Свята земля Буші

16 February, Розділ Weekend, переглядів 4 815

Буша - це уже на кордоні. За два кілометри, по той бік Дністра, - Молдова. Був кордон і в часи Богдана Хмельницького. Правда, не по Дністру. А по його притоці - Мурафі. Текла Мурафа буквально під стінами оборонного замчиська Буші з хороброю козацькою залогою, і ця обставина муляла очі та душу загребущому ляхові. Він не раз ходив сюди штурмом, але бажаного не досягав. А восени 1654-го штурм почали тотальний, широким фронтом, знищуючи навколишні оборонні містечка і залоги. Три польських гетьмани - Потоцький, Лянцкоронський і Чарнецький, зібравши 40 тисяч війська, підступили до Буші, знаючи, що обороняє її одна-єдина сотенна залога. Що таке сотня проти сорока тисяч? - Здавайтесь! - відправили парламентера. - Бо нічого від вас не залишиться. - А честь? - була відповідь. Коли загинули всі козаки, оборону очолила дружина сотника Завісного -Мар'яна. Стали до зброї жінки, діди, баби та діти. Ну, звичайно, ляхи їх здолали, та ніхто не підняв рук. Приклад подала Мар'яна. Щоб не здатись на поталу ворогові, посадила маленького сина на ліве плече, в праву руку взяла смолоскипа і ступила з ним у пащу порохового погреба. Хто косою, хто пікою, хто ножем або й дрюком билися до останнього. Розлючений ворог вирізав усіх до ноги - 16 тисяч жінок, старих і малих. Навіть польські історики не могли похвалитись цією перемогою: "Ми не в змозі без сорому згадувати про те, що 16 тисяч людей, які залишалися в Буші ще живими, польське військо вирізало, нікого не милуючи. Велика то пляма на польське знамено". Чорними волами переорали вороги нескоренне замчисько, щоб ні сліду від нього не зосталося, ні світлої пам'яті. Це було 18 листопада 1654 року. Ідеологи радянської доби і послужливі імперські історики неохоче торкалися цієї сторінки української історії. Хіба що в контексті феномена "героического русского духа", щоб не говорити, що це винятково українська героїка. Та в народі пам'ять про подвиг Буші жила і ніколи не вмирала. Правда, на офіційному рівні ніхто її не підтримував. Занепадали і руйнувались залишки знаменитої вежі, на людських городах стояв маленький мармуровий хрест над могилою легендарної Мар'яни, заростали бур'янами і перетворювались на сінокоси чотири Бушанських кладовища з талановитою фактурою кам'яних надгробків кількох століть, але хатів у глухому селі не меншало - народ звідсіль виїздив неохоче. А от місцеві аборигени вчителі Пірняки - Олександр Миколайович, його син Олександр Олександрович і невістка Надія Борисівна, - не зважаючи на несприятливу політичну погоду, збирали експонати, вивчали історію, стали першими добровільними екскурсоводами на старому героїчному замчиську, кладовищах, до єдиного в Європі і світі скельного храму доязичницької доби, до таємничих каменів Гайдамацького яру, що є театром нерукотворної архітектури під відкритим небом - багатшим і цікавішим за Уманську Софію. 18 серпня 2000 року постановою Кабінету Міністрів Бушу визнано історико-культурним заповідником. А минулого року історичний комплекс і Гайдамацький яр стали одним із семи чудес Вінницької області. Туристична ріка плавом пливе до цієї історичної Мекки України. Торік тільки офіційно тут було 18 тисяч відвідувачів, а скільки їх іде і їде сюди неорганізованими групами, транспортом і пішки, хоча сюди і поїзди не ходять, і літаки не літають - 160 кілометрів од Вінниці, на самісінькому пограниччі з Молдовою. Ще один цікавий феномен. Останніми роками в Буші почали інтенсивно купувати житлові садиби "пришельці" з Києва, Одеси, Донецька, Запоріжжя, Хмельницького, Львова, Вінниці. Нинішнього різдва вони об'єдналися в жартівливу мистецько-інтелектуальну спілку "МІС", що має серйозний намір енергійно розбудовувати органічну ауру тутешньої української героїки. Це цікаво ще й тим, що далеко популярніші Чигирин, Суботів, Батурин, Кирилівку і Моринці теж провідують багато людей, та чомусь не бажають купувати там житла. Розмовляючи з представниками творчої "діаспори" Буші, ми дізналися, що тут панує якийсь особливий магнетизм історичної минувшини. А генеральний директор обласного виробничого об'єднання "Агроліс" М. Л. Вдовцов, який теж придбав стареньку хату за півтори тисячі гривень, активно допомагає селу, сільській раді, заповіднику в організації археологічних розкопок, художницьких пленерів, догляді за спорудами і Гайдамацьким яром, за що й має неофіційний титул "сенатора Буші", говорить, що якогось року привозив сюди двох знайомих екстрасенсів. Зробивши свої дослідження, вони були вражені надзвичайно позитивною енергетикою всіх тутешніх займищ. Це енергетика такої сили, що бушанську землю з цілковитим правом можна називати святою.

Іван ВОЛОШЕНЮК

Фото Олександра ГОРДІЄВИЧА

Ямпільський район Вінницької області