- У Мінагрополітики привітали сільських жінок
- У Міністерстві поривітають сільських жінок
- Сьогодні відзначають Міжнародний день сільських жінок
- Фахівці ФАО обговорять роль жінки та сім’ї у розвитку сільських територій
- 15 жовтня – Всесвітній день сільських жінок
Не хочуть бути «кріпосними селянками»
15 жовтня за ініціативи ООН відзначається Всесвітній день сільських жінок. Така увага до слабкої статі не випадкова, адже, за даними Організації Об’єднаних Націй, саме вони складають чверть населення планети, безпосереднім чином впливаючи на її майбутнє.
Наскільки захищеними є права сільських жінок в Україні? Які можливості реалізувати власні здібності та плани вони мають? Про це ми говоримо в Інформаційно-консультативному жіночому центрі (ІКЖЦ), який віднедавна реалізує проект «Розширення прав і можливостей сільських жінок як інструмент до зменшення дискримінації за ознакою статі» за підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів. На запитання відповідає керівниця ІКЖЦ Олена Суслова.
- Наскільки актуальною для України є проблема становища сільських жінок?
- Становище сільських жінок в нашій країні є непростим, а замовчування проблеми жодним чином не сприяє її вирішенню. Навпаки, воно показує, що на державному рівні йому приділяють надто мало уваги. Між тим, у сільській місцевості проживає понад 8 мільйонів жінок, це суттєвий прошарок наших співгромадян.
Поки що спостерігаються суттєві ґендерні розриви та перекоси: життя сільських жінок докорінно відрізняється від життя міських, але так само воно відрізняється від життя сільських чоловіків. Головна відмінність – у доступі до переважної більшості ресурсів: інформаційних, фінансових, комунікативних, освітніх тощо. Навіть, якщо такі ресурси наявні, сільська мешканка часто не має часу, знань та грошей, аби скористатися ними. Бо на неї лягає основний тягар по вихованню дітей, а в селах проживає переважна більшість українських багатодітних сімей, догляду за присадибним господарством. Сільські жінки потерпають через низький рівень медичного обслуговування, обслуговування в побуті. Їм важко вирішити питання з працевлаштуванням. Досить часто працюють у важких немеханізованих умовах, неначе кріпосні селянки. Та й заробітки мають менші у порівнянні з чоловіками, навіть якщо виконують однакову роботу.
Соціально-економічна ситуація на селі залишається складною. Сільське населення продовжує скорочуватися, занепадає соціальна інфраструктура на селі. За офіційними даними, 36% сімей в сільській місцевості живуть за межею бідності. Досить часто нестатки зачіпають саме жінок, особливо літніх.
Інший факт – 59% сільських будинків побудовано понад 50 років тому. Давайте згадаємо, як тоді будували. Переважно зводили не цегляні, а дерев’яні будинки, глиняні чи саманні. Зрозуміло, які там умови проживання, про зручність та комфорт говорити годі. Бо за технічними показниками у дерев’яному будинку не можна навіть провести газ.
Лише 24,3% сільських домогосподарств мають водогони. 12,3% домогосподарств мусять носити воду на відстань понад 200 метрів. А хто, переважно, носить воду? Зрозуміло, що жінки. Вони мають приготувати їжу, щось помити, випрати, напоїти домашню худобу тощо. Коли така жінка набігається за водою цілий день, важко уявити, що увечері вона сяде до комп’ютера, під’єднається до Інтернету і просуватиме світле майбутнє рідної країни. І таких аспектів є чимало.
- Чи приймають участь наші сільські жінки у підприємницькій діяльності?
- Згідно з офіційною статистикою, 18% фермерських господарств очолюють жінки. У віданні цих господарств перебуває 15% землі, яку вони обробляють. Однак, чисельність жінок, які працюють у фермерських господарствах, скоротилася з 2005 до 2010 року майже вдвічі – із 44,7 тис. до 26,9 тис. осіб.
Сільський бізнес переживає свої труднощі: постійно виникають проблеми з реалізацією продукції, з доступом до кредитних ресурсів, до нових технологій тощо. Витримати конкуренцію вдається не всім. Але я б хотіла все-таки додати оптимізму: жінки, які зуміли проявити та відстояти власну ініціативу, і надалі не пастимуть задніх, а намагатимуться поліпшити власний добробут і змінити загальну ситуацію на краще.
- Хто має опікуватися вирішенням проблем сільських жінок в Україні?
- До 2010 року в Україні діяла Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві, але нова досі не ухвалена. І тут є над чим працювати.
Я думаю, сьогодні найперше треба налагодити безпосередні та довірливі контакти між владою та сільськими жінками. Допомогти у встановленні такого діалогу мають громадські жіночі організації, які працюють в Україні, міжнародні організації. До речі, багато серйозних міжнародних донорів обов’язково передбачають ґендерну складову в своїй роботі.
- Яку мету має ваш проект?
- Наш проект власне і спрямований на тих жінок, які сьогодні є на лідерських позиціях. Поки що їх небагато, ми хотіли б їм допомогти, щоб вони не боялися захищати те, що мають і вміють, на будь-якому рівні.
Ми лише нещодавно розпочали роботу і плануємо її здійснювати у двох напрямках. З одного боку, будемо реалізовувати навчальні програми, проводити тренінги серед сільських жінок для розвитку підприємницьких навичок, знань про механізми кооперації, уміння стратегічного планування розвитку села та рівноправної участі в ухваленні рішень на місцевому та національному рівнях тощо. З іншого, ми налаштовуємося на активну співпрацю з парламентаріями, з працівниками міністерств та відомств. Плануємо підготувати посібник для представників центральних і місцевих органів влади для розробки ґендерно чутливого законодавства, національних і регіональних програм, для забезпечення прав та можливостей сільських жінок.
Максим НАЗАРЕНКО,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»
