Про цього чоловіка кажуть: «Унікум!» Зокрема, голова Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів України, мистецтвознавець Алла Маркарьян вважає, що Вадим Обертас один такий в Україні. А кобзар Іван Новобранець говорить, що «він у своїх речах відтворює трипільські символи, які звучать. І їхня вібрація з’єднана з нашими пращурами». До речі, Обертас – вогненний меч, зброя ангелів, які охороняли ворота раю в той час, коли звідти було вигнано Адама та Єву (за І. Франком).
Коли у Полтавському літературно-меморіальному музеї І.П. Котляревського відкрили персональну виставку речей Вадима, то гостей прийшло чимало. Люди очей не зводили з сідел – цільнодовбаних східного типу з дерева, шкіри й оксамиту, кубанського типу з елементами замовного декору, сідел, гаптованих срібними і золотими нитками, на виготовлення яких митець витратив аж сім місяців. Схожі були лише у Петра I та Карла XII під час Полтавської битви 1709 року.
Були на виставці й люльковий гарнітур, шкіряні, із блискавками, зірками та хрестами на халявах чоботи, черезсідельні суми, зразки козацького одягу, вуздечки. А на стінах - фото із миттєвостями зйомок «Тараса Бульби».
- Мене запросили на зйомки в каскадерську групу, - розповідає Вадим. – Працювати було дуже цікаво, хоча в фільмі усі вмирали за Росію. Там була чудова компанія на чолі з видатним американським каскадером, постановником кінних трюків і боїв, спеціалістом по ріжуче-колючій зброї Ніком Паулом. Він ставив каскадерські трюки у фільмах «Хоробре серце» та «Останній самурай».
Основних каскадерів було 25, ще 50 чоловік нам допомагали. Тренувалися півтора місяця, знімальний день вартував десь 200 тисяч «зелених», а бюджет фільму – 25 мільйонів доларів США.
Під час зйомок пощастило працювати з Богданом Ступкою, який непогано їздить на конях. З, на жаль, покійними Олександром Дєдюшком, Лесем Сердюком, який стверджував, що з усіх акторів тільки в нас із ним були справжні козацькі вуса, а в решти – приклеєні. З Михайлом Боярським… Ми з ним добре знайомі ще з 1988 року, коли він приїжджав у Полтаву з концертами. Михайло тоді їздив на моїй коняці з мікрофоном по стадіону «Ворскла» і виконував пісню з кінофільму «Три мушкетери»...
- Кажуть, режисер-постановник Володимир Бортко завжди намагається знімати свої фільми у точній відповідності з авторським текстом, що створює певні труднощі для акторів?
- І цього разу він вигадав, щоб коні летіли метрів 15 зі скелі над морем. Бо, мовляв, у Гоголя так написано. Я навіть купив собі водолазний костюм, адже падіння з висоти у повному обладунку та ще й на коні, то не жарти. Та все обійшлося.
- Режисер зрадив своїм принципам?
- Ні. Сцену відзняли на острові Хортиця. Найняли баржу, яка відчалювала від берега, аби ніхто не зміг нам зашкодити. Взагалі фільм знімали у павільйонах Санкт-Петербурга, на околицях Хотина, у Києво-Печерській Лаврі, Асканії Новій, в Оші.
- Ще 2003 року Ви збиралися здійснити проект «Стежками козацької минувшини»: на своєму коні з’їздити у Францію, у м. Дюнкерк, де побував гетьман України Іван Сірко. Чи вдалося це?
- На жаль, ні. Мене не підтримав тодішній Президент України Віктор Ющенко (я просив посприяти фінансово), а моїх власних заощаджень на це не вистачило би. Потім я працював у Києві, у різних зарубіжних проектах. А 2007-го Володимир Бортко запросив мене на зйомки «Тараса Бульби».
- Добре заплатив за роботу?
- Непогано (сміється). Раз упав з коня, це коштувало 600 доларів.
- Під час зйомок між Паулом і Бортком виник конфлікт...
- Було. Розгніваний американець, нагрубивши колезі, поїхав, відмовившись від мільйонного контракту. Я цьому свідок. І картину дознімали без Ніка.
- А де Ви навчилися так майстерно робити старовинні сідла? Це ремесло в Україні давно забуте…
- Це в мене від Бога. На «Золотому орлі» їздили гусари у 17-18 століттях. Я працював над ним, з перервами, майже 10 років. Якби вирішив його продати, то просив би від 7 тисяч євро. Наприклад, робив сідло, вуздечку, підсумки, чохол для карабіна особисто для Віктора Ющенка. Ці вишукані речі я виготовив вручну, за місяць. Доводилося виконувати і замовлення губернаторів, дипломатів, бізнесменів (не тільки кінне спорядження).
Наше досьє. Вадим Обертас народився 7 серпня 1963 року в м. Полтаві. За покликанням і родом занять – каскадер, кіноактор. Знімався у художньому фільмі «Тарас Бульба», документальних «Богдан Хмельницький» і «Сто видатних українців», брав участь у реставраціях кінних лицарських боїв на теренах Старого світу. Був кооператором, теслею, фермером, інструктором з кінного туризму. Консультантом на кіностудії «Мосфільм». Реставрував ікони для монастирів, шив взуття архієпископам, виготовляв запрестольні хрести, крісла, спорядження для верхової їзди, у т.ч. для одного з колишніх Президентів України.
- На фото Ви з одним і тим же конем. Чому? Їх же у Вас було багато...
- Собор – так його кличуть, мій найулюбленіший кінь. Йому 15 років, гнідий, арабський скакун. Біжить, як маленьке «Феррарі». Щойно сядеш на нього, і він уже помчав. Де ми з ним тільки не побували!
Але намагаюсь бути з ним строгим, дуже не балую. Кінь, якщо відчує слабинку, то, образно кажучи, сяде вам на шию.
- Що стимулює Вас створювати свої ексклюзивні, вишукані речі? Це ж так важко: годинами шити, клепати, вирізати!
- Мені до душі сучасні українські пісні, історичні радіовистави, хороший, якісний джаз і рок. Отримую задоволення від органної музики й від скрипки. Колись я й сам непогано грав на скрипці та акордеоні.
Знаєте, хтось спить і думає про гроші. Хтось – про їжу. Я про гроші не думаю, тому, мабуть, їх у мене й немає. Хочу створювати якісь класні роботи, брати участь у цікавих проектах, зніматися в кіно.
Та найголовніше – хочу бути потрібним людям. Щоб зроблені мною речі тішили їм око і гріли серце. Коли бачу, що мені це вдається, я щасливий.
Олександр .............................
Фото підписати:
1. За покликанням і родом занять – каскадер, кіноактор
2. Сідло «Золотий орел», на виготовлення якого витрачено 10 років
3. Кадр із фільму «Тарас Бульба»: Вадим на улюбленому Соборі
4. Гетьманські чоботи