«ЛЬОНОК» ЦВІТЕ ТАЛАНТАМИ ПОЛІССЯ

17 December, Розділ Weekend, переглядів 9 442

«А льон цвіте синьо-синьо, а мати жде додому сина…» Ця відома всім пісня стала візитівкою Поліського державного академічного ансамблю пісні і танцю «Льонок». Колектив виконує її особливо, з неповторною ліричністю і тембром, що торкаються душі. І хто б не переспівував цю пісню, краще, правдивіше та душевніше за «Льонок» зробити це не вдається.

Житомирський хор «Льонок» започаткований наприкінці 50-х років минулого століття майстром хорового співу Анатолієм Авдієвським. Та перший «Льонок», у складі якого, до речі, співала і Раїса Кириченко, у 1962 році було розформовано.

У 1970-му колектив був заново організований випускником Одеської консерваторії Іваном Сльотою під назвою Поліський державний ансамбль пісні і танцю «Льонок», до складу якого увійшли хорова, танцювальна та оркестрова групи.

І ось вже понад 40 років «Льонок» продовжує свою діяльність під керівництвом Івана Сльоти. Народний артист України, композитор і поет, хоровий диригент, музичний педагог, професор присвятив ансамблю переважну більшість свого життя. Адже сьогодні Івану Михайловичу вже за 70. Завдяки йому Полісся має нині відомий і шанований ансамбль «Льонок», який є лауреатом багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів, з концертними виступами побував майже в усіх країнах Європи та СНД. А в 2011-му хор набув звання академічного.

Сьогодні основу репертуару складають вокально-хореографічні композиції та пісні Полісся, музику до багатьох з яких написав саме Іван Сльота. Окрасою репертуару є народні пісні та оригінальні твори Івана Михайловича «Якби мені сивий кінь», «Ой на горі калина», «Не згорає зоря», «Ти мене замани», «Чайка степова», «Бджоли», «А льон цвіте», які люблять, знають і співають у багатьох куточках світу, а також композиції «Тополя», «Уляна», «Господиня», «Їхав козак з України», «Калина», «Ойра» та багато інших.

Історія однієї пісні

Мабуть, немає людини, яка б не знала пісні «А льон цвіте». Та водночас мало кому відомо, що ця пісня не народна. Її написав Іван Сльота. Щоправда пісня, написана спеціально для «Льонка» і навіть під конкретного соліста - Віктора Гуменюка, не відразу потрапила до репертуару колективу. Поїхав свого часу Іван Сльота у Київ, навідався до музичної редакції республіканського радіо, розповів про нову пісню, а там без особливих церемоній її забрали і віддали іншим виконавцям. І лише згодом, обвітрившись, погулявши світами, повернулися «льони» у Житомир.

На написання пісні Івана Михайловича надихнула поїздка в село Сімаківка на Житомирщині, тамтешні сині поля квітучого льону і розмова з місцевою льонаркою. Саме з тієї розмови одразу й навіялось: «А льон цвіте синьо-синьо, а мати жде додому сина…». То був лише початок, а за всією піснею Іван Сльота поїхав у Київ до поета-пісняра Василя Юхимовича. Вже наступного дня були вірші, а до вечора й музика написана.

«Створюючи «А льон цвіте», мені до певної міри треба було опускатися з висот консерваторської класики униз, до тих мелодій, на яких я виховувався ще змалку, - пригадує Іван Михайлович в одному зі своїх інтерв’ю. - І це, повірте, набагато важче, ніж писати все складніші й складніші за композицією твори. І насамперед психологічно. Але саме тоді я й переконався: чим простіше і мелодійніше напишеш, та ще й від душі, тим швидше пісня йде в народ - її підхоплюють і співають одразу».

І справді, пісню люди дуже полюбили. Скільки б разів ви її не слухали, щоразу знову і знову на очі навертаються сльози. А ще шкода, що на Житомирщині нині немає небесно-синьооких льонів на полях і про льони-довгунці нам нагадує лише пісня…

Людмила ЛЕБІДЬ

Довідково. Іван Михайлович Сльота народився в 1937 році у селі Яснозір’я на Черкащині. Працював на Черкаському машбудзаводі. Два роки заготовляв ліс в Архангельській області, щоб заробити гроші на давно омріяний баян. У 1956-му повернувся додому і взявся організовувати художню самодіяльність у сусідньому селі Кумейки. Закінчив Одеську вечірню середню школу, згодом Одеське музичне училище (клас баяна). Потім вступив до Одеської консерваторії за тією ж самою спеціалізацією, а далі - за порадою Анатолія Авдієвського - перевівся на хорове відділення. Закінчив навчання 1970 року і приїхав у Житомир. Відтоді - незмінний керівник і натхненник Поліського державного академічного ансамблю пісні і танцю «Льонок».