КВІТКА, ЩО МОЖЕ РОСТИ БЕЗ СОНЦЯ

16 April, Розділ Weekend, переглядів 7 365

Окраса саду. У стародавньому Єгипті дуже цінували красу квітів. Деякі з них навіть були предметами культового поклоніння. Прикраса, створена самою природою, і сьогодні оспівується митцями, символізуючи ніжність та кохання. Чудовим взірцем граційності й досконалості є тендітна астильба, квітка, що може рости без сонця. Про цю багаторічну культуру давно забули чи не всі квітникарі – як аматори, так і професіонали. А дарма.

Понад сто років тому шотландський ботанік і мандрівник лорд Гамільтон, описуючи новий рід рослин, занотував, що їхнє листя та суцвіття не мають блиску. Так виникла назва – Astilbe («а» – без, «stilbe» – блиск). Це ніжне суцвіття, утворене багатьма дрібненькими, густо розташованими квіточками. За забарвленням їх поділяють на сім основних груп: білі, блідо-рожеві, темно-рожеві, червоні, світло-фіолетові, фіолетово-рожеві та темно-фіолетові. Але астильба милує око не тільки квітками, вона вирізняється чудовою мозаїкою листя, добірністю їхньої форми, соковитим, переважно темно-зеленим, на початку вегетації нерідко пурпуровим або бронзовим забарвленням, а в деяких сортів і металевим блиском. За часом цвітіння уся різноманітність сортів астильби поділяється на ранні, середні і пізні. Тому професійні квітникарі, комбінуючи різні за терміном цвітіння сорти, створюють клумбу, що з весни до осені милує око різнобарв'ям. У квітниках астильби розміщують на відстані від 30 до 50 см в залежності від розмірів сорту. Якщо квітку вирощувати на одному місці без пересадки, бажано восени накривати її торфом або компостом. Товщина покриття залежить від того, на скільки коріння квітки піднялося над грунтом – за сприятливих умов його щорічний приріст може сягати понад 4-5 см.
Після відцвітання рекомендується обрізати засохлі суцвіття, щоб зберегти декоративність насаджень. Обрізання всієї наземної частини проводять після її повного відмирання, після цього при необхідності наносять покриття. Рослина стійка до шкідників, тому заходи боротьби з ними не проводяться.
Астильбу рекомендується садити на ділянках, захищених від полуденного сонця, в легкій тіні, напівтіні з північної частини будівлі, біля водоймищ або фонтанів – підвищена вологість повітря сприяє росту та розвитку квітки. Традиційні сусіди астильби у квітниках – хости, папороть, ірис сибірський. Але квітка чудово вживається з іншими рослинами, зокрема з баданом, гейхерою, тіарелою серцелистною тощо. Добре вживається квітка також із деякими видами герані, дзвіночками, флоксою. Особливо чарівно астильба виглядає поряд з червоною геранню, першоцвітами, купальницею, гравілатом тощо. Можна спробувати насадити деякі види очитки, наприклад, білої несправжньої.
В умовах України залежно від сорту астильба квітує з кінця травня - початку червня і аж до початку жовтня. Більшість сортів цвітуть 15-20 днів. Водночас є й такі, цвітіння яких триває 50-60 днів. Саме у цей період астильба досягає найбільшої декоративності. І є незамінним багаторічником при оформленні садів і парків, головним чином ландшафтного стилю. Сорти її, підібрані за термінами цвітіння, висотою і кольором, можуть виділятися великими барвистими плямами або створювати красивий орнамент по краях. З успіхом астильба застосовується на рабатках (вузьких довгастих квітниках), а надто при створенні міксбордерів (насадженнях вздовж стін та інших споруд) у поєднанні з ранньовесняними, ранньолітніми і пізньоосінніми рослинами.
Усього в світовому асортименті астильби налічується близько 350 сортів. На відміну від інших багаторічників як культурна рослина вона використовується відносно недавно. Одним із перших селекцією астильби в 90-х роках XIX сторіччя почав займатися Е. Лемуан у Франції. Та найбільших успіхів у створенні сортів досяг німецький селекціонер Ґеорґ Арендс, що вів селекційну роботу більш ніж півсторіччя (1900-1954 роки). Створені ним сорти поширилися по всій Європі й до сьогодні посідають провідні місця в асортименті астильби.
Лідерами серед країн, які культивують астильбу, є США та Канада. У Західній Європі астильбу широко вирощують в Нідерландах, Німеччині та Великій Британії. Найбільша світова колекція астильби в Уельсі – національна колекція Henry Noblett. Тут налічують 153 сорти. Серед країн колишнього СРСР найбільші колекційні фонди рослини зібрані в країнах Балтії (Саласпілс біля Риги – близько 100 сортів). В Україні найбільша колекція є в Національному ботанічному саду і нараховує 86 сортів.
Розмножують астильбу двома шляхами – вегетативним поділом куща та стебловими живцями і насінням. Найефективнішим методом вважається розмноження однією-двома бруньками з відрізком кореневища. Висаджені навесні живці вже восени мають добре розвинену кореневу систему, а наступного року – дадуть близько 3-4 суцвіть у кущі.
Розмноження бруньками проводять або рано навесні до початку відростання рослини (березень-квітень), або восени (вересень - початок жовтня), щоб саджанці встигли укорінитися до настання холодів. При цьому кущ можна не викопувати, а просто відламати або зрізати садовим ножем бруньку з невеликим відрізком кореневища. Зрізи на рослині, що залишилася, і живці фахівці радять посипати товченим деревним вугіллям. Висаджування роблять на ділянці, захищеній від сонячного світла, в шар річкового піску (3-4 см) або прямо в ґрунт. Щедро зволожують і для кращого вкорінення накривають плівкою.
Дуже гарна астильба на вигонку, для чого насамперед придатні більш низькорослі, рясноцвітні сорти. Якщо почати вигонку на початку лютого, то астильба зацвітає через 8-12 тижнів, а якщо в травні – через 3-4 тижні.
Можна використовувати суцвіття астильби зрізаними, для букетів. Хоча в кімнатних умовах вони стоять нетривалий час (два, три, іноді до 5 днів), але завжди тішать око розмаїттям кольорів, а нерідко й приємним медовим ароматом.
Тендітна астильба не потребує сонця та особливих умов, лише любові, з якою здатен доглянути рослину дбайливий господар. Тоді вона «зазвучить» незвичайно яскравим акордом у візерунку будь-якого квітника.

Оксана ШАПОВАЛ