На вулиці скрипка грає...

07 November, Розділ Weekend, переглядів 7 570

Музичні інструменти - яскрава сторінка історії музичної культури нашого народу. Різні за формою, звучанням, оздобленням, оспівані у безлічі пісень, вони є ще одним підтвердженням мелодійного характеру народної музики, її неповторного багатоголосся.

Нині важко встановити, які музичні інструменти виникли раніше, а які пізніше. На думку багатьох дослідників, найстарішими є ударні інструменти, згодом з'явилися духові й струнні. А початком історії українських народних інструментів можна вважати часи Київської Русі. Наприклад, на фресках Софії Київської зображено цілий музичний ансамбль з одинадцяти чоловік. Тут видно вісім музичних інструментів: орган, флейту, литаври, труби, лютню, щипкову ліру, дзвони та парні барабанчики.

Музичні інструменти, як і загальна культура українського народу, мають у своїй біографії драматичні і навіть трагічні сторінки. Ще в 16 столітті музиканти об’єднувалися в цехи – в Києві, Харкові, Прилуках, Чернігові. У 1627 році виникають «капелії», а при них існували школи, в яких готували музикантів – литавристів і сурмачів. Такі виконавці були потрібні для спеціальних оркестрів «ратної» музики, адже кожний полк козацького війська мав свою полкову музику і музикантів.

Існують легенди, що ці оркестри своєю музикою підтримували бойовий дух у битвах козаків із ворогами. Чи не звідти старовинні марші, під звуки яких крокують нині українські вояки на парадах?..

Серед музичних інструментів особливою гордістю нашого народу є бандура. Цей інструмент став образом традиційної музичної творчості українців. Про нього складено чимало пісень. Легендарні кобзарі грою на бандурі супроводжували свої думи.

… Гей, кобзо моя, дружино моя,

Бандуро моя мальована,

Де ж мені тебе діти?

А чи в чистому степу спалити,

І попілець на вітер пустити,

А чи на могилі положити? - співається в народній пісні «Бандуристе, орле сизий».

Слово «скрипка» – від старослов’янського «скрипати» - скрипіти. Цей музичний інструмент увійшов у побут українців у 15 столітті й залишався найпопулярнішим аж до кінця 19-го. Гарний скрипаль усюди був шанованою людиною, адже його мистецтво неодмінно прикрашало радісні події та свята.

На вулиці скрипка й бас,

Пусти, мати, хоч на час!

(пісня «На вулиці скрипка грає»)

Нині по всій Україні відомі троїсті музики - тріо музикантів у різному складі, проте неодмінно зі скрипалем. Інколи музикантів збирається двоє або четверо, але, за традицією, їх все одно називають троїстими музиками.

А ще з глибини віків дійшли до нас із багатьма назвами – флояра, денцівка, зубівка, телинка… З них найвідомішою є сопілка - один із найдавніших інструментів (рід флейти). Колись кожен сільський хлопець, пасучи худобу, міг зробити собі сопілку з верби, бузини, очерету, явора, калини. Про неї, як і про скрипку, складено чи не найбільше пісень:

Сопілочка яворова вже ся поколола,

Що ходила – вигравала коло оборога…

Не вирушали в дорогу без сопілки і чумаки:

А попереду та чумаченько на сопілочку грає,

А сопілочка та з барвіночка, а горіхове денце,

Ой як заграє та чумак вранці, та болить моє серце…

(народні мелодії)

музикальні інструменти У Західній Україні, в Карпатах, була дуже поширена дримба (варган). Там у багатьох сільських школах існують ансамблі дримбарів. Одним із таких колективів донедавна керував відомий карпатський мольфар Михайло Нечай. А в сільській школі Верховинського району навіть створений міні-музей дримби. Цікаво, що цей інструмент традиційно жіночий, хоча на ньому грають і чоловіки.

…А я собі дримбу куплю, хоч би була боса.

Мені дримба задримбає коло мого носа!..

Жоден народний музичний колектив не обійдеться без ударних і шумових інструментів. Найпоширеніший з них – бубон (решітка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою – це найпростіша конструкція бубна. Сучасні матеріали, металеві дзвіночки, тарілочки, гарне оздоблення змінили вигляд бубна, що завжди супроводжував танцювальну музику, входив до складу полкової музики війська Запорізького. Серед виконавців-бубністів в Україні добре відоме ім'я Павла Дубровенка, який грав у квартеті цимбалістів Державного українського народного хору. Талановитий народний виконавець не тільки відбивав ритм і мелодії, а й прикрашав їх виклад то несподіваним, але доречним акцентом, то дзвіночками бубна, то ударом ліктя по кругу натягнутої шкіри.

На вулиці бубон б’є

Мені спати не дає…

Про який би з українських народних інструментів ми сьогодні не згадували, важливим залишається те, що вони століттями виготовлялися і вдосконалювалися українськими майстрами, передавалися з покоління в покоління, широко розповсюджувалися серед населення. А нині є справжньою народною музичною скарбницею.

Олена ЛИТОВЧЕНКО