Чи є шанс у «живих біологічних грабель»?

10 December, Розділ Тваринництво, переглядів 5 578

Приємно спілкуватися з професіоналом, який уболіває за справу свого життя, знає її досконало, навчає інших і, звісно, усім серцем бажає урятувати її для майбутніх поколінь.

Саме такою людиною є наш сьогоднішній співрозмовник - Василь Михайлович Туринський, доктор с.-г. наук, професор, президент Асоціації вівчарів і козівників України.

- Василю Михайловичу, на жаль, баранина і овече молоко в Україні, як і раніше, є продукцією для гурманів, бо на прилавках торговельних мереж її практично немає. У чім причина?

- Ситуація дійсно невтішна. І для цього є як історичні, так і сучасні причини. Недоліком українського вівчарства є те, що багато років пріоритетним був саме вовновий напрям. За радянських часів це виправдовувалося високою рентабельністю: 16 державних установ використовували овечу вовну (була навіть відповідна постанова Кабінету Міністрів України про квоту), та і шкільна форма була напіввовняною. Отже, замовлень надходило чимало, і вівчарство працювало на легку промисловість. Сьогодні діти носять китайський пластиковий «секонд-хенд», армія перейшла на комуфляжний варіант одягу - немає шинелей, бушлатів, хутряних курток тощо. Це, безумовно, вдарило по галузі.

- Але вівця, крім вовни, дає молоко і м'ясо. До того ж, ця продукція вважається чистішою порівняно з продукцією інших галузей тваринництва і птахівництва. Яка ситуація зараз у цих напрямах?

- Виробництво баранини та виробництво і переробка овечого молока – нині найперспективніші напрями вівчарства. Та в Україні немає власних спеціалізованих м'ясних і молочних порід. А це на сьогодні головний двигун підвищення рентабельності виробництва, бо харчування для людини є первинним. Населення планети зростає, продукції треба більше. В усьому світі виробляється всього 8 млн. т баранини. Відповідно, середня статистична норма споживання цього м'яса складає лише 1кг 200 г на людину в рік. Нормою ж є 4 кг баранини в рік. Араби хочуть споживати 8 кг, а небідні мусульмани претендують на 30 кг у рік. А нині маємо повний дефіцит, і на наступне століття немає просвіту, бо за минулі 30 років поголів’я овець і виробництво баранини не збільшилося.

Безумовно, вирощування овець не є настільки високорентабельним, як виробництво птиці, яку можна розводити на досить маленькій території. Тому в першу чергу інвестиції пішли на розвиток птахівництва, а вівця вимагає немалих масивів площ. Але ніхто сьогодні не сперечатиметься про користь м'яса і молока цієї тварини. Вжиток баранини запобігає раковим пухлинам, це м'ясо легке, калорійне і чисте. Овече молоко в 1,5 рази краще коров'ячого за сухою речовиною, в 1,5 рази вище за вмістом жиру, за калорійністю - майже вдвічі.

Можна відзначити і користь цієї тварини для будь-якого господарства, яке займається не лише розведенням овець. Вівцю завжди називали «живими біологічними граблями», тому що вона підбирала все, що залишалося після жнив зернових та інших культур. Зараз часто можна зустріти необроблені землі, а вівця могла би знайти корм після збору врожаю, особливо там, де були ярі культури (овес, ячмінь, гречка) і солома насінників багаторічних трав. Нині ці залишки просто заорюють або спалюють. А раніше вівця виконувала роль санітара сільськогосподарських угідь . Бо її губний апарат так створений природою, що може підняти із землі не лише колосок, а й навіть зернину. У гірській місцевості ці тварини споживають суху траву, яка може бути джерелом пожежі. Сьогодні є приклади, коли чимало птахофабрик утримують до сотні овець, які «підстригають» їхню територію. Тому для будь-якого господарства вівчарство може стати додатковою галуззю.

Ще одна практично нерозвинена ніша – це виробництво м'яких і твердих сирів з овечого молока. Дуже ефективний напрям! Переробники готові його розвивати, але сировини в потрібній кількості поки що недостатньо.

І це цілком природно, оскільки в Україні ще немає необхідної кількості овець високомолочних порід, господарства не мають доїльного устаткування, яке допомогло би виробити не лише певну кількість молока, а й отримати якісний продукт. Наш фермер не може купити таке обладнання, бо воно йому не по кишені. Відтак необхідна державна підтримка хоча би компенсацією, як зараз практикується у свинарстві й птахівництві, за устаткування, що купується за кордоном. А далі все піде власним шляхом, адже ринок не насичений.

- Невже настільки погано? Адже галузь живе. Які шляхи виходу з цієї ситуації Ви бачите?

- В Україні ще не перевелися вівчарі, збереглася серйозна школа в Асканії Новій. Та цього замало. Необхідне формування конкурентного вівчарства. На наш погляд, в центрі всієї галузевої системи має бути Національний селекційно-генетичний центр з вівчарства «Асканія Нова», який і формує селекційно-племінну роботу галузі, погоджує всі науково-дослідні роботи, визначає пріоритетні напрями продуктивності та розвитку вівчарства (м'ясний, молочний, багатоплідний або вовновий) на перспективу.

Якщо казати про м'ясний або молочний напрям, то Україна вже має перших ластівок. Ввезені з Баварії вовново-м'ясна порода маріноландшафт, з Франції - молочна порода лаконе, з Австрії - гірська м'ясна багатоплідна бергшафт. Є вже в наших господарствах французька шароле, голландська ексель, канадська олібс. З Канадою укладена угода по постачанню сперми, ембріонів і живих тварин. Олібс непогано себе показала в схрещуванні з нашими вітчизняними породами.

Є в країні і господарства, які вдало займаються переробкою овечого молока. На базі ФГ «Банське» Рахівського району (Закарпаття) створений невеликий модуль з виробництва овечого сиру. За американською програмою ПАМ (проект аграрного маркетингу) підприємець отримав невелику допомогу у розмірі 25 тис. дол. США на маленький переробний цех.

Уже став популярним фестиваль «Гуцульська бринза», який проводять у 13-ий раз у Рахові у першу неділю вересня. Його відвідує від 30 до 40 тис. виробників і споживачів. Отже, цей продукт уже добре розкручений, і зараз проблем із його реалізацією немає. Показовим є і господарство «Бородіно-А» (Одещина). Нині воно має 5 тис. вівцематок, тут працює найбільша в Європі доїльна установка фірми «ДеЛаваль», продуктивність якої 1 тис. вівцематок на годину. Поки що овече молоко переробляють на м'які сири, але комплектація цеху триває, і в планах господарства - розширити асортимент сирів. Це гідний приклад високотехнологічного розвитку.

- А яку роль у цьому грає асоціація?

- Асоціація - це добровільне об'єднання товаровиробників і громадян, які сприяють розвитку вівчарства. Наша мета - об'єднати вівчарів у своєрідні клуби за напрямами і породами. Бо лише такі об'єднання, які сформували самі товаровиробники, краще розуміють проблеми і здатні відстоювати їхні інтереси. Клуби вестимуть моніторинг, обмінюватимуться племінним матеріалом та досвідом і таким чином розвиватимуть перспективні породи та напрями продуктивності.

Сьогодні з нашою асоціацією контактують вівчарі Словаччини, Угорщини, Чехії, Німеччини, Австрії. Ми знаходимо потенційних експортерів тварин, які хочуть купити наші фермери. Зараз імпортуються тварини з Німеччини (Баварія), Австрії, є певні домовленості з французами, які сприяють нам у купівлі племінних тварин (овець та кіз). Асоціація інформує про всі нюанси імпорту. Частіше фермери не мають інформації, де можна купити необхідних тварин, які показники їх якісні, яка країна має дозвіл на імпорт, яка ветеринарна ситуація на ринку, як отримати дозвіл, як працювати з ветеринарною інспекцією в плані обстеження потенційних експортерів тощо. Проблем дуже багато. Наприклад, сьогодні у наших вівчарів білоруси хочуть купити овець. Але фермери не є суб'єктами міжнародної діяльності. Асоціація ж готова надавати кваліфіковану допомогу в питаннях, які виникають у наших вівчарів. Але найголовніше для нас – це через селекційний центр зайнятися виведенням тварин бажаного типу. Ось тільки без допомоги і фінансової підтримки держави зробити це дуже складно, оскільки селекція – дуже дороге задоволення.

- А чи багато зараз в Україні овець? Скільки вівчарських ферм? Які переважають – великі чи дрібні?

- На жаль, в Україні з 9 млн. овець залишився трохи більше 1 мільйона. Ситуація падіння стабілізувалася лише у 2010 році, а зараз спостерігається тенденція зростання поголів'я. Різко зменшується вовновий напрям. Інвестиції вкладаються в м'ясний або молочний напрям. Тож якщо раніше частка великих господарств складала 70%, то нині вона знизилася до 20%. При цьому, якщо в радянські часи великим вважалося підприємство, що має не менше 5 тис. голів, то сьогодні такими є ферми, де утримують 500 овець і більше. Підприємства з поголів'ям у 10 тис. овець і 2-3 тис. вівцематок можна перерахувати по пальцях. Кілька таких підприємств є в Криму, Одеській і Херсонській областях.

- Держава зовсім забула про галузь? Що далі?

- Сьогодні з країн СНД і Європи ми єдині, де вівчарство не отримує підтримку держави. У 2010-му закінчила свою дію постанова уряду про підтримку програми розвитку галузі вівчарства. Щоправда, три місяці тому розроблена нова програма (до 2020 року) і затверджена на науково-технічній раді Мінагропроду. А далі справа не йде. Отже, підтримка затрималася невідомо на який термін. І зараз вівчарі не мають дотацій ні на утримання тварин, ні на племінні заходи.

Отже, шляхи розвитку нам відомі. Але теорія має бути підкріплена практикою. Ми маємо столітній досвід у створенні племінних ресурсів, українські вчені першими в світі штучно осіменили вівцю, вперше заморозили сперму. Тепер цим методом користуються американці чи канадійці, а ми у них за валюту купуємо сперму за нашою технологією, бо самі штучно осіменяємо не більше 5-7% вівцематок… Тут поставив би три крапки.

Але хочу все ж наголосити: патріоти в галузі не перевелися, і українське вівчарство повинно отримати шанс на відродження та розвиток в 2013 році.

Спілкувалась Ірина АКІНФІЄВА