- Навчання з систем точного землеробства AFS для дилерської мережі Case IH
- ПОЄДНАННЯ НАУКИ, ОСВІТИ, ПРАКТИЧНОГО ВИРОБНИЦТВА І СПРАВЕДЛИВОГО ПРОДАЖУ ЯКІСНОЇ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ
- Сидерація
- У 65 сільрад хочуть забрати зрошувальні системи
- Точний підхід у сільському господарстві
На що здатні рослинні рештки
В системі органічних технологій вирощування продукції рослинництва важливе місце серед безгербіцидних систем контролю рівня чисельності бур’янів належить рослинним решткам.
Вони, як маса побічної продукції, відповідним чином підготовленої, подрібненої та розстеленої по полю, є базовим елементом сучасних ноу-тілл та стріп-тілл систем землеробства, направлених на мінімізацію способу обробітку ґрунту і ведення систем землеробства на засадах біоконсервуючого.
Рослинні рештки - складова ноу-тілл технологій, які за досить високого гербіцидного навантаження іноді важко адаптувати до органічних і біоорганічних систем землеробства. Вони, крім того, виконують цілий ряд інших необхідних функцій: термо- та водорегуляція ґрунтового профілю, забезпечення позитивного балансу надходження органічної маси в ґрунт, підвищення протиерозійної стійкості ґрунтів.
Водночас, у публікаціях Косолпап М.П., Кротінова О.П., Гассен Д., Гассен Ф. та низки інших учених наголошується на важливому протибур’яновому аспекті рослинних решток у форматі регуляції чисельності та поширеності їх у полі наступної культури залежно від попередника сівозміни. Тож вивчення цього напряму застосування рослинних решток - важлива складова біологізації систем землеробства та підвищення частки органічних складових у варіантах сучасних високоінтенсивних технологій.
Дослідження ми проводили у рамках загальноуніверситетського наукового напрямку «Альтернативна біоенергетика та біоорганічні агротехнології» та ініціативної тематики кафедри землеробства, ґрунтознавства та агрохімії «Особливості формування продуктивності сільгоспкультур у системі типової сівозміни за зміни клімату в умовах Лісостепу Правобережної України» впродовж 2016-2018 рр. (дореєстраційний та післяреєстраційний термін) на дослідному полі ВНАУ.
Вивчали у дрібноділянковому дослідному стаціонарі (система триразових повторень) біолого-технологічні аспекти формування як продуктивності, так і взаємодії таких культур: озима пшениця, конюшина, цукрові буряки, ярий ячмінь, горох, соя, редька олійна, кукурудза, озимий ячмінь, ріпак ярий. За облікову методичну базу використали цілий ряд сучасних методичних підходів.
У процесі узагальнення результатів досліджень ми встановили: дотримання елементарних ланок сівозмін дозволяє без будь-яких додаткових заходів поліпшити аспекти ґрунтових умов родючості, зокрема стабілізації агрохімічних режимів, збалансування вологонакопичення і вологовикористання, зниження рівня захворюваності рослин і поширеності основних шкідників, формування диференційованого накопичення побічної продукції та технологічне розвантаження інтенсивності збиральних робіт. Це сприяє суттєвому підвищенню органо-біологічної складової системи землеробських технологій під час вирощування основних ринково-формуючих культур.
Ще нами встановлено, що кількість та рівномірність розподілу рослинних решток впливають на інтенсивність розвитку бур’янових угрупувань у полях сівозміни. Так, за усередненими параметрами кількість рослинних решток була максимальною за вирощування кукурудзи на зерно (до 8 т/га), а мінімальною - за вирощування цукрового буряку (до 0,7 т/га).
Оптимізація рівномірності рослинних решток була різною і для різних культур сівозміни. Якість подрібнення та його рівномірність, співвідношення полови та соломи було найбільш технологічно бажаним у ярого ячменю, гороху, озимої пшениці та конюшини зі ступенем покриття поля на рівні 75-82%. Для сої, редьки олійної та ріпаку відмічена виражена градація між складовими фракціями рослинних решток із домінуванням стеблової частини та генеративних частин бобів і стручків. Як наслідок, для цих культур відмічено мозаїчний тип розподілу з коливанням ступеню покриття від 48 до 69%. Найменш оптимальні умови розподілу рослинних решток відмічено у варіанті попередника кукурудзи з домінуванням стеблової частини та ступенем покриття у межах від 36 до 80%, проте за найнижчої рівномірності й наявності двошарового вкриття зі стебел та обгорток.
Нами встановлено, що ступінь герборегулюючого ефекту рослинних решток за однотипової їх кількості та рівномірності розподілу після різних попередників у системі сівозмін є різним. Загальний рівень забур’яненості порівняно з контрольними ділянками, де рослинні рештки повністю видалялись, був нижчим у середньому на 34-56% (залежно від умов року).
Максимальним він був відмічений у варіантах озимих та ярих зернових, гороху і досягав значень на рівні 48-69%, а мінімальним - за використання рослинних решток цукрового буряку і кукурудзи.
Відмічено, що максимальної рясності бур’янів у варіантах використання рослинних решток поле досягає в середньому на 9-16 діб пізніше, ніж у варіанті контрольного поля. Найбільшого ефекту зниження чисельності за використання рослинних решток нами відмічено для бур’янів групи ефемерів, ярих пізніх і зимуючих. Найменший ефект відмічено для груп коренепаросткових і кореневищних.
Отже, на підставі узагальнення результатів наших досліджень встановлено: застосування рослинних решток за традиційного формату їх кількості та рівномірності розподілу не гарантує повного ефекту регулювання рясності та поширеності бур’янів, що потребує додаткових систем регулювання під час переходу на безгербіцидні органічні системи мінімізованого землеробства. З іншого боку, регламентовано-правильне застосування рослинних решток сприяє щонайменше половинному зниженню загальної забур’яненості та може у поєднані з іншими варіантами біоорганічних підходів (біодеструктори, біогербіциди) забезпечити надійний формат гербоконтролю у полях наступної культури.
Л.ПЕЛЕХ, старший викладач,
Вінницький національний аграрний університет
