- Уряд продовжив термін реєстрації держактів на землю
- Калетнік: Фермери одержуватимуть землю за пільговою процедурою
- Закон про ринок земель - у Верховній Раді
- Кому потрібен "ринок землі"?
- Кому потрібен "ринок землі"?
Кому потрібен "ринок землі"?
Факт той, що "приватизація" землі, незалежно від того. чи вона роздається безплатно (як це було з присадибними, дачними, гаражними ділянками і земельними паями селян), чи через продаж на аукціоні за "справедливою ціною", є злочином, нанесенням величезної шкоди державі, майбутньому нації. Про це йшлося і на спеціальній конференціїї ООН у 1978 р.: "Земля, внаслідок своєї унікальної природи і незамінності в житті людини, не може використовуватися як звичайне майно, контролюватися окремими особами, бути об'єктом, не захищеним від ринку... Соціальна справедливість, розвиток містобудування, добрі умови життя і здоров'я людей можуть бути досягнуті лише в тому випадку, коли земля буде використовуватися в інтересах усього суспільства" ("Дебаты Хабитат", том 9, №4, http//www.unhabitatmoskow.ru/debaty/debat 9 4/). 
Дійсно справедливе використання землі в інтересах конкретно кожної людини і суспільства може забезпечити лише місцева громада, наділена відповідними правами і обов'язками. Необхідність саме такого підходу до вирішення земельної проблеми викликана тим, що, по-перше, соціально-економічна цінність землі весь час зростає внаслідок природної обмеженості земельних ресурсів, технічного прогресу, збільшення кількості населення та інших факторів, що сприяє зростанню земельної ренти, яка повинна служити джерелом поповнення місцевих і державного бюджетів. По-друге, органи місцевого самоврядування як суб'єкти права власності на землю від імені народу, згідно ст.13 Конституції України, захищають інтереси і права не тільки нинішнього покоління людей, що населяє конкретну територію, але й усі майбутні покоління, бо земля - спільне наше багатство, яке належить усім нам - і селянам, і городянам, і дорослим, і малим, і старим, і ненародженим. Принциповою є різниця у функціях селян як жителів села, як сільської громади, і селян-хліборобів. Перші з них як суб'єкти права власності українського народу на землю дійсно є і мають бути довічними спільними власниками землі-капіталу і доходу від неї - земельної ренти, яка використовується на громадські й суспільні потреби, але не може бути привласнена окремою особою чи навіть колективом людей. Що ж до селян-хліборобів (індивідуальних чи колективних), які хочуть і здатні вести виробництво, то вони не є, ніколи не були і не можуть бути абсолютними власниками землі. Їх функція - обро***ти землю, створювати продукцію і віддавати ренту, а не привласнювати її. Вони є лише власниками землі-об'єкта господарювання і фінансово-трудових вкладень в неї, а не землі-капіталу. Лише місцеві громади як суб'єкти земельної власності, з одного боку, і безпосередні землероби як суб'єкти господарювання - з іншого, функціонують як справжні господарі на своїй землі і взаємно несуть відповідальність перед суспільством за ефективне її використання. Перші з них - по причині одержання доходу від землі, другі - тому, що одержали землю у постійне користування. В результаті органи місцевого самоврядування сприяють землеробам у ефективному господарюванні, а землероби, у свою чергу, дбають про соціальний розвиток громади. У цьому суть воістину справедливої і раціональної системи землекористування, основними принципами якої є соціалізація землі та земельної ренти. Зрозуміло, що раціональна система земельних відносин взагалі не сприймає приватних землевласників як таких, землевласників-лихварів, бо вони - зайві, абсолютно непотрібні ні товаровиробникам, ні місцевій громаді, ні суспільству. 
Адже із майже 7 млн. селян, які "привласнили" близько 30 млн. га земельних угідь, а також їхні "спадкоємці" не є і не можуть бути суб'єктами земельної власності від імені народу, виражати інтереси і права того населення, що проживає на конкретній території, оскільки їх турбують, перш за все, свої особисті інтереси. Та й власники земельних паїв взагалі не зобов'язані їх обро***ти, зате вони наділені правом на привласнення доходу від землі - земельної ренти, що явно суперечить інтересам громади і суспільства. За цих умов, якщо навіть земля ніколи не буде продаватися, але збережеться право приватної власності на неї, то місцеві громади все одно втратять її як власність, бо вона стане власністю сторонніх осіб через "спадщину", обмін та всілякі махінації. Введення ж "цивілізованого ринку землі", на чому настоює керівництво держави і офіційної науки, лише прискорить процес втрати землі і земельної ренти українським народом. Тоді найцінніше наше багатство стане власністю тих, хто має більше грошей, що й буде кінцем розпочатої Л. Кучмою так званої "земельної реформи". На наше переконання, тільки місцеві органи влади (сільські, селищні і міськи ради) можуть і повинні організувати ефективне використання землі в межах закріпленої за ними території, зокрема: наділяти землею господарів-виробників на правах постійного володіння; вести контроль за використанням ними землі, не втручаючись у їхню діяльність, якщо вона не суперечить нормам; надавати їм фінансову допомогу на природоохоронні заходи; збирати плату за землю згідно Земельного кадастру з відрахуванням диференційованої частки ренти в державний бюджет; направляти ренту за призначенням на соціальні та інші суспільні потреби. Громадськість зрештою має добитися від Верховної Ради України введення в ст. 13 Конституції тези про земельну ренту: "Як надлишковий доход, викликаний природними властивостями землі та рівнем розвитку місцевої інфраструктури, і як власність українського народу, земельна рента спрямовується в місцеві бюджети від усіх землекористувачів і використовується для фінансування соціально-економічних програм місцевих громад з відрахуванням частини диференційованого рентного доходу до державного бюджету на суспільні потреби". Тим самим втрачає сенс право приватної власності на землю, бо при вилученій до бюджету ренті земля не може виконати функцію ні товару, ні капіталу, тобто ні інвестори, ні товаровиробники не можуть збагачуватися за рахунок ренти, крім тієї її частини, що створюється в процесі особистої їх діяльності. І це воістину справедливо, бо, як писав знаменитий українець М. Туган-Барановський, "земля належить суспільству, а нетрудове володіння землею не має ніякого виправдання". Щоб не втратити останнє і найголовніше - землю, а з нею свою державність і незалежність, духовність і культуру, треба всім загалом нашого народу захистити її від великого пограбування, яке зараз - не в лихоліття війни, а в мирний час - відбувається в Україні. Місцеві ради як органи територіального самоврядування і справжні господарі на землі від імені народу повинні ставитися до неї не як до товару, який можна вигідно продати і миттєво "збагатитися", а як до основного і вічного нашого багатства, яке справді безмежне, але за умови ефективного використання в якості об'єкта господарювання. Це сприятиме зростанню земельної ренти і використанню її на громадські та інші суспільні (державні) потреби. Тоді добро візьме гору над злом, а майбутні покоління дякуватимуть нам за благородство, а не проклинатимуть.
