Шовковична. Від слова «шовк»

14 September, Розділ Weekend / Різне, переглядів 7 342

Говорячи про стратегічні напрямки української економіки, що здатні подолати її кризу, політики іноді, окрім власних інтересів, інших для країни, на жаль, не бачать. Так, із 1996-го науковці марно намагаються зацікавити українських нардепів численними програмами інноваційного розвитку галузей шовківництва, льонарства та коноплярства.

Щоправда, деякі з відомих політиків та урядовців, ознайомившись з аналізом розвитку вітчизняних базових підприємств, таки повернулись у бік легкої промисловості. Особливо до потенційних можливостей відродження льонарства й коноплярства. І тому створили свої комерційні підприємства. Можливо згадали про стародавню історію льняних і конопельних волокон, про досвід царської армії Росії, яка для своїх захисників виготовляла білизну з конопель та льону.

Тоді люди вірили, що конопляна матерія має своєрідне магнітне поле, яке здатне витягувати з організму людини всі її болячки. А одежа з льону здатна регулювати температуру людського тіла в межах 7 градусів. У спеку льон зберігає прохолоду, взимку – тепло. На білизну з конопель солдати надягали льон. Відбувалася також і бактерицидна обробка тіла, а рани, оримані під час бою, менш інфікувалися. Отже, виготовлення одежі та взуття із забутих натуральних волокон нині набуває комерційного сенсу.

Втім, як не прикро, держава у цьому питані поки що пасе задніх.

Про коноплі та льон ми поговоримо наступного разу. Нині більше поміркуємо про галузь шовківництва. Моя співрозмовниця – старший науковий співробітник Ірина Хохлова. Єдина у своїй лабораторії жінка, яка майже самотужки займається розробкою і впровадженням новітніх технологій з переробки текстильних волокон до конкурентоздатних виробів. Наукова установа, де Ірина Яківна є штатним співробітником, розташована у стінах Київського національного університету технології та дизайну, утвореного на базі КПІ у 1930 році. Жінка вважає, що льон, конопі та шовк - основа заможності будь-якої країни. Це добре розуміють в Прибалтиці, Білорусі, Франції, Китаї. Тільки не в Україні.

Мало кому з киян відомо про те, що вулиця Шовковична отримала свою назву завдяки монахиням колишнього Кловського монастиря, які вирощували шовковицю для виробництва коконів шовкопряда. Галузь шовківництва тоді мала для держави статус стратегічної. В 30-х роках були закладені основи поетапного здійснення широкомасштабних заходів по створенню міцної виробничої бази в усіх республіках колишнього Радянського Союзу, в т.ч. і в Україні.

«У післявоєнні роки шовківництвом в Україні займалось понад 2000 колективних господарств, - розповідає Ірина Хохлова, - була створена державна мережа з переробки шовкосировини – Київський шовкокомбінат та Запорізька кокономотальна фабрика, а також Науково-дослідний інститут шовківництва у Харківській області для наукового забезпечення галузі. На всіх етапах розвитку галузь дотувалась державою (до 1990 р.). Для підтримки конкурентоспроможності вітчизняної шовкопродукції товаровиробникам виділялось 60% надбавки до закупівельних цін. Окрім внутрішніх потреб шовкопродукція України мала значний попит у В’єтнамі, Китаї, Греції та Болгарії. Особливо великим попитом користувалась грена тутового шовкопряда, яка мала і має нині високий генетичний потенціал на рівні світових досягнень.

Перед розвалом Радянського Союзу наша країна щорічно виробляла понад 1300 т високоякісних коконів тутового шовкопряду та 500-600 кг грени. Нині державного дотування немає. Галузь збиткова і для товаровиробників, і для переробників. Незважаючи на скрутний стан галузі, вітчизняні науковці єдиного в Україні науково-дослідного закладу - Інституту шовківництва НААН - зберегли унікальну колекцію порід шовковичного шовкопряда і сортів шовковиці, продовжують дослідження з селекції, генетики шовкопряда і сортів шовковиці, їх захисту від хвороб і шкідників».

За європейськими стандартами Україна була і є найкращим виробником натурального шовку серед європейських країн. Ще у 2006 році наша держава посідала третє місце за технологічними даними серед провідних країн-виробників натурального шовку.

На жаль, у 2007 році, напередодні свого 90-річного ювілею, Київський шовковий комбінат припинив своє існування. Зі слів Ірини Яківни, фабрику, разом із її винаходами та обладнанням, продали й вивезли до Узбекистану. Питання - кому це було вигідно: державі чи безробітним працівникам комбінату? - залишається без відповіді й досі. Ніхто навіть не зважив на ту обставину, що люди готувалися до свята. Натомість ветерани підприємства замість привітань і подарунків отримали від керівництва країни інший сюрприз: своє продали та знищили, зате домовилися з китайцями про постачання шовку до країни. Чим же китайський шовк кращий, аніж наш, вітчизняний?

З 2007 року перепрофілювали по вказівці урядовців і Харківський інститут шовку. Замість коконів шовкопряду у колишніх наукових лабораторіях вирішили розводити... кроликів. На жаль, довговухі країну з економічної кризи так і не вивели. А ось виробництво шовку могло би давно повернути нашій ненці-Україні її колишню славу лідера.

шовкопряд На переконання Ірини Хохлової, промислові холдинги, які зараз створені в Україні, - безперспективні. Вони виробляють досить вузький асортимент бавовняно-паперових тканин: домашній текстиль, тканини для спецодягу і технічні тканини. Бавовняно-паперова промисловість - найбільш представницька в Україні. На її частку припадає 50% усіх підприємств текстильної галузі країни. Працюють вони не на повну потужність, конкурують між собою за оптового покупця, на 15-20% охоплюючи потребу ринку в асортименті тканин.