Особливості використання сої на кормові цілі

29 March, Розділ Рослинництво, переглядів 18 375

Амінокислотний склад протеїну сої є достатньо повноцінним і найбільш близьким за вмістом лімітуючих амінокислот та їх співвідношенням до ідеального протеїну.

Високопротеїнові сорти сої характеризуються вищою сумою незамінимих амінокислот - 22,54%, тоді як у низькопротеїнових сортах даний показник складає 16,35%. Сума ж замінимих амінокислот навпаки вища у низькопротеїнових сортах – 17,85% і нижча у високопротеїнових - 12,40%.

Соя - цінне джерело для одержання кормової сировини шротів і макухи. Вивчивши їх склад, стало зрозуміло, що при отриманні даної кормової сировини відбувається перерозподіл поживних речовин. Тому перш ніж приймати рішення про використання сої на виробництво шроту, необхідно знати її хімічний склад. Так, насіння сої з вмістом протеїну 36,89% і жиру 18,59% забезпечить одержання шроту з вмістом протеїну 41,03%, а з насіння з вмістом протеїну 39,6% і жиру 18,35% буде одержано шрот з вмістом протеїну 43,73%. Беручи до уваги нормативний документ України ДСТУ 4230:2003 «Шрот соєвий кормовий» та діапазон показників якості, вказаних у ньому для виробництва шротів, бажано використовувати ті сорти насіння сої, у яких вміст протеїну не нижче 38%.

Характеризуючи антипоживні речовини зерна сої, необхідно зазначити: ці сполуки мають переважно білкову природу, що дає можливість їх знешкодити дією високої температури. До таких речовин сої належать: інгібітори протеаз — інгібітори трипсину та хімотрипсину; антивітаміни А, D, Е, В₁₂; сполуки, що знижують доступність таких мікроелементів як цинк, марганець, мідь і залізо; алкалоїди; фітогемаглютеніни; алергени; антигормони, що викликають зоб, естрогенні ізофлавони — геністеїн і даідзеїн; олігосахариди - стахіоза, рафіноза й вербаскоза, які викликають метеоризм; ферменти - уреаза, ліпаза й ліпоксігеназа.

Антипоживні речовини викликають у тварин пригнічення їх росту, зниження ефективності використання корму, захворювання на зоб, гіперфункцію та гіпертрофію підшлункової залози, втрату здатності до запліднення, алергію, рахіт, остеопороз, анемію і паракератоз. Максимально допустима активність інгібіторів трипсину, яка є безпечною для молодняку тварин, - 3 мг/г або на кожні 10% протеїну повинно припадати не більше 1 мг/г інгібіторів трипсину. Такий показник як активність уреази дає змогу непрямим методом оцінити необхідний ступінь термічної обробки бобів сої. Безпечна активність уреази в термічно обробленому зерні, шротах та інших продуктах

alt переробки сої, крім соєвого молока і пасти, для молодняку тварин повинна становити не більше 0,05 од. рН, на відгодівлі — 0,1 од. рН, для корів — 0,2-0,3 од. рН. У зв’язку з швидким руйнуванням в соєвому молоці та пасті уреази, в порівнянні з інгібіторами трипсину, в цих кормах ступінь знешкодження антипоживних речовин необхідно контролювати за активністю інгібіторів трипсину.

Висока температура обробки бобів негативно впливає на доступність лізину сої. При цьому утворюються сполуки лізину з амінокислотами і редукуючими цукрами, які мають коричневе забарвлення. При баротермічній обробці втрачається 15-20% лізину, при прожарюванні його вміст може знизитись удвічі. Тому вважається доцільним додавання лізину в раціони для моногастричних тварин, які містять термічно оброблені корми із зерна сої.

Існують такі термічні способи інактивації антипоживних речовин зерна сої: варіння, автоклавування, прожарювання, мікронізація, екструзія, експандерування, волого-теплова обробка, НВЧ-обробка, приготування соєвого молока і пасти.

Варіння включає замочування зерна на 12-20 годин та обробку парою без надлишкового тиску протягом 60 хвилин при температурі 100°С. Перевагою методу є використання недорогого обладнання, яке широко представлене на ринку. Оброблену сою можна використовувати для тварин на відгодівлі.

При автоклавуванні зерно сої обробляють під тиском пари 0,2 МПа і температурі 130°С протягом 20 хвилин. Перевагою методу є поглиблена інактивація антипоживних речовин, що дозволяє використовувати сою в годівлі молодняку тварин.

Прожарювання сої включає обробку зерна на жаровнях типу ВС-1049 при температурі від 110 до 168°С в залежності від типу жаровні. При мікронізації температуру обробки підвищують до 180-220°С. У процесі прожарювання чи мікронізації відбувається жорстка денатурація білка сої, що зменшує його розчинність. Таке зерно використовують переважно в годівлі великої рогатої худоби.

Екструдування як метод ґрунтується на обробці цілого чи подрібненого зерна сої, яке пропускають через екструдер, де під дією тиску 25-30 атм. і температури 140-145°С відбувається руйнування антипоживних речовин. Одержаний продукт, як правило, не потребує додаткового подрібнення. Основний недолік способу - швидкий знос у процесі роботи шнеку і матриці, що призводить до зниження тиску і температури обробки зерна й відповідно до недостатньої інактивації антипоживних речовин сої.

На ринку нині широко представлені екструдери як вітчизняного, так і закордонного виробництва, які спеціально сконструйовані для екструдування сої. Екструдер ЕЗ-Ф-300У випускає ВАТ «Черкаське обласне підприємство «Агросервіс», установку екструдування сої УЕС-Ф-800У - ВАТ «Пальмірське РТП». Нині проходять випробування прес-екструдери ПЕК-125х6, ПЕК-125х8Ж і ПЕК-125х8С виробництва ВАТ «УкрНДІпластмаш». Є також екструдери BRONTO виробництва «ЧеркасиЕлеваторМаш»: моделі Е-250, Е-500, Е-1000 та Е-1500. Серед закордонних екструдерів слід відзначити Insta-Pro-2000R (США) та серії MY165 (Китай). Екструдована соя використовується переважно для тварин на відгодівлі та птиці.

Василь ПЕТРИЧЕНКО,

директор Інституту кормів НААНУ,

член-кореспондент НААНУ