- Відбувся V з’їзд Української асоціації аграрних інженерів
- В Україні створять науковий центр із дослідження генно-модифікованих організмів
- Затверджено Порядок використання коштів на підтримку науково-дослідних господарств
- Родючі ґрунти - здорова нація
- Ліквідовано інститут шовківництва
Нотатки до неупередженого розуміння
Нещодавно ДУ «Інститут охорони ґрунтів України» провів представницьку конференцію, присвячену 55-річчю створення єдиної агрохімічної служби в країні. На переконання організаторів, її поява зобов’язана постанові Ради Міністрів УРСР від 23 липня 1964 р. №749 «Про організацію агрохімічної служби в сільському господарстві Української РСР». 
Тоді, згідно прийнятого документу, у 25 областях створили мережу зональних агрохімічних лабораторій при обласних сільськогосподарських дослідних станціях, науково-дослідних інститутах і аграрних вищих навчальних закладах. Організаційно еволюціонуючи у лоні головного галузевого відомства країни, з 20 березня 2013 р. установа функціонує у теперішній назві.
До ювілею інститут підготував унікальне 264 сторінкове історично-презентаційне видання, що в цифрах, картах і довідках із широким персоніфікованим наповненням доводить його важливу роль у формуванні продовольчої безпеки країни, а значить і державності як такої. Не менш змістовно в книзі розкрито місце не просто агрохімічних обстежень для сільського господарства, що нині формує майже 50% держбюджету, а й роль агрохімічних знань для потреб цивілізованого суспільства.
У рік 135-річчя організаційної появи сільськогосподарської дослідної справи як складової культури нації та сучасного природознавства у вигляді першої казенної постійно діючої галузевої інституції – Полтавського дослідного поля, мало хто згадує про генеруючу роль у цих процесах науки агрохімії. 
Та добре відомо, що перші в світі спеціальні досліди із застосування хімічних речовин у сільгоспвиробництві провів француз Жан-Батист Буссенго. Він же у власному маєтку Бехельбрене на р. Рейн, отриманому в подарунок від своєї тещі до одруження, створює першу в світі агрономічну або, як тоді говорили, – хімічну дослідну станцію. Її функції носили скоріш контрольний характер не тільки щодо добрив, а й ґрунтів і насіння. Досить швидко, завдяки прибуткам, Жан-Батист довів: ніхто не помилився у починанні, бо крім фінансового зиску на станції вдалося отримати й численні наукові відкриття світового виміру. На першому місці - доведення Ж.-Б. Буссенго факту засвоювання рослинами азоту не в молекулярному вигляді з повітря, а у вигляді водорозчинних сполук із ґрунту.
Через узагальнюючі висновки, в тому числі для потреб українських земель, перші спеціальні дослідження від імені Імператорського Вільного економічного товариства з мінеральними добривами поставив видатний вчений, автор періодичної системи хімічних елементів, професор Д.І. Менделєєв протягом 1867-1869 рр. До речі, їх результати виявились не просто невтішними, а й непередбаченими. Бо бур’яни на дослідних ділянках виросли значно краще за посіяні сільгоспкультури… Ще довго вченому потім довелось «науково обґрунтовувати» доцільність проведення експериментів, за позапланові результати яких звертались до уряду із закликами повернути дарма витрачені державні кошти!
Згодом дехто «пригадав» Д.І. Менделєєву цей неблагозвучний факт біографії при висуненні його на Нобелівську премію. Тим не менш, протягом 70-90-х років ХІХ ст. міндобрива стійко увійшли у вітчизняне агровиробництво й відіграли визначну роль у покращенні продуктивності ланів та ферм, що сприяло входженню країни до п’ятірки провідних експортерів світу з виробленої та переробленої сільгосппродукції.
Ствердження в країні наприкінці 90-х років ХІХ ст. основних принципів сільськогосподарської промисловості дозволило галузевому дослідництву зайняти достойне місце в державній агрополітиці: Київський землеробський синдикат (Південно-Російське товариство заохочення землеробства та сільськогосподарської промисловості) у 1898 році створює Київську контрольно-насіннєву станцію з хімічною лабораторією при ній (нині - ННЦ «Інститут землеробства НААН») на чолі з професором П.Р. Сльозкіним. Її «статутні» функції повністю відповідають теперішнім завданням, що ставляться державою через ДУ «Інститут охорони ґрунтів України». Тож варто говорити про закладений у той час структурно-функціональний початок інституціонального існування єдиної агрохімічної служби на українських землях.
Функції ще більш ствердились з появою з 1901 р. мережі дослідних полів Всеросійського товариства цукрозаводчиків на чолі з С.Л. Франкфуртом теж при Київському землеробському синдикаті. Першим його завданням стало відпрацювання для різних ґрунтово-кліматичних зон системи удобрення під цукровий буряк у сівозміні. Для цього використовувались відкриття світового виміру з принципами внесення фосфорних добрив професорів А.Є. Зайкевича (Харківське товариство сільського господарства) і С.М. Богданова (Київське товариство сільського господарства та сільськогосподарської промисловості). З їхніми іменами пов’язана й поява перших методик дослідної справи, які сьогодні сприймають невід’ємною частиною будь-яких агрохімічних і ґрунтознавчих досліджень. 
Суттєві прибавки врожаїв і підвищення можливостей тваринництва від новітніх наукових знань дали підстави владі прийняти 28 травня 1901 року перший законодавчий акт – «Положення про сільськогосподарські дослідні установи» для стимулювання та державних гарантій розвитку аграрної науки. Як наслідок, вона розпочала свій шлях диференціації або спеціалізації на теперішню селекцію, насінництво, землеробство, меліорацію, кормовиробництво, механізацію, економіку тощо. Агрохімія разом із ґрунтознавством у новій системі координат залишилась у числі фундаментальних.
Авторитет і значимість дослідних станцій стали надзвичайно затребуваними із остаточним встановленням радянської влади на українських землях на початку 20-х років минулого сторіччя спочатку для потреб кооперативної, а згодом - колективної власності на землю у світлі планової економіки.
Не випадково Інститут сільськогосподарської хімії на чолі з О.І. Душечкіним та Інститут експериментального ґрунтознавства під керівництвом Г.Г. Махова створюють у Києві (1921 р.) як предтечу НААН України у вигляді Сільськогосподарського наукового комітету України. Вони успішно функціонують до 1925 року. З ними пов’язані перші системні ґрунтово-агрохімічні дослідження і створення Г.Г. Маховим на їхній основі першої карти ґрунтів України, а також методології районізації у розрізі окремих регіонів.
Після ліквідації СГНКУ (1927 р.) на основі обох інституцій в Києві створюють Центральну агрохімічну лабораторію на чолі з майбутнім академіком АН УРСР О.І. Душечкіним. У цей період АН УРСР і Наркомзем УРСР розпочали процес відкриття українського НДІ ґрунтознавства. Його директором запрошують всесвітньо відомого вченого, академіка АН СРСР К.К. Гедройца, найбільші творчі здобутки якого пов’язані з Носівською дослідною станцією на Чернігівщині.
Він дає згоду і обирається академіком АН УРСР. При цьому наполегливо відстоює тезу: ґрунтознавство і агрохімія - це різні напрями знань і вони не в змозі сполучено достойно співіснувати. Та до його думки не прислухаються і постановою РНК УРСР (22.05.1931 р.) у Харкові створюють Всеукраїнську академію сільськогосподарських наук і Всеукраїнський НДІ агроґрунтознавства та хімізації сільського господарства в її лоні на чолі, в обох випадках, з академіком АН УРСР О.Н. Соколовським. Тим самим черговий раз спростовуючи тезу, що історія ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського НААН» не веде свій відлік від 10 травня 1956 року згідно положень Постанови ЦК КП України і РМ УРСР №524 «Про заходи з поліпшення роботи науково-дослідних установ по сільському господарству». Здається, правий є англієць Д. Локк, який стверджував: «Історію потрібно вивчати не так, як ми її уявляємо або як нас навчили, а такою, яка вона є насправді».
Тому формуючи сьогодні пантеони слави України на шляху до справжніх європейських демократичних цінностей, не варто відмовлятись від усього конструктивного, що вело суспільство вперед у своєму розвитку, незважаючи на всілякі політичні уподобання, етнічне походження, віросповідання та місця народження генеруючого суб’єкта.
Тим паче, що в більшості сучасна історія України відповідає положенням двох постанов ЦК КП України кінця 50-х років минулого сторіччя і майстерно «відбілена» класичними істориками того часу. Мало того, вона в більшості побудована на, здавалось, донедавна вічній догмі марксизму-ленінізму щодо несуттєвого місця і ролі особистості в історії. Згідно неї все вирішують партії і класи…
Наше ж завдання – неупереджено виправити штучно створені недоречності, як, до слова, це успішно робить ДУ «Інститут охорони ґрунтів України» на чолі з доктором с.-г. наук І.П. Яцуком. Я переконаний, організаційна діяльність установи в останні роки – прогностична модель інноваційного функціонування науково-дослідної установи у викликах сьогодення, коли вдало поєднуються бюджетні можливості та реалії безжального ринку. ДУ в змозі виступати вдалим прикладом для запровадження з боку класичної галузевої академічної науки. Бо відомо: «шлях долає той, хто йде…» І, як стверджував великий українець В. Липинський, «ніхто з нас не зробить націю, якщо ми не схочемо нею стати!»
Віктор ВЕРГУНОВ,
академік НААН, директор Національної наукової
сільськогосподарської бібліотеки НААН
