Аграрний тиждень. Україна
» » Кому потрібен "ринок землі"?
» » Кому потрібен "ринок землі"?

    Кому потрібен "ринок землі"?


           

     Сьогодні в Україні багато пишуть і говорять про так званий "ринок землі", який начебто розв'яже всі земельні питання, якщо зробити його "прозорим, цивілізованим". Насправді ж це не так. Для суспільства принциповим є вирішення двох питань - закріплення землі за ефективно працюючими господарями і справедливе використання земельної ренти - величезного фінансового ресурсу, який або сприятиме розвитку економіки країни, або, навпаки, дестабілізує його.
    altaltalt
    Відрадно, що ці положення як видатне досягнення людського інтелекту в обґрунтуванні раціональної системи землекористування вперше були втілені в Росії з прийняттям "Декрету про землю"(1917 р.) і "Основного закону про соціалізацію землі" (1918 р.), за якими право приватної власності на землю скасовується назавжди і вся земля (державна, удільна, церковна, приватна і т.п.) відчужується безплатно, переводиться у народне надбання і передається тим суб'єктам, які обро***ють її власною працею, з вилученням земельної ренти на потреби місцевих громад. Переваги цієї системи земельних відносин перед іншими в тому, що, по-перше, земля як засіб виробництва за державним актом надавалася у постійне користування безпосередніх суб'єктів господарювання - приватних селянських господарств (1918-1928 рр.), колгоспів, радгоспів, одноосібників (не членів колгоспу), окремих громадян (присадибні й т.п. ділянки), хоч це стосувалося також лісівників, водників, транспортників, комунальників, промисловців тощо, словом, усіх землекористувачів різних форм власності та господарювання. Кожен з них (а не держава, як декому здається!) фактично володів монополією на користування землею як ресурсом виробництва, тому й використовував її як власну з обмеженням продажу і застави, що принципово відрізняє цю систему від оренди землі в умовах приватної власності на неї, коли орендар потрапляє в повну залежність від землевласника-капіталіста. По-друге (і це головне), земля-капітал як джерело доходу від земельної ренти, згідно "Основного закону про соціалізацію землі," мала належати всім громадянам, які населяють конкретну територію, а рента призначалася для фінансування суспільних (громадських) потреб. І хоча на практиці земельна рента в колишньому Союзі надходила спочатку до державного бюджету, вона, однак, направлялася на фінансування таких заходів, як поліпшення якості гірших земель, які дають невелику ренту, до рівня середніх або кращих; піднесення культури землеробства; боротьба із шкідниками і хворобами рослин і тварин; будівництво і утримання засобів сполучення, зв'язку; розвиток соціальної інфраструктури - житла, шкіл, лікарень, клубів тощо. Звичайно, якби рента надходила спочатку в місцевий бюджет з наступним відрахуванням певної частки і в держбюджет, а не навпаки, то місцеві органи самоврядування були б повноправними господарями на своїй землі, мали б стабільне фінансове забезпечення (самофінансування), в результаті будь-які посягання на земельну власність як народне надбання в колишньому СРСР, в тому числі і в незалежній Україні, були б неможливими. І все-таки радянська система землекористування, забезпечуючи соціальну справедливість у суспільстві через соціалізацію землі і земельної ренти, виявилася кращою з усіх, що пережило людство за свою історію. Про це нам вчасно (листопад 1991 р.) нагадали у відкритому листі до М. Горбачова 25 видатних вчених (серед них - три лауреати Нобелівської премії в галузі економіки) і 5 провідних спеціалістів Департаменту сільського господарства США. "Є побоювання, - писали вони, - що ви можете піти нашим шляхом (узаконити приватну власність на землю - авт.), дозволивши приватному сектору привласнювати більшу частину земельної ренти... Важливо зберегти суспільну власність на землю, щоб земельна рента була джерелом державних доходів... Заради ефективності, справедливості усі землекористувачі повинні щорічно платити земельну ренту місцевим властям у розмірі, що відповідає поточній рентній вартості землі, якою вони користуються.» Проте керівництво незалежної України не тільки не прислухалося до цих щирих порад американців, а навпаки, вирішило здивувати світ і затягнути власний народ в авантюру з приватизацією землі. Відвертою аферою, зокрема, є навмисне невключення в закон положення про земельну ренту. Йдеться, перш за все, про статтю 13 Конституції України, яка за змістом нагадує положення знаменитого "Декрету про землю" (1917 р.) з тією лише різницею, що в ній відсутня теза про земельну ренту: "Лишки доходу від кращих ділянок направляються в розпорядження місцевих органів влади". Ігнорування земельної ренти законодавцями зробило статтю 13 юридичною фікцією (жодне з її положень не діє) і тим самим відкрило шлях до появи антинародних, злочинних земельних законів - статті 14 Конституції України, Земельного кодексу України, указів Президента, постанов Уряду тощо. Сам закон стає провідником зла, бо відбирає від народу і держави земельну ренту з нанесенням величезної шкоди економічній безпеці країни. Досить сказати, що через приватизацію землі державний і місцеві бюджети щорічно недобирають десятки мільярдів гривень земельної ренти, яка осідає в кишенях приватних осіб та різних корпоративних і фінансових структур. Характерно й те, що при пануванні приватної власності на землю жодні закони і підзаконні акти не можуть зупинити розкрадання земельної ренти. Через це автори листа до М. Горбачова, хоча й були переконливими захисниками капіталізму і приватної власності як такої, все ж на весь світ заявили протест приватній власності на землю як злу, яке лише шкодить розвитку економіки. Осудив приватизацію землі і екс-міністр юстиції США Ремсей Кларк: "Приватизація державних земель майже завжди приносила вигоду багатим і лишала решту суспільства прибутків. Це звичайна велика крадіжка: відбирають від народу і віддають багатим..." (з виступу на конференції в Москві 21 травня 1996 р.).
                                                                                                       
    Василь КЛЮЙ, 
    учасник бойових дій у ВВВ, лауреат Державної премії України, 
    заслужений працівник сільського господарства, 
    почесний академік УААН, професор НАУ; 
    Василь ЯРМОЛЕНКО, доцент НАУ

    Продовження теми - в наступних номерах газети.





    Схожі новини
  • В Україні видано громадянам 468 тис. держактів на землю
  • ВР пропонує уточнити порядок затвердження розміру викупної ціни земельної ділянки
  • Уряд продовжив термін реєстрації держактів на землю
  • Кому потрібен "ринок землі"?
  • Кому потрібен "ринок землі"?

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Кому потрібен "ринок землі"?


       

 Сьогодні в Україні багато пишуть і говорять про так званий "ринок землі", який начебто розв'яже всі земельні питання, якщо зробити його "прозорим, цивілізованим". Насправді ж це не так. Для суспільства принциповим є вирішення двох питань - закріплення землі за ефективно працюючими господарями і справедливе використання земельної ренти - величезного фінансового ресурсу, який або сприятиме розвитку економіки країни, або, навпаки, дестабілізує його.
altaltalt
Відрадно, що ці положення як видатне досягнення людського інтелекту в обґрунтуванні раціональної системи землекористування вперше були втілені в Росії з прийняттям "Декрету про землю"(1917 р.) і "Основного закону про соціалізацію землі" (1918 р.), за якими право приватної власності на землю скасовується назавжди і вся земля (державна, удільна, церковна, приватна і т.п.) відчужується безплатно, переводиться у народне надбання і передається тим суб'єктам, які обро***ють її власною працею, з вилученням земельної ренти на потреби місцевих громад. Переваги цієї системи земельних відносин перед іншими в тому, що, по-перше, земля як засіб виробництва за державним актом надавалася у постійне користування безпосередніх суб'єктів господарювання - приватних селянських господарств (1918-1928 рр.), колгоспів, радгоспів, одноосібників (не членів колгоспу), окремих громадян (присадибні й т.п. ділянки), хоч це стосувалося також лісівників, водників, транспортників, комунальників, промисловців тощо, словом, усіх землекористувачів різних форм власності та господарювання. Кожен з них (а не держава, як декому здається!) фактично володів монополією на користування землею як ресурсом виробництва, тому й використовував її як власну з обмеженням продажу і застави, що принципово відрізняє цю систему від оренди землі в умовах приватної власності на неї, коли орендар потрапляє в повну залежність від землевласника-капіталіста. По-друге (і це головне), земля-капітал як джерело доходу від земельної ренти, згідно "Основного закону про соціалізацію землі," мала належати всім громадянам, які населяють конкретну територію, а рента призначалася для фінансування суспільних (громадських) потреб. І хоча на практиці земельна рента в колишньому Союзі надходила спочатку до державного бюджету, вона, однак, направлялася на фінансування таких заходів, як поліпшення якості гірших земель, які дають невелику ренту, до рівня середніх або кращих; піднесення культури землеробства; боротьба із шкідниками і хворобами рослин і тварин; будівництво і утримання засобів сполучення, зв'язку; розвиток соціальної інфраструктури - житла, шкіл, лікарень, клубів тощо. Звичайно, якби рента надходила спочатку в місцевий бюджет з наступним відрахуванням певної частки і в держбюджет, а не навпаки, то місцеві органи самоврядування були б повноправними господарями на своїй землі, мали б стабільне фінансове забезпечення (самофінансування), в результаті будь-які посягання на земельну власність як народне надбання в колишньому СРСР, в тому числі і в незалежній Україні, були б неможливими. І все-таки радянська система землекористування, забезпечуючи соціальну справедливість у суспільстві через соціалізацію землі і земельної ренти, виявилася кращою з усіх, що пережило людство за свою історію. Про це нам вчасно (листопад 1991 р.) нагадали у відкритому листі до М. Горбачова 25 видатних вчених (серед них - три лауреати Нобелівської премії в галузі економіки) і 5 провідних спеціалістів Департаменту сільського господарства США. "Є побоювання, - писали вони, - що ви можете піти нашим шляхом (узаконити приватну власність на землю - авт.), дозволивши приватному сектору привласнювати більшу частину земельної ренти... Важливо зберегти суспільну власність на землю, щоб земельна рента була джерелом державних доходів... Заради ефективності, справедливості усі землекористувачі повинні щорічно платити земельну ренту місцевим властям у розмірі, що відповідає поточній рентній вартості землі, якою вони користуються.» Проте керівництво незалежної України не тільки не прислухалося до цих щирих порад американців, а навпаки, вирішило здивувати світ і затягнути власний народ в авантюру з приватизацією землі. Відвертою аферою, зокрема, є навмисне невключення в закон положення про земельну ренту. Йдеться, перш за все, про статтю 13 Конституції України, яка за змістом нагадує положення знаменитого "Декрету про землю" (1917 р.) з тією лише різницею, що в ній відсутня теза про земельну ренту: "Лишки доходу від кращих ділянок направляються в розпорядження місцевих органів влади". Ігнорування земельної ренти законодавцями зробило статтю 13 юридичною фікцією (жодне з її положень не діє) і тим самим відкрило шлях до появи антинародних, злочинних земельних законів - статті 14 Конституції України, Земельного кодексу України, указів Президента, постанов Уряду тощо. Сам закон стає провідником зла, бо відбирає від народу і держави земельну ренту з нанесенням величезної шкоди економічній безпеці країни. Досить сказати, що через приватизацію землі державний і місцеві бюджети щорічно недобирають десятки мільярдів гривень земельної ренти, яка осідає в кишенях приватних осіб та різних корпоративних і фінансових структур. Характерно й те, що при пануванні приватної власності на землю жодні закони і підзаконні акти не можуть зупинити розкрадання земельної ренти. Через це автори листа до М. Горбачова, хоча й були переконливими захисниками капіталізму і приватної власності як такої, все ж на весь світ заявили протест приватній власності на землю як злу, яке лише шкодить розвитку економіки. Осудив приватизацію землі і екс-міністр юстиції США Ремсей Кларк: "Приватизація державних земель майже завжди приносила вигоду багатим і лишала решту суспільства прибутків. Це звичайна велика крадіжка: відбирають від народу і віддають багатим..." (з виступу на конференції в Москві 21 травня 1996 р.).
                                                                                                   
Василь КЛЮЙ, 
учасник бойових дій у ВВВ, лауреат Державної премії України, 
заслужений працівник сільського господарства, 
почесний академік УААН, професор НАУ; 
Василь ЯРМОЛЕНКО, доцент НАУ

Продовження теми - в наступних номерах газети.





Схожі новини
  • В Україні видано громадянам 468 тис. держактів на землю
  • ВР пропонує уточнити порядок затвердження розміру викупної ціни земельної ділянки
  • Уряд продовжив термін реєстрації держактів на землю
  • Кому потрібен "ринок землі"?
  • Кому потрібен "ринок землі"?

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.