Біовихід з енергетичного лабіртнту

12 May, Розділ Агрополітика, переглядів 5 494

З власних надр Україна видобуває лише близько 12% вуглеводнів від потреби. Решту доводиться завозити з-за кордону, через що час від часу нас «зненацька» й настигають газові, бензинові, солярові кризи.

Зменшити споживання? Інколи таке зменшення, чи то пак «оптимізація», може обійтися ще дорожче. Енергозберігаючі технології за одну ніч не запровадиш. Економісти підрахували: щоб «економіка була економною» щороку треба витрачати на інновації понад 20 мільярдів гривень. Ефект буде. Та його доведеться почекати, й не один рік.

А поки що мусимо купувати пальне за такою ціною, яку нам продиктують з-за кордону. І з острахом чекати новин про нові «апетити» експортерів енергоносіїв. А треба ж і орати, й сіяти, й жнивувати. І вчасно. Природу не попросиш зважити на наші енергетичні проблеми. Але сама природа й підказує нам вихід з лабіринту, в який ми потрапили в пошуках доступних енергоносіїв… Про цей вихід в інтерв’ю для нашої газети розповів заступник міністра аграрної політики Олександр ШЕВЧЕНКО.

- Олександре Олександровичу, якими темпами впроваджується виробництво біопалива в світі?

- Як ви знаєте, у цивілізованих країнах давно зрозуміли, що дешевих енергоносіїв не буде, й взялися за впровадження виробництва біопалив.

Так, виробництво біоетанолу у світі досягло фактично 40 млн. т, а дизельного біопалива – 7 млн.тонн. Енергоносії з біомаси за обсягом споживання в світі вийшли на четверте місце (14%) серед інших джерел енергії.

Зважаючи на те, що Україна має значний біоенергетичний сировинний потенціал, ми отримали унікальний шанс стати провідною країною Європи з виробництва біопалив. А для виробництва біологічних енергоносіїв годиться як ріпак, соняшник, соя, цукрове сорго, цукрові буряки, кукурудза, так і пшениця, тритікале, картопля, льон, інші сільгоспкультури.

- Наскільки планується збільшити посіви цих культур для виробництва альтернативних енергоносіїв?

- Із залученням інвестицій та дотриманням науково обгрунтованих технологій, щоб гарантувати продовольчу безпеку держави та долучитися до експорту, площі під енергетичні культури ми плануємо збільшити до 10 млн. га й отримувати валовий збір зерна від 42 до 58 млн. тонн, а цукрових буряків – до 25-26 млн. тонн.

- Чи багато умовного палива можна отримати, скажімо, з соломи, гички, тирси, що їх ми сьогодні практично не використовуємо?

- За даними НАЕР, загальний потенціал біомаси в Україні дає змогу щорічно продукувати понад 24 млн. т умовного палива, що могло б замінити майже 20% традиційних енергоносіїв у країні й довести виробництво рідких біологічних палив до встановлених норм Євросоюзу (5,75% від загального обсягу споживання традиційних видів палива). Нині практично не використовується біомаса у вигляді твердого палива (брикети, пелети, рулони, зрубки та інші). Хоча таким чином можна було б задовольнити до 9% енергетичного споживання держави.

- А якими є перспективи виробництва біоетанолу?

- Не секрет, що в Україні основною сировиною для продукування цього енергоносія поки що, є зернові культури та цукровий буряк. А за оцінками експертів, для отримання порівняно дешевого зерна й максимального прибутку врожайність має сягати 4-5 тонн з гектара.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. №1375, передбачено виробництво біоетанолу на 11 державних спиртових заводах. Втім, є можливість перепрофілювати задля цього й спиртові заводи, потужності яких сьогодні використовуються не більш як на 50%.

Наявні ж ресурси України дозволяють виро***ти понад 1 млн. т біоетанолу, з них 218 тис. т – з меляси, а решту – 782 тис. т – із зерна кукурудзи загальним обсягом 3,2 млн. тонн.

Але можливе використання потужностей дванадцяти спиртових заводів (однак, після їх переоснащення !) для виробництва 218 тис. т біоетанолу, решту (782 тис. т) необхідно продукувати на новозбудованих або додатково перепрофільованих підприємствах. І сьогодні є чимало інвесторів, які згодні вкласти кошти в будівництво таких заводів.

- А як справи з переходом на біодизель?

- На думку експертів, в Україні можна виростити понад 7,5 млн. т насіння ріпаку на площі 3 млн.га (при урожайності 25 ц/га). Тому країни ЄС дуже зацікавлені у співробітництві з нашою державою, адже в Європі відчувається дефіцит сировини для виробництва біодизелю.

Однак орієнтація на експорт сировини може ускладнити завантаження майбутніх українських заводів по виробництву біодизелю, адже, зважаючи на великі дотації, європейським виробникам вигідніше у себе переро***ти закуплений в нашій країні ріпак. З іншого боку, деякі західні інвестори висловлюють інтерес до виробництва біодизелю саме в Україні з подальшим його експортом в країни ЄС, що мало б стимулювати розвиток цього бізнесу в Україні.

Навіть за умови наявності достатньої сировинної бази для реалізації подібних проектів актуальним залишається питання рентабельності українського виробництва біодизелю та його якість. Нині ми маємо більше 50 невеликих підприємств з виробництва біодизелю, які продукують близько 20 тис. т пального для власних потреб.

- Але ж із розвитком сировинної бази і самого виробництва біодизелю існує й ланцюг проблем, які потребують вивчення, аналізу й прийняття виважених рішень...

- Так, і це стосується не лише високої ціни на сировину та майже стовідсоткової її експортної зорієнтованості, а також і удосконалення регуляторної політики стосовно низки питань з вирощування, виробництва кінцевої та побічної продукції, схем та механізмів споживання біодизелю (особливо щодо обов’язкового застосування), державної підтримки та фіскальних аспектів, стандартизації та сертифікації тощо.

Та перш за все необхідно зацікавити внутрішнього споживача у переході на біодизель. А це вдасться лише тоді, коли вартість біодизелю в Україні, як і у західних сусідів, буде нижчою від вартості дизельного палива. Поки ж ціна на дизельне паливо дорівнює 6 грн., а собівартість біодизелю – 8-12 гривень.

Висока ціна альтернативи пояснюється високою вартістю сировини, що стримує виробництво. За експертними даними, Україна здатна виро***ти щонайменше 1,6 млн. т біодизелю. Сьогодні ж ми мусимо споживати близько 5 млн. т звичайного дизпалива.

Тож за розрахунками науковців, з урахуванням концентрації сировинної бази та наявності жиро-олійних підприємств й інших факторів для виробництва біодизелю, в Україні необхідно побудувати: 4 заводи з потужністю 100 тис. т на рік, 8 заводів по 50 тис. т, 10 – по 20 тис. т і ще чимало міні-заводів…

- Тож у нас є достатні власні резерви альтернативних енергоносіїв?

- Це правда. І варто, як-то кажуть, шукати їх під ногами. Ми топчемося по них, переступаємо. Вони тліють на численних смітниках. А ми плачемося, що замерзаємо, нема чим заправити транспорт, стогне економіка…

Ми мусимо «відривати» від себе, від тієї ж економіки мільярди, щоб закупити за кордоном вже видобуті нафтуі газ. І молимо експортерів, щоб помилували, не підіймали за хмари ціни...

Олександр Шевченко ще далеко не все розповів про неабиякий потенціал України у виробництві біопалива. І у наступних номерах нашої газети ми продовжимо обговорювати цю актуальну тему та оприлюднимо пропозиції Міністерства аграрної політики України для якнайшвидшого запровадження новітніх біотехнологій у виробництві альтернативних енергоносіїв.

Розпитував Володимир ШАПОВАЛОВ