Аграрний тиждень. Україна
» » Гумус і родючість ґрунтів
» » Гумус і родючість ґрунтів

    Гумус і родючість ґрунтів


    Гумус (з латини - земля або ґрунт). Під цим терміном у ґрунтознавстві розуміють специфічну групу високомолекулярних темнозабарвлених речовин, які утворюються в процесі розкладу органічних решток у ґрунті. Ці сполуки синтезуються із продуктів розкладу і гниття відмерлих рослинних і тваринних тканин.

    Гумус, або органічна речовина, в значній мірі визначає напрямки процесів ґрунтоутворення, біологічні, хімічні та фізичні властивості ґрунтового середовища і в кінцевому результаті – родючість ґрунтів.

    В ґрунтах України вміст гумусу різний і становить у середньому від 0,8 до 6,5%. У різних ґрунтово-кліматичних зонах гумусовий шар ґрунту має різну глибину і забарвлення. Наприклад, на Поліссі у дерново-підзолистих ґрунтах він темно-сірого кольору і товщиною у декілька десятків сантиметрів (10-25 см). А у чорноземах типових зони Лісостепу гумусовий горизонт чорний і його глибина більше метра. Гумус – найбільш цінна органічна і біологічно активна частина ґрунту.

     

     

     

     

    Табл. 1. Середній вміст гумусу в ґрунтах України

    Основним джерелом надходження свіжої органічної речовини у природних біоценозах є надземна частка рослин та їх коріння. У ґрунтах рослинні решки піддаються процесам гуміфікації (утворення гумусу) та мінералізації (розклад органічних решток). Процеси гуміфікації досить складні, їх швидкість і характер визначаються багатьма ґрунтово-кліматичними умовами, складом рослинності, мікробним і тваринним світом ґрунту, а також господарською діяльністю.

    Під час цих перетворень (гуміфікації і мінералізації) у ґрунті вивільняються елементи азотного і зольного живлення, перетворюючись у поживні речовини, які є важливим джерелом живлення рослин.

    Роль органічної речовини в ґрунтах не обмежується її значенням як джерела поживних речовин для рослин. Велику роль вона відіграє в утворенні фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів. Рослинні рештки, продукти їх розкладу і власне гумусові речовини впливають на пористість ґрунтів, їх водоутримуючу здатність і теплові властивості, відіграючи істотну роль у створенні сприятливих водно-повітряних умов проростання рослин. Одна з важливих властивостей ґрунтів – буферність, яка регулює реакцію ґрунтового розчину, визначається, у значній мірі, гумусовими речовинами.

    Україна ще володіє величезним резервом родючих ґрунтів: найбільш поширеними є чорноземи, що займають приблизно 60% ріллі, це 6,7% світових запасів чорноземів (найбільш родючі ґрунти). Сто років тому вони містили в середньому 4-6% гумусу, нині – 3,2. Якщо у ґрунті менше 2,5% гумусу, це вже не чорнозем.

    Так, у окремих державах колишнього СРСР показники наявності площ чорноземних ґрунтів мають такий вигляд: Україна – 26,56 млн. га (6,7% запасів світових чорноземів), Росія – 145,36 млн. га (36,9%), Казахстан - 16,56 млн. га (4,2%) та Молдова - 2,02 млн. га (0,6%). Разом це становить 190,5 млн. га або 48,4%. Інші країни, а це Болгарія, Румунія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Німеччина, Китай, США, Аргентина, Уругвай, мають 203,1 млн. га чорноземів або 51,6% усіх запасів (рис. 1). Проте їх якість значно гірша.

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    Рис. 1. Наявність площ чорноземних ґрунтів у країнах колишнього Радянського Союзу та інших країнах

     

    Щорічні втрати гумусу відбуваються внаслідок переваги темпів мінералізації органічних речовин над їх гуміфікацією. З урахуванням цього для простого відтворення родючості ґрунтів необхідно щорічно вносити приблизно 8-10 тонн гною на гектар посівної площі. Нереальність внесення такої кількості на сьогоднішній день є очевидною. Як видно з рис. 2, кількість внесення органіки з кожним роком падає, що пов’язано зі скороченням тваринництва.

     

     

     

     

    Рис. 2. Динаміка внесення гною у господарствах України за 1980-2011 роки

     

    Баланс гумусу в останні роки також гостродефіцитний та становить за розрахунками «Центрдержродючість» щорічно мінус 500-700 кг/га. Крім того, за матеріалами агрохімічної паспортизації земель сільгосппризначення, яку здійснюють регіональні центри «Облдержродючість», встановлено, що кожні 5 років ґрунти України втрачають у середньому 0,05% гумусу.

    В останні роки у зв’язку з дефіцитом органічних добрив агровиробники приділяють все більшу увагу внесенню міндобрив. Однак, як показують останні наукові дослідження, внесення цих добрив призводить до пептизації гумусу, а в результаті - до зменшення його вмісту у ґрунті. Різні види й форми мінеральних добрив по-різному впливають на органічну частину ґрунтів. Найбільш «агресивний» вплив здійснюють азотні, окремі види калійних і комплексних добрив.

    Отже, довготривале внесення міндобрив у науково необґрунтованих кількостях значно посилює лабільність (рухомість) органічної речовини. Цим і пояснюється збільшення врожайності сільгоспкультур.

    Застосування міндобрив потрібно поєднувати із внесенням органіки, що обумовлено не тільки покращенням поживного режиму ґрунтів, а й підвищенням вмісту органічної речовини у ґрунтах, як основного показника їх родючості, підвищенням стійкості рослин до несприятливих факторів, подальшим збільшенням врожайності сільгоспкультур.

     

    Віталій СОФІЙЧЕНКО,

                                                                               Людмила ДАЦЬКО, к. с.-г. н.

                                                                               «Центрдержродючість»





    Схожі новини
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • №38 (250)
  • №35 (247
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Гумус і родючість ґрунтів


Гумус (з латини - земля або ґрунт). Під цим терміном у ґрунтознавстві розуміють специфічну групу високомолекулярних темнозабарвлених речовин, які утворюються в процесі розкладу органічних решток у ґрунті. Ці сполуки синтезуються із продуктів розкладу і гниття відмерлих рослинних і тваринних тканин.

Гумус, або органічна речовина, в значній мірі визначає напрямки процесів ґрунтоутворення, біологічні, хімічні та фізичні властивості ґрунтового середовища і в кінцевому результаті – родючість ґрунтів.

В ґрунтах України вміст гумусу різний і становить у середньому від 0,8 до 6,5%. У різних ґрунтово-кліматичних зонах гумусовий шар ґрунту має різну глибину і забарвлення. Наприклад, на Поліссі у дерново-підзолистих ґрунтах він темно-сірого кольору і товщиною у декілька десятків сантиметрів (10-25 см). А у чорноземах типових зони Лісостепу гумусовий горизонт чорний і його глибина більше метра. Гумус – найбільш цінна органічна і біологічно активна частина ґрунту.

 

 

 

 

Табл. 1. Середній вміст гумусу в ґрунтах України

Основним джерелом надходження свіжої органічної речовини у природних біоценозах є надземна частка рослин та їх коріння. У ґрунтах рослинні решки піддаються процесам гуміфікації (утворення гумусу) та мінералізації (розклад органічних решток). Процеси гуміфікації досить складні, їх швидкість і характер визначаються багатьма ґрунтово-кліматичними умовами, складом рослинності, мікробним і тваринним світом ґрунту, а також господарською діяльністю.

Під час цих перетворень (гуміфікації і мінералізації) у ґрунті вивільняються елементи азотного і зольного живлення, перетворюючись у поживні речовини, які є важливим джерелом живлення рослин.

Роль органічної речовини в ґрунтах не обмежується її значенням як джерела поживних речовин для рослин. Велику роль вона відіграє в утворенні фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів. Рослинні рештки, продукти їх розкладу і власне гумусові речовини впливають на пористість ґрунтів, їх водоутримуючу здатність і теплові властивості, відіграючи істотну роль у створенні сприятливих водно-повітряних умов проростання рослин. Одна з важливих властивостей ґрунтів – буферність, яка регулює реакцію ґрунтового розчину, визначається, у значній мірі, гумусовими речовинами.

Україна ще володіє величезним резервом родючих ґрунтів: найбільш поширеними є чорноземи, що займають приблизно 60% ріллі, це 6,7% світових запасів чорноземів (найбільш родючі ґрунти). Сто років тому вони містили в середньому 4-6% гумусу, нині – 3,2. Якщо у ґрунті менше 2,5% гумусу, це вже не чорнозем.

Так, у окремих державах колишнього СРСР показники наявності площ чорноземних ґрунтів мають такий вигляд: Україна – 26,56 млн. га (6,7% запасів світових чорноземів), Росія – 145,36 млн. га (36,9%), Казахстан - 16,56 млн. га (4,2%) та Молдова - 2,02 млн. га (0,6%). Разом це становить 190,5 млн. га або 48,4%. Інші країни, а це Болгарія, Румунія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Німеччина, Китай, США, Аргентина, Уругвай, мають 203,1 млн. га чорноземів або 51,6% усіх запасів (рис. 1). Проте їх якість значно гірша.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Наявність площ чорноземних ґрунтів у країнах колишнього Радянського Союзу та інших країнах

 

Щорічні втрати гумусу відбуваються внаслідок переваги темпів мінералізації органічних речовин над їх гуміфікацією. З урахуванням цього для простого відтворення родючості ґрунтів необхідно щорічно вносити приблизно 8-10 тонн гною на гектар посівної площі. Нереальність внесення такої кількості на сьогоднішній день є очевидною. Як видно з рис. 2, кількість внесення органіки з кожним роком падає, що пов’язано зі скороченням тваринництва.

 

 

 

 

Рис. 2. Динаміка внесення гною у господарствах України за 1980-2011 роки

 

Баланс гумусу в останні роки також гостродефіцитний та становить за розрахунками «Центрдержродючість» щорічно мінус 500-700 кг/га. Крім того, за матеріалами агрохімічної паспортизації земель сільгосппризначення, яку здійснюють регіональні центри «Облдержродючість», встановлено, що кожні 5 років ґрунти України втрачають у середньому 0,05% гумусу.

В останні роки у зв’язку з дефіцитом органічних добрив агровиробники приділяють все більшу увагу внесенню міндобрив. Однак, як показують останні наукові дослідження, внесення цих добрив призводить до пептизації гумусу, а в результаті - до зменшення його вмісту у ґрунті. Різні види й форми мінеральних добрив по-різному впливають на органічну частину ґрунтів. Найбільш «агресивний» вплив здійснюють азотні, окремі види калійних і комплексних добрив.

Отже, довготривале внесення міндобрив у науково необґрунтованих кількостях значно посилює лабільність (рухомість) органічної речовини. Цим і пояснюється збільшення врожайності сільгоспкультур.

Застосування міндобрив потрібно поєднувати із внесенням органіки, що обумовлено не тільки покращенням поживного режиму ґрунтів, а й підвищенням вмісту органічної речовини у ґрунтах, як основного показника їх родючості, підвищенням стійкості рослин до несприятливих факторів, подальшим збільшенням врожайності сільгоспкультур.

 

Віталій СОФІЙЧЕНКО,

                                                                           Людмила ДАЦЬКО, к. с.-г. н.

                                                                           «Центрдержродючість»





Схожі новини
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • №38 (250)
  • №35 (247
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.