СУЗАНІ – ОБЕРІГ ЖИТТЯ

14 November, Розділ Weekend, переглядів 5 108

Це милозвучне слово – сузані – позначає ритуальні вишивки-обереги, якими прикрашали свої домівки під час найурочистіших сімейних свят в Середній Азії.

Дівчаток у простих родинах ще змалечку навчали мистецтва вишивки, щоб встигли приготувати собі посаг до весілля. А от рисувальниці – то вже була чисто жіноча спадкова професія. Сакральні знаки, що їх зберігає народне мистецтво до наших днів, схожі в орнаментах різних культур; окремі фрагменти повторюються навіть на різних континентах.

Якщо уважно роздивитися вишиті килими, зібрані на виставку із фондів Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків і приватних колекцій передусім Мамута Чурлу (Сімферополь) й відомих художників-киян Неллі Юсупової, Наталії Пікуш та Акбара Хорасані, то можна виявити цікаві співзвуччя з петриківськими розписами й орнаментами на українських рушниках.

Йдеться про квіти – знак жінки, чиє основне призначення в земному світі – продовжувати рід. Щедро прикрашені вишивками весільні простирадла в центрі мали незашитим біле тло – для підтвердження дівочої цноти. Орнамент кайми, навіть з рослинних елементів, слугував захистом від недобрих сил, щоб не завадили плодючій щедрості молодої сім’ї. Гострі листочки, подібні до колючок, знакові зображення гіркого перцю й гіркого мигдалю, шпичаки, спрямовані назовні полотна-основи вишивки, і чорні бусинки з двома білими вкрапленнями, подібними до ока, - все це за повір’ями відлякує зуроки і захищає молоду жінку або її немовля. Сузані подібні за темами (але інакші в нюансах виконання у різних регіонах) нагадують своєю гармонійною системою далекосхідні мандали, в котрих зафіксовані уявлення східних народів про світобудову. Середньоазійські старовинні вишивки, якими закривали до часу складені стосом ковдри, килимки для молитви, а також декоративні завіси для ніш у приміщенні (адже за звичаєм переважна більшість частувань відбувалася в середньоазійських народів в 19 – початку 20 ст. саме на долівці) і досі несуть благодатну енергетику майстринь рисувальниць і вишивальниць. Селянки знаком плодючості вважали (і вишивали) гранат або маківку (їх навіть не завжди можна розрізнити в орнаментах), а центром, основою всього завжди є квітка - знак хранительки роду і домашнього вогнища. Знаки вогню, до речі, також є оберегами у багатьох народів. Згадаймо язичницький звичай стрибати через багаття, відсікаючи енергії нижніх світів. В сузані з музейних фондів вишито, зокрема, знак, відомий нам з трипільських орнаментів як знак Перуна. А такі собі «пиявочки», найчастіше вишиті на жіночих поясах, закручуються в пружинку, що нагадує математичний знак безкінечності і свідчить про вічність руху в космосі: будь-яке розсіяння згодом перетворюється в ущільнений рух до центру.

Мамут Юсупович Чурлу – музикознавець, який став художником в Узбекистані (адже саме ця земля дала притулок кримським татарам після сталінських репресій), досконально вивчає (і відроджує) народне мистецтво. Заслужений художник, він підтримує і пропагує ті види ремесел, які існували споконвіку, - кераміку, вишивку, ювелірне мистецтво. Втім сузані, вперше представлене в Україні, - явище особливе. Митець першим звернув увагу, що вишитий килим - це своєрідний жіночий календар, де в орнаменті закодовані 12 місяців - 12 можливостей продовження і примноження роду. Прямий і косий хрест часто присутній у вишитих візерунках, особливо ташкентських. Це свідчить про вищість прадавнього знання, коли світ ще не був поділений за релігійними ознаками. Любов і Материнство завжди потребували захисту, але в ритуальних зображеннях вони є могутніми оберегами для «сильної половини людства». Мами вишивали синам – дітям і юнакам - тюбетейки, вдаючись до орнаментів-оберегів. Та сила любові, яку вкладала вишивальниця у кожен стібок на однотонному полотні, мов світло далекої зірки, випромінює у світ і досі.

Споглядаючи ці яскраві барвисті сузані, котрі селянки діставали зі сховку в найурочистіші родинні свята, мивоволі відчуваєш здорове піднесення – наче саме тебе любить увесь світ, наче саме тобі ціле людство бажає плодючості, добра і щастя.

Хоч і прийнято застиглою музикою вважати архітектуру, мелодійність народного мистецтва читається в сузані: ритмічні повтори орнаментів кайми, мов ніжні хвилі, оповивають глядача, і тоді здається, ніби чуєш, як тихенько співала вишивальниця, втілюючи на полотні сакральну фантазію ведуньї-рисувальниці. Мамут Чурлу звернув увагу, що в молільному килимку вишито навіть квітковий запах, наче молитва, захищена орнаментальними шестипалими вилами, досягає високості тонкого світу і привертає до людини-молільника благодать Всевишнього.

…Для всіх на світі іде дощ, день зміняється ніччю, світять Сонце, Місяць і зорі, і вся природа сповнена любові. Виставка сузані в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків нагадала нам про це.

Ганна КОЗАЧЕНКО,

член правління Українського фонду культури

Жінки-вишивальниці