- У березні відбулося скорочення імпорту цільно-молочної продукції
- Виробники молока в Україні опинилися на межі виживання
- Микола Присяжнюк: «Загальне надходження молока на переробні підприємства зросло на 10%
- В Україні посилять нагляд за якістю молока
- Молочна галузь: реалії сьогодення
Формування ринкової ціни молочної продукції
Складний механізм взаємин між виробниками, первинними споживачами (заготівельниками і переробниками) та його покупцями в умовах конкурентного середовища має цілу низку прихованих проблем і не дає чіткого уявлення щодо зв’язку між реальними витратами агровиробників і формуванням ціни кінцевої продукції на етапах технологічного ланцюга виробництва: заготівля – переробка – оптова торгівля – роздрібна торгівля.
Виникає запитання: «Чому вартість молочних продуктів висока, постійно зростає, а рентабельність виробництва молока вкрай низька?»
Незважаючи на те, що галузь тва
ринництва в цілому створює вихідну продукцію для харчування населення, визначає продовольчу безпеку держави – галузь перебуває в кризовому стані. Про це свідчать дані споживання тваринницької продукції як основного джерела білків. Фактичне споживання молока і молокопродуктів у 2010-му склало 206 кг при оптимальному пороговому значенні 380 кг, м'яса і м’ясопродуктів – 52 кг при оптимальному пороговому значенні 83 кілограми. Наведені дані наочно ілюструють порушення структури споживання елементів живлення, їх невідповідність нормативам, адже 26% добового раціону людини забезпечується саме за рахунок споживання продукції тваринного походження, що вдвічі нижче від порогових значень (55%).
Протягом останніх 20 років поголів’я ВРХ у країні зменшилося в 5,1 рази, в т.ч. корів у 3,2 рази. Змінилася і структура утримання худоби, зокрема за радянських часів у колективних сільгосппідприємствах утримувалося 85,6% усього поголів’я тварин, а у 2010 р. – лише 34%. В Україні щільність поголів’я худоби та корів у 3,5 рази менше, ніж у країнах ЄС і у 2,2 рази, ніж у Білорусі. Ця тенденція, на жаль, зберігається. Як результат, виробництво жирних сирів на молокопереробних підприємствах у 2011 р. скоротилося на 6%, кисломолочних продуктів – на 5% (обидва показники - у порівнянні з 2010 р.). Водночас протягом січня – вересня 2012 р. обробленого молока заводи виробили більше на 6,1%, ніж за відповідний період 2011 р., а вершкового масла - більше на 14,7%.
Збільшення виробництва названих молочних продуктів відбулося двома шляхами:
перший - за рахунок ввезення готових молочних продуктів (сухе молоко, масло) з інших держав у вигляді нерозфасованих або тих, що частково втратили товарний вигляд, але не втратили харчової цінності;
другий - введення до їх складу компонентів інших немолочних продуктів, які значно дешевші й у цілому позитивно впливають на зниження ціни.
У переробників молока навіть з'явився вираз «молочний жир», тобто жир, який швидко застигає і має високу температуру плавлення. Він уводиться для створення консистенції, притаманної для вершкового масла.
Використання інших замінників і додавання Е-добавок дає можливість виготовляти питне і згущене молоко та різні сири із мінімальною кількістю натурального молока. Сьогодні існує навіть такий вираз - «молоко без корови».
Виникає природне питання: «На які соціальні наслідки для населення можна сподіватися?»
Нами узагальнено результати досліджень, сформульовано структуру собівартості та проаналізовано процес формування ціни на питне молоко.
Отже, в структурі собівартості переробки 1 л питного молока жирністю 2,5% міститься 60% (3,0 грн.) вартості молочної сировини жирністю 3,4%, з них 44% (2,2 грн.) – ціна сільгоспвиробника і 16% (0,8 грн.) - ціна заготівельника, 40% - складають витрати на електроенергію, оплату праці, загальновиробничі та інші витрати.
У розрахунку собівартості не враховується зменшення жироодиниць у процесі переробки молока з 3,4% до 2,5%, тобто на 0,9%. Нескладно підрахувати, що втрата 0,9% жироодиниць – це фактично близько 250 л молока, не враховані в доходах сільгоспвиробника (селянина), який і без того працює у збиток. Необхідно брати до уваги, що товаровиробник має чистий прибуток 25% за 12 місяців, а в торгівлі обертання коштів іде із швидкістю, більшою у 35-40 разів.
Таким чином, селянинові, який доглядає за коровою і називається товаровиробником, платять 1,6-2,2 грн./л, а ті, хто заготовляє молоко, одержують 0,7-0,8 грн./л, решта грошових надходжень належать торгівлі й переробнику, які перевищують затрати на виробництво і заготівлю молока в 2,4 рази, без урахування зниження жирності з 3,4 до 2,5%.
У структурі собівартості масла вартість сировини займає 50%. Слід зауважити, що 2/3 білкової частини молока (відвійки) після переробки повертається у виробництво для створення іншої продукції, а вона є джерелом додаткового прибутку переробних підприємств. Є інші варіанти отримання додаткових прибутків цими підприємствами.
Так, лише на одній операції розфасування 20 т (вантажомісткість фури) масла у пачки з моноліту підприємство після його реалізації може отримати близько 60% прибутку.
Інший спосіб – перероблення чистого вершкового масла на бутербродне з додаванням до нього 30% рослинних жирів. Так, із 20 т (одна фура) купленого за оптовою ціною масла (в середньому 50 грн./кг) можна отримати додатково 6 т готового продукту і відповідно понад 50% валового прибутку, тоді як для виготовлення цієї ж кількості натурального вершкового масла необхідно заготовити і доставити на завод 135 т молока.
Саме тому система ціноутворення продукції переробки молока потребує ретельного контролю, а як об’єкт державного регулювання - вдосконалення організаційно-економічного механізму формування цін молочної продукції з метою захисту інтересів сільгоспвиробників і споживачів.
Пропонуємо зробити наголос на виконання таких завдань:
- здійснювати контроль за кількістю закупленого переробними підприємствами сирого молока і відповідно кількістю кінцевої молочної продукції для підвищення відповідальності переробників за якість продукції, особливо тієї, де використовуються різні білкові добавки, наповнювачі, барвники, ароматизатори тощо;
- забезпечити паритетність цін між сільськогосподарською і промисловою продукцією, запобігти викривленню реальної вартості, створеної окремими ланками технологічного ланцюга;
- зобов’язати підприємців, які орендують землю для вирощування зернових, утримувати певну чисельність поголів’я худоби. Розрахунки показують, що об’єктивним навантаженням на кожні 100 га сільгоспугідь є 50 голів ВРХ. Така щільність дозволяє вести органічне виробництво і спеціалізуватися на вирощуванні продукції рослинництва без втрат для скотарства.
Володимир СЛАВОВ
доктор с.-г. наук, професор, член-кореспондент НААН України,
завідувач кафедри технологій переробки та якості продукції тваринництва
Житомирського національного агроекологічного університету
