- Дід Мороз оселився і в Україні
- Сиротам – сім’ї
- Свято добра та любові
- Жовтень – весільник
- ДНЕСЬ ВЕСНА КРАСУЄТЬСЯ...
З народної педагогіки
Чому сьогодні так часто з’являється зневага до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного, принаймні в наших селах, колись не чули. В Україні не лише до матері, батька, діда й баби, і навіть до подружжя та сусідів зверталися на „Ви”. Любов і повагу до батьків, як і працьовитість, гідність, релігійність у наших родинах виховували змалку.
Слово батьків, або старших в родині, було законом для молодших. Вже змалку вони мали свої обов’язки, вчилися різної роботи, посильно працювали.
Дівчатка переймали науку від матері – вчилися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, наводити лад у хаті. Наприклад, колись було за правило, що дівчинка 7-10 років могла вже вишити собі сорочку. Хлопчики навчалися чоловічого ремесла від батька й діда.
Дітей брали з собою на сінокос, на жнива, по гриби, ягоди, на ярмарок, у гості. Діти у сім’ї завжди були зайняті. Старші бавили менших братиків і сестричок, змалку пасли худобу.
Старші діти розповідали меншим багато казок, історичних легенд. Так, в спогадах Тараса Шевченка знаходимо, що розповіді діда Івана про Коліївщину, про гайдамаків підказали поетові тему „Гайдамаків” та інших історичних творів.
Безумовно, дітей любили, та завжди ставилися до них вимогливо, дозволяли далеко не все, за провини часом карали. Існували певні правила поведінки для дітей. Малим часто забороняли слухати розмови дорослих, а тим паче втручатися в них.
Втім, діти були свідками всіх подій родинного і громадського життя, активними їх учасниками. Так, на весіллі дівчинка – молодша сестра молодого – була за світилку і зі свічкою в руках охороняла молодих. Виключно молодший брат молодої брав викуп за сестру.
Діти поодинці чи гуртом колядували й щедрували, засівали на Новий рік у родичів, сусідів. І особливо вони чекали на весну, на приліт птахів, щоб побігти босоніж пускати кораблики в стрімких потічках.
На 22 березня припадає день Сорока Святих, або день Сорока Мучеників. Хлібороби відчували весну, вітали приліт птахів з теплих країв. Для цього випікали сорок пташок – „жайворонків”, роздавали їх дітям, а ті, піднявши вгору руки, бігали і приспівували:
Вийди, вийди, сонечко, на дідове полечко,
На бабине зіллячко, на наше подвір’ячко!
На Великдень діти розговлялися разом із дорослими: їм готували окремі писанки чи крашанки, інші гостинці.
Хоча Купало – свято дорослих і дія його відбувається ввечері й вночі, малим дітям ставили на подвір’ї купальське деревце, прибирали його, дівчаткам сплітали віночки. Замість вогнища часом діти перестрибували через вкопаний кущ кропиви.
Беручи участь у таких народних дійствах, діти не лише розважалися, а й прилучалися до дорослого життя, мали змогу відчути себе не тільки членом сім’ї, а й усієї громади. Невеличка роль, яку могла зіграти дитина в обряді весілля, силою звичаю опинившись у центрі уваги, допомагала повірити у себе. Приходячи на чуже подвір’я щедрувати, діти знали, що несуть господарям не тільки гарний настрій у святковий день, а й можуть збільшити майбутній урожай на його ниві, принести в дім щастя й успіх.
Діти в давні часи були ближчими до природи. Вони добре знали назви трав і квітів, розуміли, як їх потрібно використовувати. Знали, де сходить сонце, вчилися по ньому передбачати погоду. Знали, як коле стерня босі ноги і холодить вранішня роса. Знали, як співає соловей і кує зозуля... Змалку, завдяки батькам і старшим свого роду, вчилися працювати на землі й любити її, а вона годувала і вдягала їх.
Щонеділі та у свята дорослі брали своїх дочок і синів до церкви, призвичаюючи їх до християнської моралі та релігійних свят.
Материнська пісня, бабині та дідові казки, батьківська хата, природа, праця, релігійні закони, здорові стосунки між батьками і дорослими – все це формувало дитячу душу, вдачу дитини, виховувало любов до батьків, до рідної мови, пісні, до батьківщини.
Сьогодні життя наше інше. По-іншому виховуємо і дітей. Проте, навряд чи ви мені заперечите в тому, що найкраще виховує дитину сім’я, приклад батьків, їх ставлення до оточуючого світу.
Тому тільки той з вас, хто про це пам’ятає і дбає, матиме насправді вихованих, люблячих і порядних дітей. Є над чим замислитись, чи не так?
Олена ЛОБЕНКО
