Аграрний тиждень. Україна
» » По кому дзвонить децентралізація
» » По кому дзвонить децентралізація

    По кому дзвонить децентралізація


    У 2005-му, після довгих вагань,Василь Давиденко все ж погодився очолити місцеве господарство «Астра» (нині – ТОВ «Астра Агро»), яке на той час відділилося від колишнього колгоспу «Зоря комунізму» й працювало окремо. Розумів, якщо жителі Саливонок покликали саме його, значить довіряють. Тож золоті гори нікомуне обіцяв. Алепопередив: платитиме тільки за добросовісну працю.

    Школа, клуб, ФАП, дитсадок та інші об’єкти соціальної сфери у 90-х минулого століття масово передавались у комунальну власність держави. Як ними опікуватись, не маючи достатньо грошей, тоді ніхто не замислювався. Окрилені «земельною реформою», тобто масштабним розпаюванням земель, аграрні керівники в більшості випадків думали тільки про власні інтереси. Як результат, хтось став латифундистом, а хтось – безробітним. Але зі своїм паєм землі чи колгоспного майна. Останнім, до речі, навіть не розумів, як розпорядитися.

    Що втратило і що здобуло при цьому село? Думаю, кожен із вас знає відповідь на це запитання. Конкретно у Саливонках склалась така ситуація. Землі навколо села розпайовані. Частину з них орендує Саливонківський цукрозавод (власник – Герой України Тетяна Засуха), частину - ТОВ «Астра Агро». Останнє з великими потугами розвивається, тож прибутки дістаються Давиденку і його колективу з величезними труднощами. Та, незважаючи на це, Василь Петрович, який чудово знається на економіці, вміло вирує серед проблем і мудро планує роботу господарства. У ТОВ «Астра Агро» зробили ставку на 5 високоприбуткових культур: пшеницю, ячмінь, сою, кукурудзу і соняшник. Вирощений врожай одразу з-під комбайна не продають, чекають хорошої ціни. Зібране збіжжя зберігають на току і в нових ємностях (їх уже 4 в господарстві). Мають власну сушарку. На вимогу часу реконструювали вагову, встановивши сучасне електронне обладнання. Якщо раніше на завантаження зерном заїжджали 30-тонні вантажівки, то нині - щонайменше Scania (50-60 т).

    Вдалося Давиденку навести лад і в машинно-тракторному парку. Вся його територія огороджена й охороняється цілодобово. Щоправда, більшість наявної техніки довелося викупити у селян, які отримали її на майнові паї. Тож нині 25-30-літні ХТЗ, «Беларус», КАМАЗи, ЗІЛи та інша техніка отримали друге життя. А тим часом врожаї на своїх 1 тис. 360 га ТОВ «Астра Агро» збирає двома старенькими «Нивами» і нещодавно купленим New Holland. Останній, до слова, єдиний іноземець серед техніки і справжня гордість господарства. Василь Петрович із теплотою говорить і про своїх механізаторів й не нахвалиться головним інженером. Бо саме на їхні плечі лягла найважча робота – реанімувати застарілу техніку, зробивши її працюючою.

    Як і обіцяв селянам, Давиденко достойно оплачує їхню роботу. Найбільше, для прикладу, отримують ті, хто працює на обприскувачах: за місяць у сезон можуть заробити до 17 тис. гривень. Цьогоріч 3,5 млн грн «Астра Агро» вже виплатила пайовикам, їх у господарстві – 500. Щороку солідні кошти господарство перераховує до бюджету с. Саливонки (2014 р. - 1 млн грн).

    Всі сьогоднішні нововведення в господарстві Василь Давиденко пов’язує з тим, що агропідприємство сплачує фіксований сільськогосподарський податок (4 група), згідно з яким має значні пільги по сплаті ПДВ та податку на прибуток. Це й допомагає виживати та розбудовувати ТОВ.

    «Споконвіку українці жили общинами, - ділиться своїм баченням ситуації Василь Давиденко. – Люди обробляли землю і боронили її від ворога. Ця земля давала общині роботу, продукти харчування, одяг. Наші реалії зовсім інші. Землі, майно колишніх колгоспів розпайовані. Керівники радянської пори, які «не дружили» з економікою, а вирішували всі питання у високих кабінетах, фактично зруйнували прибуткові господарства (приклад нашої «Зорі комунізму»). Селяни масово залишились без роботи і засобів існування. У багатьох випадках об’єкти соцкультпобуту, які раніше по селах утримували колгоспи, передані державі й занепадають, закриваються і навіть руйнуються. В нашому Васильківському районі було 40 агропідприємств! Із них нині працює лише 6. Як за таких умов може існувати сільська поселенська мережа?»

    За словами керівника ТОВ «Астра Агро», депутата Васильківської райради В. П. Давиденка, левову частку його робочого часу забирають всілякі узгодження та довідки, які потрібно отримувати від різних служб, починаючи від пожежників, енергетиків, газовиків, закінчуючи судовими інстанціями. Замість того, щоб створити виробнику нормальні умови для його діяльності, влада займається зовсім іншим. Чого тільки варті байки про децентралізацію!

    З міркуваннями Василя Петровича погоджується Віктор Веремейчик. Віктор Петрович близько 2 років очолює Васильківську районну раду народних депутатів і може підтвердити: останнього часу люди дуже стурбовані ситуацією, що складається навколо сільських населених пунктів. Зараз у згадуваному районі Київщини налічується 39 сільських та 4 селищні ради. Що буде з ними і людьми, котрі там проживають, якщо на весь район утворять лише 4 громади?

    «За задумом, у кожному селі буде обраний староста. Але якими будуть його функції і повноваження? Сьогодні в Україні не напрацьовано жодного нормативного документу, який би регламентував його діяльність, - розмірковує голова райради. – Кожна громада, як планується, матиме виконавчий комітет і раду, куди від кожного села будуть делеговані представники. Та чи «почує» цей орган голос представника найвіддаленішого села громади? Сьогодні держава, передаючи повноваження громадам, віддає їм найважче, з чим сама не упоралась: соціальну інфраструктуру. Бо завжди на медицину, освіту, культуру, дороги у держави грошей не вистачало. Зараз так само з місцевих бюджетів реально забирається левова частина обіцяних децентралізацією коштів. То як громада без грошей може ремонтувати дороги, прокладати водо- і газогони, платити зарплату вчителям, вихователям, медикам?»

    Задекларована нині владою передача повноважень на місця, на думку В. Давиденка і В. Веремейчика, чиста профанація. Держава просто хоче зняти з себе відповідальність за багато проблем, які не вирішуються роками. І за пропонованої реформи ці проблеми теж не будуть вирішені.

    «Сьогодні серед українців багато, образно кажучи, «диванних мітингувальників». А як доходить до справи, то люди стають інертними. Вони зневірилися у владі й намагаються власноруч вирішити свої проблеми, не сподіваючись на чиновника, - розмірковує далі Віктор Петрович. – Після Революції гідності, після справжніх жертв в АТО люди думали: нарешті щось зміниться в їхньому житті. Я багато спілкуюсь з людьми, вони глибоко переконані: система влади залишилась такою, як була, і її необхідно змінювати. А самоврядування, як модель управління, взагалі не розвинуте. Бо воно вимагає існування справжніх лідерів, готових ставити проблему і разом із однодумцями її вирішувати. Нинішня ж загальна апатія, зневіра і недовіра не дозволяють людям розвинути ці якості».

    «При нашій ментальності не можна створювати громади. У нас тут вже їх охрестили «повітами», - приєднується до розмови В. Давиденко. – На нашій території начебто буде Гребінківська громада. Ми вже при Хрущові пережили глобалізацію, коли кілька сіл об’єднували. Вижили крупніші, а малі де тепер? Спочатку перетворились на хутори, а зараз і хат не залишилось, лише кладовища. Ми такої реформи хочемо?

    В моєму розумінні децентралізацію потрібно починати з формування бюджету знизу. Тобто всі підприємства, які працюють на конкретній території, мають сплачувати податки до сільської ради цієї території. Сільська рада залишає собі з цих коштів, скажімо, 40%, а 60% - перераховує в район. Далі район концентрує всі гроші, які надходять з сільських рад, залишає собі 40%, а 60% віддає області. І так далі».

    «За перспективним планом децентралізації, в нашому районі буде 4 громади: Васильківська, Глевахівська, Гребінківська, Калинівська. Щоб сказати щось конкретне – чи краще буде після децентралізації, чи ні – треба знати, як кажуть, правила гри, - розмірковує далі В. Веремейчик. – Під час реформування суспільства не можна говорити з людьми категоріями «добре» чи «недобре». Потрібні серйозні аргументи для переконання. Наприклад, уже другий рік місцеві бюджети формуються на основі різних податків, 2016-й не буде виключенням. Що за основу брати? Просто не зрозуміло, яким чиномбуде формуватися бюджет сільської ради чи громади.

    Як працюватиме виконком чи рада громади, на території якої розташовано 10-12 сіл? Територія ж не може бути нічийною: там є люди, там є болючі проблеми життєзабезпечення, які потрібно вирішувати чи не щодня! Якщо до Гребінківської громади, наприклад, увійдуть віддалені села Шевченківка, Лосятин, Тростинка, то хто їхатиме звідти захищати інтереси цих сіл?

    За нашим розумінням, весь ресурс буде підтягуватись до найбільшого населеного пункту громади – Гребінок. А основний ресурс малих сіл – земля. Якщо мораторій на її продаж не буде продовжено, важко навіть уявити, що станеться. Земля, звісно, не «гулятиме», а люди без роботи – мігруватимуть, деградуватимуть, вмиратимуть».

    З міркуваннями васильківчан важко не погодитись. Колись ми пишались тим, що читали найбільше газет і книг. Нині їх замінили телебачення та Інтернет (в більшості сіл пошта давно не працює). Втім, на жодному з телеканалів ви не почуєте роз’яснень: навіщо потрібна децентралізація, що вона принесе конкретній людині? Виснажені морально та фінансово через АТО і економічну кризу в країні, селяни (втім, як і містяни) намагаються не думати про завтрашній день. Дай Бог, нинішній більш-менш спокійно і сито прожити.

    «Насправді, потрібно створити людям умови для праці в селі, вони зможуть самі собі забезпечити добробут та розвиток села, з незрозумілої всім децентралізації розпочинати не можна, - наголошує голова Васильківської райради Віктор Веремейчик. – У селі нині страшенні проблеми зі школами, дитячими садочками, медициною, роботою, народжуваністю дітей. Перш, ніж розв’язувати ці проблеми, потрібно створити елементарні умови для розвитку малого бізнесу на селі. Це можуть бути невеличкі цехи, де б перероблялась сільгосппродукція. Скажімо, вирощують люди часник. Чому б не відкрити цех, в якому би маринували чи висушували цю культуру, робили з неї витяжки. Або створити невеликі пекарні чи цехи, де б робили різні овочеві та плодово-ягідні консерви, сушили лікарські трави. А це – і робочі місця, і зароблені кошти. І, врешті-решт, податки. Сьогодні в селах пусткою стоять старі колгоспні будівлі, їх віддали людям на майнові паї. В більшості випадків ці приміщення напівзруйновані, або їх продають за такою ціною, що не кожному по кишені. Тому люди не наважуються створювати свої невеличкі підприємства. Заважає також відсутність кредитів і елементарної підтримки з боку держави.

    Наприклад, в центрі Глевахи колись був збудований комплекс. В одній частині відкрили магазин, іншу сільрада віддала в оренду, а згодом цю частину хтось викупив. І ось уже кілька років у самому центрі села (!) стоїть півкомплексу із вибитими або забитими вікнами. Водночас немає приміщення ні для пошти, ні для міліції, ні для спортивної школи. Забрати це приміщення не можна, бо є власник. Побудувати теж, бо немає грошей. Замкнене коло...»

    «Треба зробити головне: припинити красти на всіх рівнях, віддати гроші на місця і жорстко контролювати законом, - більш категоричний у своїй позиції В. Давиденко. – Повірте мені, допоки бюджет не буде формуватись знизу, сільський голова і сільські депутати будуть сліпі й глухі до проблем своїх сіл. А якби з податків сільрада формувала власний бюджет, то на території села працювали б два десятки різних виробництв. І не торгувала б тишком-нишком землею, не віддавала би за копійки в оренду ставки».

    «Ще один аспект, який не можна не враховувати при реформуванні, - додає Віктор Веремейчик. - Люди зараз дуже аморфні, апатичні. Вони бачать, що жодна з реформ, яку намагались запровадити в Україні, не принесла ніякої користі простим людям. Навпаки, з кожним днем стає все гірше і гірше. Тож більшість думає лише про найпростіші речі: як нагодувати і одягти сім’ю, вивчити дітей і поменше згадувати про владу, а тим паче займатись самоврядуванням».


    Спілкувалась Наталія ЛЮПИН





    Схожі новини
  • Реформа децентралізації: кожна сільська рада і громада повинна бути зацікавлена в розвитку
  • Як оживити відумерлу спадщину?
  • Реалізувати із цілком очевидною вигодою
  • Земля в оренду чи на продаж?
  • СТУДЕНТ – СІЛЬСЬКИЙ ГОЛОВА

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

По кому дзвонить децентралізація


У 2005-му, після довгих вагань,Василь Давиденко все ж погодився очолити місцеве господарство «Астра» (нині – ТОВ «Астра Агро»), яке на той час відділилося від колишнього колгоспу «Зоря комунізму» й працювало окремо. Розумів, якщо жителі Саливонок покликали саме його, значить довіряють. Тож золоті гори нікомуне обіцяв. Алепопередив: платитиме тільки за добросовісну працю.

Школа, клуб, ФАП, дитсадок та інші об’єкти соціальної сфери у 90-х минулого століття масово передавались у комунальну власність держави. Як ними опікуватись, не маючи достатньо грошей, тоді ніхто не замислювався. Окрилені «земельною реформою», тобто масштабним розпаюванням земель, аграрні керівники в більшості випадків думали тільки про власні інтереси. Як результат, хтось став латифундистом, а хтось – безробітним. Але зі своїм паєм землі чи колгоспного майна. Останнім, до речі, навіть не розумів, як розпорядитися.

Що втратило і що здобуло при цьому село? Думаю, кожен із вас знає відповідь на це запитання. Конкретно у Саливонках склалась така ситуація. Землі навколо села розпайовані. Частину з них орендує Саливонківський цукрозавод (власник – Герой України Тетяна Засуха), частину - ТОВ «Астра Агро». Останнє з великими потугами розвивається, тож прибутки дістаються Давиденку і його колективу з величезними труднощами. Та, незважаючи на це, Василь Петрович, який чудово знається на економіці, вміло вирує серед проблем і мудро планує роботу господарства. У ТОВ «Астра Агро» зробили ставку на 5 високоприбуткових культур: пшеницю, ячмінь, сою, кукурудзу і соняшник. Вирощений врожай одразу з-під комбайна не продають, чекають хорошої ціни. Зібране збіжжя зберігають на току і в нових ємностях (їх уже 4 в господарстві). Мають власну сушарку. На вимогу часу реконструювали вагову, встановивши сучасне електронне обладнання. Якщо раніше на завантаження зерном заїжджали 30-тонні вантажівки, то нині - щонайменше Scania (50-60 т).

Вдалося Давиденку навести лад і в машинно-тракторному парку. Вся його територія огороджена й охороняється цілодобово. Щоправда, більшість наявної техніки довелося викупити у селян, які отримали її на майнові паї. Тож нині 25-30-літні ХТЗ, «Беларус», КАМАЗи, ЗІЛи та інша техніка отримали друге життя. А тим часом врожаї на своїх 1 тис. 360 га ТОВ «Астра Агро» збирає двома старенькими «Нивами» і нещодавно купленим New Holland. Останній, до слова, єдиний іноземець серед техніки і справжня гордість господарства. Василь Петрович із теплотою говорить і про своїх механізаторів й не нахвалиться головним інженером. Бо саме на їхні плечі лягла найважча робота – реанімувати застарілу техніку, зробивши її працюючою.

Як і обіцяв селянам, Давиденко достойно оплачує їхню роботу. Найбільше, для прикладу, отримують ті, хто працює на обприскувачах: за місяць у сезон можуть заробити до 17 тис. гривень. Цьогоріч 3,5 млн грн «Астра Агро» вже виплатила пайовикам, їх у господарстві – 500. Щороку солідні кошти господарство перераховує до бюджету с. Саливонки (2014 р. - 1 млн грн).

Всі сьогоднішні нововведення в господарстві Василь Давиденко пов’язує з тим, що агропідприємство сплачує фіксований сільськогосподарський податок (4 група), згідно з яким має значні пільги по сплаті ПДВ та податку на прибуток. Це й допомагає виживати та розбудовувати ТОВ.

«Споконвіку українці жили общинами, - ділиться своїм баченням ситуації Василь Давиденко. – Люди обробляли землю і боронили її від ворога. Ця земля давала общині роботу, продукти харчування, одяг. Наші реалії зовсім інші. Землі, майно колишніх колгоспів розпайовані. Керівники радянської пори, які «не дружили» з економікою, а вирішували всі питання у високих кабінетах, фактично зруйнували прибуткові господарства (приклад нашої «Зорі комунізму»). Селяни масово залишились без роботи і засобів існування. У багатьох випадках об’єкти соцкультпобуту, які раніше по селах утримували колгоспи, передані державі й занепадають, закриваються і навіть руйнуються. В нашому Васильківському районі було 40 агропідприємств! Із них нині працює лише 6. Як за таких умов може існувати сільська поселенська мережа?»

За словами керівника ТОВ «Астра Агро», депутата Васильківської райради В. П. Давиденка, левову частку його робочого часу забирають всілякі узгодження та довідки, які потрібно отримувати від різних служб, починаючи від пожежників, енергетиків, газовиків, закінчуючи судовими інстанціями. Замість того, щоб створити виробнику нормальні умови для його діяльності, влада займається зовсім іншим. Чого тільки варті байки про децентралізацію!

З міркуваннями Василя Петровича погоджується Віктор Веремейчик. Віктор Петрович близько 2 років очолює Васильківську районну раду народних депутатів і може підтвердити: останнього часу люди дуже стурбовані ситуацією, що складається навколо сільських населених пунктів. Зараз у згадуваному районі Київщини налічується 39 сільських та 4 селищні ради. Що буде з ними і людьми, котрі там проживають, якщо на весь район утворять лише 4 громади?

«За задумом, у кожному селі буде обраний староста. Але якими будуть його функції і повноваження? Сьогодні в Україні не напрацьовано жодного нормативного документу, який би регламентував його діяльність, - розмірковує голова райради. – Кожна громада, як планується, матиме виконавчий комітет і раду, куди від кожного села будуть делеговані представники. Та чи «почує» цей орган голос представника найвіддаленішого села громади? Сьогодні держава, передаючи повноваження громадам, віддає їм найважче, з чим сама не упоралась: соціальну інфраструктуру. Бо завжди на медицину, освіту, культуру, дороги у держави грошей не вистачало. Зараз так само з місцевих бюджетів реально забирається левова частина обіцяних децентралізацією коштів. То як громада без грошей може ремонтувати дороги, прокладати водо- і газогони, платити зарплату вчителям, вихователям, медикам?»

Задекларована нині владою передача повноважень на місця, на думку В. Давиденка і В. Веремейчика, чиста профанація. Держава просто хоче зняти з себе відповідальність за багато проблем, які не вирішуються роками. І за пропонованої реформи ці проблеми теж не будуть вирішені.

«Сьогодні серед українців багато, образно кажучи, «диванних мітингувальників». А як доходить до справи, то люди стають інертними. Вони зневірилися у владі й намагаються власноруч вирішити свої проблеми, не сподіваючись на чиновника, - розмірковує далі Віктор Петрович. – Після Революції гідності, після справжніх жертв в АТО люди думали: нарешті щось зміниться в їхньому житті. Я багато спілкуюсь з людьми, вони глибоко переконані: система влади залишилась такою, як була, і її необхідно змінювати. А самоврядування, як модель управління, взагалі не розвинуте. Бо воно вимагає існування справжніх лідерів, готових ставити проблему і разом із однодумцями її вирішувати. Нинішня ж загальна апатія, зневіра і недовіра не дозволяють людям розвинути ці якості».

«При нашій ментальності не можна створювати громади. У нас тут вже їх охрестили «повітами», - приєднується до розмови В. Давиденко. – На нашій території начебто буде Гребінківська громада. Ми вже при Хрущові пережили глобалізацію, коли кілька сіл об’єднували. Вижили крупніші, а малі де тепер? Спочатку перетворились на хутори, а зараз і хат не залишилось, лише кладовища. Ми такої реформи хочемо?

В моєму розумінні децентралізацію потрібно починати з формування бюджету знизу. Тобто всі підприємства, які працюють на конкретній території, мають сплачувати податки до сільської ради цієї території. Сільська рада залишає собі з цих коштів, скажімо, 40%, а 60% - перераховує в район. Далі район концентрує всі гроші, які надходять з сільських рад, залишає собі 40%, а 60% віддає області. І так далі».

«За перспективним планом децентралізації, в нашому районі буде 4 громади: Васильківська, Глевахівська, Гребінківська, Калинівська. Щоб сказати щось конкретне – чи краще буде після децентралізації, чи ні – треба знати, як кажуть, правила гри, - розмірковує далі В. Веремейчик. – Під час реформування суспільства не можна говорити з людьми категоріями «добре» чи «недобре». Потрібні серйозні аргументи для переконання. Наприклад, уже другий рік місцеві бюджети формуються на основі різних податків, 2016-й не буде виключенням. Що за основу брати? Просто не зрозуміло, яким чиномбуде формуватися бюджет сільської ради чи громади.

Як працюватиме виконком чи рада громади, на території якої розташовано 10-12 сіл? Територія ж не може бути нічийною: там є люди, там є болючі проблеми життєзабезпечення, які потрібно вирішувати чи не щодня! Якщо до Гребінківської громади, наприклад, увійдуть віддалені села Шевченківка, Лосятин, Тростинка, то хто їхатиме звідти захищати інтереси цих сіл?

За нашим розумінням, весь ресурс буде підтягуватись до найбільшого населеного пункту громади – Гребінок. А основний ресурс малих сіл – земля. Якщо мораторій на її продаж не буде продовжено, важко навіть уявити, що станеться. Земля, звісно, не «гулятиме», а люди без роботи – мігруватимуть, деградуватимуть, вмиратимуть».

З міркуваннями васильківчан важко не погодитись. Колись ми пишались тим, що читали найбільше газет і книг. Нині їх замінили телебачення та Інтернет (в більшості сіл пошта давно не працює). Втім, на жодному з телеканалів ви не почуєте роз’яснень: навіщо потрібна децентралізація, що вона принесе конкретній людині? Виснажені морально та фінансово через АТО і економічну кризу в країні, селяни (втім, як і містяни) намагаються не думати про завтрашній день. Дай Бог, нинішній більш-менш спокійно і сито прожити.

«Насправді, потрібно створити людям умови для праці в селі, вони зможуть самі собі забезпечити добробут та розвиток села, з незрозумілої всім децентралізації розпочинати не можна, - наголошує голова Васильківської райради Віктор Веремейчик. – У селі нині страшенні проблеми зі школами, дитячими садочками, медициною, роботою, народжуваністю дітей. Перш, ніж розв’язувати ці проблеми, потрібно створити елементарні умови для розвитку малого бізнесу на селі. Це можуть бути невеличкі цехи, де б перероблялась сільгосппродукція. Скажімо, вирощують люди часник. Чому б не відкрити цех, в якому би маринували чи висушували цю культуру, робили з неї витяжки. Або створити невеликі пекарні чи цехи, де б робили різні овочеві та плодово-ягідні консерви, сушили лікарські трави. А це – і робочі місця, і зароблені кошти. І, врешті-решт, податки. Сьогодні в селах пусткою стоять старі колгоспні будівлі, їх віддали людям на майнові паї. В більшості випадків ці приміщення напівзруйновані, або їх продають за такою ціною, що не кожному по кишені. Тому люди не наважуються створювати свої невеличкі підприємства. Заважає також відсутність кредитів і елементарної підтримки з боку держави.

Наприклад, в центрі Глевахи колись був збудований комплекс. В одній частині відкрили магазин, іншу сільрада віддала в оренду, а згодом цю частину хтось викупив. І ось уже кілька років у самому центрі села (!) стоїть півкомплексу із вибитими або забитими вікнами. Водночас немає приміщення ні для пошти, ні для міліції, ні для спортивної школи. Забрати це приміщення не можна, бо є власник. Побудувати теж, бо немає грошей. Замкнене коло...»

«Треба зробити головне: припинити красти на всіх рівнях, віддати гроші на місця і жорстко контролювати законом, - більш категоричний у своїй позиції В. Давиденко. – Повірте мені, допоки бюджет не буде формуватись знизу, сільський голова і сільські депутати будуть сліпі й глухі до проблем своїх сіл. А якби з податків сільрада формувала власний бюджет, то на території села працювали б два десятки різних виробництв. І не торгувала б тишком-нишком землею, не віддавала би за копійки в оренду ставки».

«Ще один аспект, який не можна не враховувати при реформуванні, - додає Віктор Веремейчик. - Люди зараз дуже аморфні, апатичні. Вони бачать, що жодна з реформ, яку намагались запровадити в Україні, не принесла ніякої користі простим людям. Навпаки, з кожним днем стає все гірше і гірше. Тож більшість думає лише про найпростіші речі: як нагодувати і одягти сім’ю, вивчити дітей і поменше згадувати про владу, а тим паче займатись самоврядуванням».


Спілкувалась Наталія ЛЮПИН





Схожі новини
  • Реформа децентралізації: кожна сільська рада і громада повинна бути зацікавлена в розвитку
  • Як оживити відумерлу спадщину?
  • Реалізувати із цілком очевидною вигодою
  • Земля в оренду чи на продаж?
  • СТУДЕНТ – СІЛЬСЬКИЙ ГОЛОВА

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.