Стейк по-українськи

03 December, Розділ Тваринництво, переглядів 7 214

Як виявляється, стейк з тварини породи м’ясного напряму продуктивності якісніше, ніж з молочної. Про це та деякі інші аспекти роботи м’ясної галузі нам розповів Олег Леонідович Білозерський, голова Української галузевої виробничо-наукової асоціації «М’ясне скотарство».

- Шановний Олеже Леонідовичу, розкажіть, будь ласка, з якою метою була створена Ваша асоціація? Хто її члени?

- Наша асоціація була заснована у 1992 році з ініціативи господарств, які розводять худобу м’ясного напряму продуктивності. Основна мета її створення і роботи – це захист інтересів членів асоціації, а також сприяння розвитку виробництва високоякісної яловичини і поліпшення продуктивності тварин. 82 господарства входить в нашу асоціацію, а це 48% від загальної чисельності племінних господарств України, які займаються м’ясним скотарством.

- Які питання вона допомагає вирішувати (на законодавчому, фінансовому або інших рівнях)?

- Перш за все, ми - представники і захисники законних інтересів членів асоціації у державних, господарських та міжнародних організаціях. Надаємо консультацію щодо організації племінної роботи в галузі, а також допомагаємо господарствам у закупівлі племінного молодняка як у межах держави, так і в зарубіжних країнах. Допомагаємо нашим господарствам у розробці оптимальної структури кормовиробництва, застосуванні сучасних технологій заготівлі та використання кормів, створенні пасовищ. Завдяки асоціації налагоджені зв’язки між її членами та іншими підприємствами щодо реалізації продукції, придбання необхідних матеріальних ресурсів, організації виставок і ярмарків. Зрозуміло, наші співробітники узагальнюють передовий вітчизняний і зарубіжний досвід для впровадження наукових розробок і здійснення інформаційно-методичного, правового та консультативного забезпечення підприємств.

- А як би Ви охарактеризували стан галузі на сучасному етапі? Що стримує її розвиток?

- М’ясне скотарство як окрема галузь в Україні працює з 1973 року. Саме тоді було визначено 12 господарств, затверджений план по створенню і розведенню породи українська м’ясна. У цей період спеціалісти прийшли до висновку, що одна порода не може забезпечити всі підприємства України, бо необхідно враховувати різні кліматичні умови регіонів. Тому вчені разом із виробниками створили чотири українські м’ясні породи. Першою була затверджена порода українська м’ясна, за нею - волинська, третя - поліська і четверта – це південна м’ясна. Сьогодні фахівці наполегливо працюють над створенням українського симентала.

Нагадаю, свою діяльність галузь почала з 12 підприємств, а сьогодні в м’ясному скотарстві їх майже 500, і з них понад 200 - племінні. Серед останніх - 75 племінних заводів, а решта - племінні репродуктори. До речі, в нашу асоціацію входять найкращі племінні заводи, які розводять всі існуючі в Україні породи.

Разом із українськими на підприємствах розводять й імпортні м’ясні породи, які ще в радянські часи були завезені на територію нашої держави. Є у нас також у наявності стада сірої української породи, на якій наші пращури обробляли землю, возили сіль із Криму.

Якщо казати про тваринництво України (я маю на увазі ВРХ), то нині воно, на жаль, переживає не найкращі часи. Поголів’я значно скоротилось навіть за останні роки. Я вже не кажу про порівняння цих показників із радянським періодом. Але варто все ж наголосити: завдяки тому, що торік держава підтримала скотарів і дала дотації на одну голову м’ясної корови, в цьому році маточне поголів’я на підприємствах збільшилось майже на 4%. І на сьогодні воно складає близько 37 тис. корів при загальному поголів’ї у 86,8 тисяч.

Треба розуміти, що при виробництві м’ясних виробів необхідно і краще використовувати все ж м’ясо худоби спеціальної м’ясної породи, бо воно суттєво відрізняється від молочних, перш за все, своєю високою якістю. Скажімо, в цивілізованих державах на 52-53% для виробництва м’ясної продукції використовується сировина від ВРХ м’ясних порід. А в таких державах як Канада, США, Велика Британія та Франція цей відсоток значно вищий. На жаль, цього не можна сказати про нашу країну.

Передусім, на розвиток українського м'ясного скотарства впливає низька ціна на м’ясо ВРХ, яка стримує розвиток цієї галузі. Наприклад, якщо весною ціна на м’ясо в живій масі була 20 грн./кг, а в деяких регіонах і вище, то нині подекуди вона впала до 15 грн. за кілограм. Тоді як мінімальна ціна його собівартості коливається від 22 до 26 грн./кг. От і виходить, що виробники працюють собі у збиток. А щоб розвивалось м’ясне скотарство, підприємець повинен отримувати дотацію на кожну м’ясну корову. Таким шляхом іде весь цивілізований світ. В Україні в цьому плані немає стабільності: в позаминулому році дотації не було, в 2011-му дотацію отримали. В цьому році, який ось-ось закінчується, ми чуємо поки що лише обіцянки, хоча і міністр, і фахівці Департаменту тваринництва роблять усе, щоб ця дотація знайшла свого господаря.

Треба враховувати і той факт, що в м’ясному скотарстві дуже повільно обертаються гроші. Коефіцієнт обертання складає десь 0,4. Іншими словами, гроші повертаються у підприємство раз у 2,5 роки. Тому ця галузь не може існувати за принципом «сьогодні дам дотацію, завтра не дам». Треба, щоб була програма розвитку галузі на 10-15 років, щоб вона мала правову силу і виконувалась незалежно від уряду, який перебуває у владі. Ще раз хочу підкреслити: підтримка повинна бути стабільною.

Необхідно також враховувати, що м'ясне скотарство - більш соціальна галузь, ніж інші. Наприклад, Полісся та передгірні райони Карпат (25% всієї території України), Волинська, Житомирська, Чернігівська, Хмельницька, Рівненська області - це регіони, в яких саме ця галузь створює робочі місця. Так склалось не сьогодні, що там багато випасів, а землі малопридатні для вирощування на них зернових культур. Тому для мешканців цих областей робочі місця створює тільки галузь м’ясного скотарства. Бо якщо в господарстві є тваринництво, то таке господарство існує.

- Чи є нині бажаючі інвестувати в українське м’ясне скотарство? Це вітчизняні чи зарубіжні інвестори?

- Так, сьогодні такі бажаючі є. В першу чергу, я би назвав ТОВ «Агрікор Холдинг» (Чернівецька обл.). Це господарство має більш ніж 7 тис. голів м’ясної худоби, з них більш ніж 2300 корів. За останні 12 місяців вони тільки маточного поголів’я наростили 563 голови. Ще одним дуже потужним інвестором у цій галузі є «ВВ Агро». Це теж крупний холдинг, який щоденно збільшує поголів’я, закупає телят. В його структурі є кілька племінних заводів. Названі підприємства працюють саме завдяки вітчизняним інвестиціям. А, наприклад, фірма «Дніпро» Хмельницької області, яка майже вже 10 років розвиває м’ясне скотарство, вкладає у своє виробництво кошти інвесторів з Близького Сходу.

- На Вашу думку, чи заважає розвитку галузі імпорт м’яса?

- Безумовно, непродумана кількість імпортного м’яса перешкоджає розвитку галузі. Якщо більше завозять його в країну, то ціна на вітчизняне значно падає. Менше – вона вища. Нестабільність цін - великий ворог розвитку галузі. Крім цього, вважають члени нашої асоціації, необхідно відмінити вивізне мито на живу худобу, яке нібито захищає наш ринок, а насправді гальмує розвиток виробництва м’яса ВРХ в Україні.

- Що можете сказати про інноваційні технології в галузі?

- Сьогодні без запровадження інноваційних технологій виробництво не може існувати як сучасне підприємство. Через це зараз у галузі використовуються надсучасні технологічні процеси вирощування худоби, відтворення маточного поголів’я. Найбільш це характерно для ТОВ «Агрікор Холдинг» - підприємства практично світового рівня. Цього року вони відкрили лабораторію по заморожуванню сперми, створили елевер по вирощуванню бугаїв. А щоб усе це запровадити, вони викупили підприємство в Прилуках, завезли найновіше обладнання для кріоконсервації сперми.

- Отже, в українського скотарства є майбутнє…

- Упродовж багатьох століть селянин український виживав завдяки корові. Сьогодні галузь теж має солідні перспективи. Я особисто вважаю, що саме зараз настає такий час, коли у м’ясне скотарство повинні прийти серйозні інвестиції. По-перше, яловичина - високоякісний продукт, а по-друге, ринок цієї галузі в Україні практично вільний. Хоча поки що відсутня культура споживання згадуваного продукту. Наприклад, справжній стейк можна приготувати тільки з м’ясної породи ВРХ, бо структура такого м’яса зовсім інша, ніж у молочної худоби. М’ясо від тварин м’ясної худоби приємніше на смак, ніжніше, в ньому в 1,2 рази більше білка, ніж у корів чи бичків молочної худоби. І Україна має всі можливості, щоб розвивати галузь м’ясного скотарства швидшими темпами. А в деяких регіонах, зазначу, може розвиватися тільки вона. Та цьому заважає надто довгий процес реформування агросектору країни. Інвестори не поспішають вкладати кошти, бо не впевнені у захищеному законом завтрашньому дні. Тож майбутнє галузі цілком залежить від успішності реформ, які запровадить наш уряд.

Спілкувалась Ірина АКІНФІЄВА