ПОБУТ ГОЛЛАНДЦІВ “ЗОЛОТОЇ ДОБИ” 17 СТОЛІТТЯ

06 July, Розділ Weekend, переглядів 3 324

“ Щоб зрозуміти, краще побачити на власні очі, - каже завідуюча відділом графіки Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків Олена Шостак.

– У шкільних підручниках читали ми про розквіт Нідерландів у 17 столітті: здобута незалежність після війни з Іспанією, розвиток мануфактур, торгівля через океани… І, відповідно, розвиток мистецтва. Велика і значуща колекція гравюр у фондах нашого київського музею при уважному виченні розкриває дуже цікаві нюанси побуту звичайних людей, чий життєвий рівень, однак, на той час був найвищим серед країн Європи. Тому виникла ідея створити виставку, яка триватиме протягом літа, аж по День Незалежності України. Щоб кожен бажаючий зміг гідно оцінити мистецьку скарбницю музею, який носить ім’я своїх засновників, і насолодитися майстерністю митців, а ще - веселою вдачею голландців, здатних до самоіронії”.

55 гравюр і твори декоративно-прикладного мистецтва представляють майже всебічно життя суспільства тієї доби, коли жив і творив Великий Рембрандт. До речі, два його офорти – “Мандрівні музики” і “Ян Сикс біля вікна” - є безперечною окрасою виставки.

“Ми можемо думати-гадати, як пов’язати явний безлад початкової школи (подібний до описуваного в українській класичній літературі), коли в одній великій кімнаті навчаються діти різного віку і різних класів, - продовжує мистецтвознавець Олена Шостак, - із на всю Європу

alt відомим Лейденським університетом, який мав найкращу наукову базу на той час. Саме там, у Лейдені - рідному місті Рембрандта – вже до 1630 року голландські вчені одностайно прийняли вчення Коперніка. І в цьому контексті не дивно, що за картинами Рембрандта, які й донині зберігаються в Луврі, інші гравери зображували вчених у монастирських інтер’єрах. Після реформаторських заворушень протестанти, які прийшли до влади, не розуміючи і не визнаючи монастирів, однак не нищили давнішні споруди, а дозволяли їх використовувати. Лейденський університет таким чином “оселився” в колишньому монастирі святої Барбари, а згодом - в обителі “білих сестер”. Це була муніципальна власність. Отже, голландці не нищили храмів, як це було згодом на нашій землі”.

Викликає неймовірне захоплення майстерність голландських ремісників. Скажімо, коли в 19 столітті пішла мода на антикварні меблі, у Москві з’явилася фабрика Шмідта, яка виготовляла їх за старовинними голландськими зразками. Але настінний годинник на виставці – не пізніша стилізація, а чудово збережена давня річ. Навіть закритий для стороннього ока механізм голландські годинникарі зробили мистецьким витвором. Реставратори музею Ханенків, готуючи його для виставки, боківки годинника замінили на антибликове скло, щоб глядачі могли помилуватися оцим - забутим у нашому столітті - побожним ставленням до праці рук своїх.

Сьогодні, коли Голландія заполонила навіть нас квітами і насінням їстівних рослин власної селекції, нелегко уявити, що в 17 столітті її кам’яниста земля не могла прогодувати власне населення. Але скотарство у тому кліматі було добре розвинене. Навіть через 100 років Дені Дідро дивувався з того, що прості робітники у Голландії їли на обід м’ясо. У листопаді, готуючись до зими, голландці навіть влаштовували свято м’ясоїдення. Міські жителі – власники будинків – купували на базарі худобу, прямо у дворі (як би це сказати елегантно) перетворювали її на м’ясо, а потім коптили, солили, запасаючи на зиму чи навіть цілий рік, ну і вживали свіжину. Всі ці клопоти супроводжували музикою-танцями і, звичайно, випивкою. Пили пиво і горілку, бо заморські вина могли собі дозволити тільки дуже заможні люди.

alt Є ще побутові цікавинки: келихи і келишки, навіть з прозорими напоями, дивували іноземців своїми розмірами. Міцні, фізично добре розвинені жінки багато в чому змагалися з чоловіками. Скажімо, залицяльника, який намагався підпоїти дівчину, що йому подобалась, і зазнав фіаско, п’яного, цілком твереза кохана викинула на вулицю, мов непотріб. І в піснях (на виставці іноді вмикають аутентичні записи) звучать кумедні історії про стосунки чоловіків і жінок під час поширених тоді свят. Але не тільки застіллям відзначали народження, одруження чи перехід в інший світ. Тут дуже були поширені подарунки. Величезні родини збиралися з якоїсь нагоди, несучи свої дари. Цікавий факт навела нам Олена Шостак: при народженні сильних світу цього Генеральні штати дарували цінні папери в гарно оздобленій скриньці. Скажімо, іще в колисці майбутній правитель країни Вільгельм Другий одержав річну ренту в сумі 13 600 гульденів. Тоді як біднякам міста Гааги роздали 225 гульденів. А його наступник Вільгельм Ш мав ренту вже 18 тисяч.

Доволі часто персонажем гравюр є мисливці (така чоловіча розвага була поширена як вид спорту). Окрім багатофігурного офорту “Повернення з полювання” за картиною Філіпса Ваувермана, переважно мисливські трофеї – то качки або інші птахи, які рясно гніздилися в заплавах і плавнях: на них не було законодавчих обмежень у полюванні. Решту тварин у державних угіддях можна було відстрелювати тільки за окремим дозволом.

А що вже перипетії особистого життя зображували графіки! Виставка в музеї Ханенків дає багатий простір для пильної уваги. Жінки й дівчата, які малюють, музикують і записують ноти, чистять овочі й читають листи, замріяно дивляться у вікно чи у власне серце… У добротних своїх домівках, де стіни прикрашені картинами, а здебільшого – графікою, заморські пухнасті перські чи гладкоткані кавказькі з геометричним орнаментом килими викладені на підвіконня чи балконні перила; ними прикрашали столи (звісно, не за обідом). Взагалі голландці відчували речі на дотик. У Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, зрозуміло, експонати руками торкати не дозволяється. Але уважний погляд допоможе відчути все, про що так щедро оповідають нам старовинні зображення.

Ганна КОЗАЧЕНКО,

член правління Українського фонду культури