Досвід створення і розведення овець таврійського типу

18 February, Розділ Тваринництво, переглядів 11 997

Вівчарство – єдина галузь тваринництва, від якої отримують різноманітну продукцію з цілющими властивостями: дієтичну ягнятину, молоко для виготовлення делікатесних твердих сирів та бринзи, а також незамінну сировину для текстильної промисловості – вовну, овчини, смушки та шкіри, вироби з яких за гігієнічними властивостями не мають аналогів, сприяють збереженню здоров’я і продовженню життя людини.

Такі вироби є профілактикою раку, алергії, невралгії, лейкемії та інших хвороб. Неможливо виростити здорових дітей без одягу, виготовленого з овечої сировини.

Не тільки «кожух і свита та й душа сита»

Вівця – ще й незамінний «бальзам» з цілющими властивостями та гормонами довголіття, необхідними для збереження української нації.

Популярність овечого м’яса в світі постійно зростає. Виробництво його на душу населення, наприклад, у Новій Зеландії становить 30,5 кг, Австралії – 20, Греції – 14, тоді як в Україні - лише 0,5-0,7 кілограма.

Вівці використовують більше грубих кормів, аніж інші види тварин. Підраховано, що більше 90% загальної кількості поживних речовин їхнього раціону складають грубі та зелені корми. З 600 різних видів бур’янів коні поїдають 82, велика рогата худоба – 56, вівці – 560 (!) видів. У Німеччині овець називають «біологічними граблями» і використовують їх для боротьби з бур’янами.

За своїми біологічними властивостями вівці ніколи не можуть бути збитковими. У молодняка овець приблизно 75% поживних речовин корму використовується на утворення м’язової тканини, кістяка, жиру, тобто м’ясної туші.

Вівчарство - найменш енерговитратна галузь. Аналіз різних галузей тваринництва показав, що собівартість 1ц приросту живої маси ВРХ на 56,5% вища, а свиней та птиці в 1,8 рази більша, ніж у овець. Середня кормова одиниця, використана на фермах ВРХ, на 34% дорожча, ніж у вівчарстві, а в свинарстві та птахівництві вища в 2,2 рази. Ці дані також не підтверджують тези про невигідність розведення овець.

Та незважаючи на свою унікальність, галузь зараз у глибокій фінансово-економічній кризі, племінна продукція не знаходить попиту, цінні за своїм генним складом тварини забиваються на м’ясо, виробництво вовни на душу населення скоротилося до 50 г (!) при загальноприйнятій гігієнічній нормі 1 кілограм. Тобто галузь майже ліквідована.

Сьогодні диспаритет цін досягнув такого рівня, що у вартості готового виробу сировина становить лише 1,5-2%. Інші 98% - це промислові витрати на переробку та прибуток промисловості й торгівлі.

Наприклад, для виготовлення вовнового чоловічого костюму потрібно 3 кг митої тонкої вовни. За сучасними цінами сировина коштує близько 100 грн., а реалізаційна ціна такого костюму - не менше 1000 гривень. Тоді як у цивілізованих країнах вартість сировини становить не менше 30% від ціни готового одягу.

В минулому бідний селянин розпочинав господарювати з розведення овець, потім у нього з’явилася корова, воли і навіть коні. В теперішній час наша країна схожа на того бідного селянина, але займатися відродженням галузі вівчарства державне керівництво не бажає.

До перебудови існувало державне замовлення на виробництво вовни з відносно високими закупівельними цінами на неї. Таким чином держава підтримувала і регулювала розвиток галузі. В 60-х роках минулого століття в Україні налічувалось 10,2 млн. овець, а в теперішній час - близько мільйона. У нових економічних умовах чиновники держави відмовилось від вівчарства, ціни на вовну відсутні. Реалізаційні ціни на цю сировину ганебно низькі і складають у середньому 8-10 грн. за кілограм. Для порівняння згадаємо, що на утворення 1 кг вовни потрібно до 90-110 кормових одиниць (за поживністю 1к. од. дорівнює 1 кг вівса).

За останні 30 років до України з допомогою держави не завезено жодної голови імпортних овець, а Росія за цей період 4 рази завозила мериносових баранів з Австралії.

Закуповують вовну сьогодні лише посередники та перекупники, які реалізують її і овчини за межі країни, непогано наживаючись на цьому.

Водночас якісні показники вовни визначаються на застарілих приборах 50-60 річної давнини.

Породи тварин - це засіб виробництва. Вони не є постійними і незмінними, а знаходяться в стані безперервного удосконалення. І тільки ті з них мають визначну цінність, які в своїй масі високопродуктивні, добре реагують на поліпшення годівлі, дають продукцію потрібної якості, добре пристосовані до кліматично-господарських умов розведення та відповідають економічним вимогам.

Перша вітчизняна порода мериносових овець була створена академіком М. Ф. Івановим (1925-1935) і апробована під назвою асканійський тип рамбульє, а в 1949-му перейменована на асканійську тонкорунну породу. При відродженні й удосконаленні породи селекція була спрямована на отримання крупних тварин з рекордним настригом немитої вовни без урахування кількості й якості жиропоту та виходу чистого волокна. Наприклад, баран-рекордист №882 має настриг немитої вовни 29,4 кг, але вихід митого волокна складає лише 27,0%, або 7,22 кг чистої вовни.

Мали місце й інші недоліки, які стосуються вовнового покриву: низький вихід і настриг чистої вовни, недостатня інтенсивність росту вовни (6-8 см), слабка оброслість спини і черева.

Рівень вовнової продуктивності як у племінних, так і товарних стадах не відповідав вимогам виробництва, середній настриг вовни в 70-х роках у товарних господарствах знаходився на рівні 3,5-4,5 кг, або 1,3-1,5 кг митого волокна при виході 36-38%, у племінних відповідно 2,5-2,8 кг і 36,5-41,4%. Тому в провідних племзаводах породи з 1979-го була розпочата цілеспрямована селекційна племінна робота по створенню перспективного (бажаного) типу асканійських тонкорунних овець як методом чистопородного розведення, так і шляхом схрещування асканійських вівцематок з австралійськими мериносовими баранами типу «стронг» з тониною вовни 58-60 якості й частково «медіум» (64 якості), які за настригом вовни найбільш продуктивні у світі.

При створенні нового типу овець ставилася мета:

- збільшити настриг чистої вовни та вихід митого волокна, підвищити довжину і густоту вовни, покращити захисні якості жиропоту та зменшити його кількість, змінити колір і співвідношення «жир – піт»;

- створити генеалогічну структуру нового типу і на базі старих неперспективних ліній вивести нові австралізовані лінії баранів з настригом митої вовни у вівцематок 3,5-4,0 кг;

- забезпечити племінне і товарне мериносове вівчарство селекційно відпрацьованим матеріалом, широко використовувати баранів нового типу для поліпшення племінних та продуктивних якостей всього масиву овець асканійської породи.

Крім того, необхідно було зберегти цінні якості, притаманні асканійській породі: величину тварин, міцність конституції, відносно високу скороспілість та м’ясну продуктивність, а також високу плодючість та пристосованість тварин до умов розведення.

Багаторічну творчу роботу по удосконаленню овець асканійської тонкорунної породи було завершено в 1993 році. Новий тип затверджено як «таврійський внутріпородний тип асканійських тонкорунних овець», генеалогічну структуру якого становлять чотири заводські лінії.

Тип визнано як нове селекційне досягнення у тваринництві України і рекомендовано для широкого впровадження у виробництво. Авторами нового генотипу мериносових овець є науковці і виробники: Г. К. Даниленко (відповідальний виконавець), В. А. Ленінський, М. В. Штомпель, Т. Г. Болотова, О. О. Попов та інші співавтори.

У племзаводах-оригінаторах «Асканія-Нова», «Червоний чабан», «Атманай» («Комуніст») середні настриги митої вовни збільшилися на 0,8-1,2 кг і досягли 3,2-3,4 кг, вихід чистого волокна підвищився від 50 до 52%, довжина вовни – на 1,2-1,5 см, а також поліпшились якісні показники вовни та жиропоту.

З метою збереження цінного генофонду овець таврійського типу в 2002-му селекційне стадо племзаводу «Асканія-Нова» передано дослідному господарству «Асканійське» Каховського району (кількість - 1800 голів). Середній настриг митої вовни по цьому стаду становив 3,2 кілограми.

На кінець 2012-го у ДГ «Асканійське» налічується 2867 гол. овець, в т. ч. віцематок і ярок старше року 1060 гол. (або 37%). Щорічно виробляється 110-130 ц високоякісної мериносової вовни.

Тварини нового типу мають високий генетичний потенціал вовнової і м’ясної продуктивності. Останні роки середній настриг чистої вовни на вівцю складає 54,5-54,9%. Це рекордний показник не тільки для асканійської тонкорунної породи, але для всіх порід овець, які розводилися і нині розводяться в Україні.

Жива маса вівцематок 60-65 кг і більше, дорослих баранів – 110-130 кг, настриг митої вовни у баранів - 6-8 кг, у кращих - до 9 кг при виході митого волокна 60-65%. Тонина вовни у баранів і вівцематок 64-60 якості, середня довжина вовни відповідно 10-14 і 9-12 сантиметрів.

Плодючість вівцематок за першим ягнінням 110-115 ягнят, за наступними - 140-145 і більше. Молодняк у віці 3,5-4 місяців досягає 30-32 кг, у 1-7 міс. – 40-45 кілограмів. Забійний вихід у молодняка 39-40%, у дорослих тварин - 50-52%. Вихід м’язової частини - 76-78%, кісток – 22-23%, тобто на 1 кг кісток припадає 3,3-3,4 кг м’якуша.

Незважаючи на високі показники продуктивності, вівчарство залишається збитковим. Реалізаційна ціна вовни складає лише 18-22 грн./кг при собівартості 77,8 гривень. На племінну продукцію недостатній попит. Так, за 2011 р. реалізовано лише 41 гол. по 30-32 грн. за 1 кг живої маси.

Вартість утримання одної вівці за 2012 р. обійшлася господарству у 557,4 гривень. Рентабельність вовни – 81,4%, м’яса – 8,7%, а в цілому вівчарства – 28,8%. Державна дотація по селекції у вівчарстві в 2012 р. склала 200 тис. гривень.

Вівці таврійського типу мають міцну конституцію, добре розвинений кістяк, правильні екстер’єрні форми тулуба, які притаманні тваринам комбінованого вовново-м’ясного напрямку продуктивності. Складчастість шкіри помірна: у вівцематок - 0,5-1,5, у баранів – 0,8-2,0 складки. Високі показники заводського стада досягнуті завдяки натхненній роботі спеціалістів господарства, які створюють необхідну кормову базу для овець, вирощують та заготовляють якісні корми. При сприятливих кліматичних умовах на одну вівцю заготовлюється 6,1 -7,5 ц кормових одиниць.

При розведенні застосовується штучне осіменіння вівцематок свіжоотриманою спермою від високопродуктивних баранів-плідників. Цю роботу виконує завідуючий вівцефермою висококваліфікований спеціаліст О. О. Попов. Його можна назвати професором з вівчарства. Завдяки його самовідданій праці були досягнуті високі показники продуктивності заводського стада.

Щорічно індивідуально оцінюється кожна вівця усіх статево-вікових груп, ураховується індивідуально настриг вовни та проводиться лабораторне дослідження її якості. Здійснюється спеціальний підбір вівцематок до баранів з метою отримання потомства з високим генетичним потенціалом. Основою селекційно-племінної роботи є лінійне розведення, яке дозволяє проводити внутрілінійний підбір, міжлінійні кроси, а при необхідності використовувати помірний інбридинг для консолідації селекційних ознак, характерних кожній лінії. Видатні барани-плідники використовуються, в першу чергу, на вівцематках селекційного ядра, від яких відбирають молодняк для відтворення власного стада.

Позитивний вплив на підвищення вовнової продуктивності заводського стада овець таврійського типу мали цілеспрямований підбір та відбір за настригом і виходом митої вовни, збільшення тварин бажаного типу, раціональне використання високопродуктивних баранів, оцінка і відбір плідників за власною продуктивністю та якістю нащадків, а також використання лабораторних методів оцінки вовнових якостей овець, відібраних для відтворення стада.

Таким чином, завдяки цілеспрямованій селекційно-племінній роботі творця асканійської тонкорунної породи академіка М. Ф. Іванова та його послідовників, тварини цієї породи за настригом та якістю мериносової вовни досягли світового рівня, ставши конкурентоспроможними. Наприклад, племзавод «Іллічівка» Харківської області з розведення овець породи прекос змінив свій статус і розпочав розводити овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи.

На нашу думку, для відродження вівчарства в Україні бажано відновити державні замовлення на виробництво вовни та авансування виробників такої цінної сировини, встановити тверді закупівельні ціни та диференціювати їх за тониною, що дозволить ліквідувати ланцюжок посередників. З боку держави треба здійснювати фінансову допомогу господарствам, які купують племінних овець, розробити нові положення з апробації селекційних досягнень у вівчарстві, бо діючі (1976 р.) не відповідають сучасному стану племінних господарств.

Віра НАЙДЬОНОВА,

в.о. директора ДПДГ «Асканійське» Асканійської ДСДС ІЗЗ