- На польський урожай бракує "українських рук"
- Фермери в США заробляють на альпаках
- ЄС щороку доплачує селянам Польщі за вироблення аграрної продукції
- Горжеєв: Європа допомагає Україні боротися зі сказом
- Казка, що стала дійсністю
МИЛІ СТВОРІННЯ: «ТАКІ НЕБРИТІ І НЕГОЛЕНІ»
Розмову про досвід польських аграріїв у реформуванні власних господарств ми розпочали з вами у №38 нашої газети. Державні субсидії, креативний підхід до бізнесу на землі та системна робота польських дорадників допомогли фермерам країни не просто вижити, а ще й мати цікаву роботу та достатні прибутки. Частина залізничного шляху до Варшави пролягає через живописні лісові масиви. Сонячний ранок додавав фарб у пейзажі, які ми спостерігли за вікном. Особливо радувала нас кількість дикої фауни, яку ми побачили, щойно перетнувши польський кордон. Лелеки, лебеді, качки на водоймах. Обережні й водночас не лякливі олені. Вони найбільше вражали. І своєю грацією, і спокійною поведінкою. До речі, цих милих створінь ми ще не раз бачили на узліссях Поморського повіту, де група наших журналістів вивчала досвід дорадників Гданського відділу сільськогосподарського дорадництва у Старому Полі. І дуже зраділи, коли нам запропонували подорож в одне з фермерських господарств на півночі Польщі. Виявляється, із заходу на схід у Європі стрімко поширюється новий вид тваринництва - вирощування оленів. Нині тільки у Польщі нараховується до 20 таких ферм. Найбільша розташована поблизу м. Любуси біля кордону з Німеччиною і нараховує дві тисячі голів. Ми віддаляємося від Старого Поля, їдемо надзвичайно рівною комфортною дорогою. До слова, автошляхи навіть районного значення країни настільки доглянуті, що нам про такі залишається тільки мріяти. Аж раптом у змішаному і по-європейськи доглянутому лісі поблизу лицарського Квідзина, що на півночі Польщі, промайнули плямисті спини оленів. Одна мить- і вони заховалися серед дерев. Зовсім іншу картину ми побачили за кілька сотен метрів. По сусідству, за сітчастим парканом, на фермі пана Генріха Мрочека статечно й неквапно прогулюються точно такі ж рогаті, які чудово почувають себе у неволі. Яблука не просто беруть з рук, а нахабно вимагають. Все інше, як у диких родичів: битви за самку, ламання рогів, народження потомства. Єдина прикра відмінність - зовсім не таке, як на волі, закінчення земного життя. Та нам про це не хочеться думати, ми із задоволенням годуємо наших нових знайомих яблуками, дивуємося їх маленьким ріжкам, неймовірному розрізу очей і дивовижному малюнку рудого хутра... Зі слів господарів ферми дізнаємось, що ці олені породи Даніель. Вони аскетичні, мов спартанці. „Затрати на одну особу за сезон не перевищують ста злотих (близько 200 гривень - авт.)", - розповідає власник господарства Генріх Мрочек. Взимку із задовленням споживають ячмінь, мішанку, овес, буряк, яблука, а влітку харчуються на пасовищі. І взагалі - вони їдять все. Доглядати за оленями неважко - на дві тисячі голів вистачає трьох осіб. Щоправда, як у будь-якому бізнесі є тут і свій невеликий нюанс: надто вже не лю***ть плямисті тісноти й цінують свободу пересування. За наукою, на стадо з п'ятнадцяти голів потрібно виділити гектар поля. Для товарного ж виробництва тримати менше, ніж сто голів дорослих маток, нерентабельно. Тому для вирощування оленів фермери шукають маловрожайні землі, непридатні для сільського господарства. Північні польські пасовиська для цих парнокопитних - ідеальне місце: і не шкода, і справою 
займаєшся. - Взагалі розведення оленів - це дуже приємний тваринницький бізнес, - продовжує пан Мрочек. - Я що тільки не тримав на своїй фермі! Та Даніелі не просто економічно вигідні, з ними приємно „працювати". Виходиш зранку погодувати - і настрій одразу ж поліпшується. Хоча і гроші - теж справа не другорядна: я тримав свиней, мав невеликий ковбасний цех, але переконався, що оленями займатися цікавіше й вигідніше. Ми навіть порахували: вони прибутковіші, ніж страуси, і не вимагають такої праці, як, скажімо, яки. За три роки у розвиток оленячої ферми Генріх Мрочек вклав 70 тис. злотих (140 тис. грн - авт.), після чого бізнес запрацював. Серед численних покупців - держава. Тобто, держлісгоспи, які купують оленів для відтворення популяції диких тварин. Але значно частіше Даніелів купують „нові поляки" для своїх садиб. У Західній Європі ця мода існує давно, а ось нині вона докотилася й до Польщі. Ну дуже вже звеселяє душу заможних газд, коли, гуляючи собі по власному парку, вони бачать як на їхній галявині олені пасуться... - Для власних потреб, аби стадо нормально існувало й розмножувалося, потрібно заводити щонайменше чотирьох тварин: трьох самок й одного самця, - пояснює пан Мрочек. - Коштують плямисті доволі доступно: 1300 злотих - вагітна козочка і 2000-2500 - козлик. І самочку, й самця треба змінювати кожні п'ять років (відповідно 2600 і 4000-5000 грн. - авт.). Продають тварин, розлучаючи з „рідним" стадом, тільки взимку - з грудня по березень. Як це не сумно, та використовують оленів і на м'ясо. У Польщі кілограм живої ваги обійдеться в 4 євро. Збут при цьому - колосальний! Певний прибуток приносять і оленячі роги, які тварини скидають щороку. Їх фармацевти використовують для приготування різноманітних медпрепаратів. Чи не найбільша інвестиція, яку вимагає підготовка оленячої ферми, - будівництво загорожі по периметру. Висота має бути щонайменше два з половиною метри. Інакше перескочить її Даніель навіть без розбігу і тільки рогами махне на прощання. А це справді проблема: навіть вирощені в неволі, олені ніколи не стануть цілковито домашніми тваринами. Додайте до цього відмінний слух, кращий, ніж у собаки, орлиний зір, помножені на неймовірну лякливість - і ви зрозумієте глибину проблеми. - Я з вікна подивлюся на своїх оленів і одразу бачу, якщо хтось підходить до ферми. А лишень відкриєте ворота, все: жодного не впіймаєте! - посміхається і розводить руками Генріх Мрочек. Що ж, нам, здається, пощастило: невеличка сім'я Даніелів люб'язно дозволила не лише погодувати їх фруктовими ласощами, а й доторкнутися до вічної таїни стосунків людини з диким тваринним світом. Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ, Галина ІЩЕНКО Продовження теми читайте найближчим часом. 
