітчизняний ринок заполонили німецькі, італійські, французькі саджанці.
- Виноградарі «клюють» на дешевизну та гучну назву сортів, не розуміючи, що наступають на міну уповільненої дії, - говорить гендиректор корпорації «Миколаївсадвинпром» Вадим Філіпович. - Більшість закордонних саджанців заражені латентною формою бактеріального раку, яка в теплих країнах не вважається хворобою, бо там рослини не зазнають стресових станів, викликаних холодом, а в нас заморозки одразу ж пробуджують цю хворобу, яка перетворюється на живу форму і завдає величезної шкоди.
Тож, на думку Вадима Олексійовича, держава має підтримати виноградарське розсадництво з допомогою окремого фінансового механізму.
- Для дрібних і середніх підприємств, які вирощують виноград й переробляють його на виноматеріали, є вбивчою норма щодо сплати 500 тис. гривень за право оптової торгівлі, хоча ця функція виробникам не притаманна. Через це невеличкі заводи, які мають 100-150 га виноградників, з переробною потужністю 50-60 тис. декалітрів вина з 2007 року зупинилися. Це вигідно заводам-гігантам. Тепер ясно, хто лобіював ту драконівську норму. А ось іще одна бюрократична заковика, яка заважає працювати. Три роки тому податкова адміністрація внесла роз'яснення, що виноматеріали, продані заводам вторинного виноробства, мають обкладатися ПДВ. Нісенітниця! Виходить, тоді треба таким же чином обкладати і спирт, і лимонну кислоту, цукор та інші інгредієнти виробництва, обурюється - Вадим Філіпович.
Попит плюс державна політика
- Головні рушії розвитку садівництва, виноградарства та виноробства - споживчий попит і державна політика, - вважає віце-президент УААН Микола Безуглий. На жаль, через низьку купівельну спроможність наших громадян фрукти купуються ними в останню чергу. Наприклад, 2007 року українці спожили вітамінної продукції лише 40% до медичної норми, а 2008-го - 48%. Це одна з причин незадовільного стану нашого здоров'я, нетривалого життя. Щоб нормально розвивалася, маємо з'їдати щороку мінімум 8 кг винограду, насправді споживаємо близько 900 г, причому здебільшого імпортного. І тенденції дуже тривожні.
- Торік в Україні спожито 2,5 млн. тонн фруктів(60% до потреби), - розповідає академік. - Так от, лише 1,5 млн. з цього обсягу поставлені вітчизняним виробником, решта - закордонним. При чому в структурі імпорту переважають не банани, кокоси, мандарини й апельсини, а традиційні культури - виноград, яблука, груші. Тобто наші садоводи та виноградарі свідомо чи несвідомо уступили своїм закордонним конкурентам величезну нішу на ринку, яку мали би заповнювати самі. Абсолютно згоден із тим, що державі слід внести корективи до митної політики таким чином, аби вона обмежила потік імпорту хоча б у той період (серпень-січень), коли вітчизняної продукції вдосталь, а навесні та влітку знову його збільшити відповідно до потреб ринку. І одночасно дбати про розширення виробництва власної продукції, підвищення її якості, зниження собівартості, створення потужностей зберігання.
- Як це можна зробити?
- За допомогою коштів, одержаних протягом десяти років за рахунок одновідсоткового збору з продажу алкогольних напоїв, вдалося стабілізувати площі садів і виноградників. Так, минулого року площі викорчуваних садів і виноградників, посаджених у 1980-х рр., дорівнювали кількості посаджених. Площа молодих інтенсивних садів і виноградників сягнула відповідно 39 та 40 тис. га (36 і 50 % від загальної кількості насаджень), рік у рік підвищується їх врожайність. Та для серйозного зростання виробництва коштів треба в кілька разів більше від того обсягу, який галузь одержує нині за рахунок одновідсоткового збору. Отже, потрібні інвестиції, сприятливі умови для структур, що хочуть займатися садово-виноградарським бізнесом, який починає давати віддачу лише через 10 років після перших врожаїв. На жаль, великих інвесторів у цій галузі можна перелічити на пальцях. Серед них „Кримська фруктова компанія", яку заснував „Миронівський хлібопродукт" - єдина фірма, котра планує посадити 10 тис. га саду, в якому вирощуватиметься і перероблятиметься за суперсучасними технологіями все, що росте і плодоносить в Україні. Треба, щоб таких компаній із замкнутим циклом виробництва з'являлося якомога більше.
Було б доцільно поширити на садівництво і виноградарство програму розвитку обслуговуючої кооперації: на кооперативних засадах за підтримки держави розбудовувати зберігальну й переробну інфраструктуру. Бо доходить до абсурду: поляки заготовляють у нас другосортні яблука, переробляють на концентрати, які купують... вітчизняні виробники соків. Маємо одиниці сховищ із регульованим газовим середовищем. Лише у Вінниці і в Рівному є заводи по заморожуванню фруктів. Поки не підтягнемо до належного рівня інфраструктуру зберігання і переробки, нарощувати обсяги виробництва фруктів немає сенсу.
- А які перспективи виноробства?
- Його розвиток залежить від структури споживання алкоголю. Його ми споживаємо переважно у вигляді міцних напоїв і пива. Скажімо, якщо один француз випиває на рік 60 л вина, то на середньостатистичний українець - близько 10 л горілки виробництва заводського і невідому кількість горілки домашнього, більше 60 л пива і майже 2 л вина. Тобто маємо дуже низьку культуру споживання алкогольних напоїв. Щоб змінити цю ситуацію, слід здійснювати масштабну просвітницьку роботу, яку свого часу починали князь Голіцин і видатний вчений Таіров, заохочуючи жителів Російської імперії споживати вина замість горілки. Було би правильно віднести групу сухих вин до категорії продуктів харчування, а не алкогольних напоїв. Адже помірковане споживання сухих вина є корисним для організму: вони розчиняють холестерин, що міститься в жирах тваринного походження, а отже позитивно впливають на стан нашого здоров'я.
Оскільки світовий ринок вина перенасичений і пробитися туди дуже важко, виробникам цієї продукції треба орієнтуватися на внутрішнього споживача, не копіюючи закордонні марки, а виробляючи традиційні українські вина, які свого часу завойовували весь світ. Це ціла низка сухих та десертних вин. Не треба забувати: вино - це продукт винограду і певної місцевості. В Угорщині 22 виноробних райони і кожен продукує своє неповторне вино. Таких особливих кліматичних зон у нас достатньо в Криму, на Миколаївщині, Херсонщині, Одещині. Тож я впевнений у неминучому розквіті цієї галузі, бо вона дуже інвестиційно приваблива, має чудові ґрунтово-кліматичні умови та опирається на багаторічні народні традиції.
Олександр КАРПЕНКО
