ТАЛАНТ ПЛЕКАТИ ЗЕМЛЮ

20 March, Розділ Weekend, переглядів 5 074

Щедро наділені різноманітними талантами, працьовиті й духовно багаті прадіди нинішніх мешканців гірського Банилова вірили в те, що кожен новий день припливає в їхнє село на бурхливих хвилях Черемоша. А відтак, запінені гребені цієї, як вважається, найчистішої в Європі річки, так само стрімко відносять прожиті години й дні в інші, незвідані краї.

–І діється це так швидко, що нерідко не встигаємо вчасно відривати листки настінного календаря, – мовить голова фермерського господарства «Джерело» Марія Іванівна Соломко. – Ось, здається, лише вчора засівали ниву, а нині вже обмолотили колоскові, втретє косимо отави та закладаємо в копиці сіно, аби додавати його взимку до корму худобі. У вересні зберемо городину та дари садів, а наприкінці жовтня довколишні верховини, буває, вже й снігом притрушує. Так і мине ще один рік. Сільськогосподарський. А він для нас, самі знаєте, головний. Бо що своїми руками настараєш, з того відтак і живеш.
А жити банилівські селяни завжди прагнули заможно, у гармонії з тамтешньою багатою природою, завдяки якій увесь Вижницький район (до нього входить і Банилів), називають земним раєм. Тож бідувати та на щось нарікати в раю якось не випадає.
Ще за радянських часів у Банилові діяло одне з найбільших і найміцніших у Чернівецькій області господарств з потужним тваринницьким комплексом. Колгоспники непогано заробляли, але гонор господаря-власника завжди брав верх над почуттям колективізму, яке впродовж років наполегливо намагалися виховати в місцевих селян. Роботу в колективному господарстві люди вміло поєднували з працею в особистому підсобному. Рідко який двір був тут без корови, овечок, іншої худобини, і практично кожен селянин плекав надію на те, що невдовзі й земля, на якій хазяйнують, перейде їм у власність…

ДОВІДКОВО: Земельну реформу в Україні було розпочато в березні 1991 року згідно з постановою Верховної Ради. Однак проходила вона надто повільно. Так, за даними офіційної статистики, на початок 1994 року в державній власності перебувало ще 94% земельних угідь. Така ситуація спонукала Президента України прийняти Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (1994 рік). Цей документ передбачав триетапну систему проведення земельної реформи. Перший етап – роздержавлення землі, тобто передача її колективним господарствам у колективну власність для того, щоб вони могли провести паювання землі. Другий – паювання землі й передача у власність тим, хто, власне, її обробляє. А під час третього етапу треба було реформувати колективні господарства. Указ не ставив завдання ліквідувати колективні господарства як такі. Але вони мали сформуватися на зовсім іншій основі – на приватній власності – і стати сучасними господарствами, здатними ефективно працювати в умовах ринкової економіки.

Певна річ, що кардинальну реформу в аграрному комплексі, яка прийшла в Україну разом із незалежністю, банилівці сприйняли з радістю і згодом одними з перших на Буковині почали розпаювання землі.
Указ, як відомо, дав вагомий поштовх для прискорення земельної реформи. Але вже сама, так би мовити, триетапність згаданого документа передбачала тривалий процес. Адже потрібно було напрацювати цілу низку відповідних законодавчих актів і, що найважче, перебудувати психологію селянина, який вже почав був увірувати в те, що без колгоспу він пропаде.
– На щастя, наших селян не треба було довго переконувати в перевагах ринкового господарювання, – каже голова Вижницької райдержадміністрації Василь Соломко.– Бо чимало старожилів ще не забули свого доколгоспного самостійного ґаздування в приватній господі. Більше того, на час виходу президентського указу щодо реформування землі в районі вже було створено чимало фермерських господарств. Долаючи труднощі організаційного плану, спротив влади і керівництва колгоспів, нові приватні господарі настирливо торували дорогу в ринкову економіку. Самі виробляли сільськогосподарську продукцію, шукали шляхів її збуту. А невдовзі частка молока, м'яса, яєць з фермерських і підсобних селянських господарств помітно перевищила ту, що давали до столу українців колгоспи.
Специфіка району – невеликі земельні угіддя та полонини, розкидані поміж горами, – не давала змогу ефективно працювати великим орендним агропідприємствам, чи агрофірмам. Тому, власне, підприємливі люди й обирали фермерство. Час переконав, що це було правильно. Нині у Вижницькому районі налічується 80 фермерських господарств. 30 з них працюють у Банилові!
До речі, одне з перших і найуспішніших – «Джерело» – заснував сам Василь Дмитрович. Нині керівництво господарством перебрала на себе його мама, Марія Іванівна. Агроном за освітою, прагматик за характером і надзвичайний працелюб, вона свого часу вивела в передові рільничу галузь місцевого колгоспу імені Юрія Федьковича. Згодом добре підтримала своїми знаннями і вмінням нову синову справу – фермерське господарство. Отож, навіть ранні зернові, які в передгір'ї Карпат вирощувати ризиковано, в «Джерелі» зазвичай видають по 40 центнерів з гектара.
– Щоправда, торік мали по 35 центнерів на круг, – уточнює Марія Іванівна. – Надто припізнилася весна. Та й літо не сприяло доброму врожаєві. Зате городина вродила непогано. Як і картопля. Вдосталь зібрали й кормових культур, бо ж утримуємо 250 голів великої рогатої худоби. А молоко в корови, самі знаєте, на язиці…

ДОВІДКОВО: Реформаторська ідея, закладена в Указі «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 1994 року, реалізовувалася і наступними указами Президента. Це, зокрема, Указ «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність підприємствам і організаціям» (1995 рік), «Про оренду землі» (1997 рік), «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» (1998 рік). Та найбільш революційним і дійовим був Указ від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Масштабність радикальних змін, започаткованих у вітчизняному АПК цим документом, порівнювали зі скасуванням кріпосницького ладу в Російській імперії.

У «Джерелі» працює сьогодні 80 осіб. Переважно усі найняті працівники – з сусідніх сіл, бо в Банилові, на відміну від сотень інших населених пунктів, бракує робочих рук.
Проте сьогодні, оцінюючи наслідки реформування, що відбулося на виконання указу від 1999 року, окремі експерти чесно визнають, що в ході кардинальних реорганізацій було допущено чимало прорахунків. Усі вони не найкращим чином позначилися на нинішньому стані аграрного комплексу України.
– Далося взнаки й те, що чимало важливих законодавчих актів, прийнятих задля розвитку АПК, не виконувалось через недостатнє фінансування, – зазначає Василь Соломко. – З цієї причини, приміром, не спрацював украй актуальний Закон «Про фермерське господарство». Щоб ефективно трудитися на землі, селянам потрібні були кошти, передовсім, дешеві кредити, за які можна було б купувати техніку, обладнання, високопродуктивний посівний матеріал, племінний молодняк худоби… Але й досі позики залишаються надто дорогими, як і техніка, реманент.
Такі обставини змусили підприємливих банилівських фермерів, окрім роботи на землі, розгорнути й іншу діяльність, яка дає прибуток. Тож дехто почав виробляти керамічну плитку, ще хтось – малярні щітки, плінтуси, інші ходові речі з дерева та металу.
Водночас, багато фермерів побудували в селі магазини, де продають сільськогосподарську та іншу продукцію.
А останніми роками селяни почали створювати форелеві господарства. Сама матінка-природа підказала їм такий прибутковий промисел. Адже Банилів пронизаний гірськими потічками та джерелами з чистою, як кришталь, водою. Започаткував розведення цінної риби Левон Тертерян, створивши на місці старих, занедбаних ставків цілий промисловий комплекс. Вирощують форель з ікри в інкубаторах. Потім мальків випускають у спеціальні ставки. Впродовж року реалізовується близько 40 т форелі.
Форелеві господарства є також в селах Берегомет та Лопушна. Там вирощують мальок, частину якого випускають в Черемош.
Звісно, без підтримки місцевої й обласної влади навряд чи вдалося б розвинути цей новий і дуже прибутковий вид бізнесової діяльності.
– Форелеві ставки, точніше, делікатесні страви, приготовлені з цієї риби нашими вмілими господинями, сприятимуть також розвитку зеленого туризму, – констатує Василь Соломко. – Вже нині на Вижниччину охоче їдуть любителі відпочинку в зелених Карпатах. Ми вміємо гостинно прийняти людей, почастувати смачними буковинськими стравами, здивувати витворами рук неперевершених майстрів різьби по дереву, вишивальниць, потішити майстерними виступами художніх колективів. Усе це сприяє розвитку краю, зростанню добробуту сільських трудівників.

Зоя КРАСНОДЕМСЬКА,
«Урядовий кур'єр»