- За 9 місяців в Україні виробили 36 тис. тонн моторного палива на основі біоетанолу
- В Україні створять програму розвитку виробництва біопалива
- Поштовх для розвитку біопаливної галузі
- Світові та вітчизняні тенденції розвитку виробництва біопального
- Біоенергетика - вибір аграрного майбутнього України
Світові та вітчизняні тенденції при виробництві біопалива (біоетанол та біогаз)
Також ми спробували з’ясувати, наскільки вигідно виробляти біоетанол. Для цього розрахували 2 варіанти вартості виробництва етанолу, які використовують в якості сировини кукурудзу за виробничою собівартістю та ринковою ціною. Результати показали: при використанні власної сировини для виробництва, собівартість біоетанолу складає 2,3 грн/л, при покупці за ринковою ціною – 3,5 грн/л (графік 2). Собівартість виробництва біопального в різних країнах світу показана на графіку 1. Отже, при сьогоднішніх цінах на бензини, що складають в середньому 5 грн/л, очевидно, що для України біоетанол вигідно виробляти як для споживання всередині країни, так і для його подальшого експорту. 
Графік 2. Собівартість виробництва біопального в Україні
Собівартість етанолу 1* - включає виробничу собівартість кукурудзи
Собівартість етанолу 2* - включає ринкову ціну кукурудзи
Джерело: Власні розрахунки на основі даних Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (2007)
На відміну від біодизельного пального, де основним стримуючим фактором в Україні є нерентабельність виробництва при високих світових цінах на ріпак, економіка виробництва біоетанолу, як нескладно пересвідчитись, є позитивною.
Отже, основною перепоною для розвитку біоетанольної галузі є відсутність необхідної законодавчої бази. В Україні існує низка законопроектів та програм, що передбачають розвиток галузі, але вони по своїй суті не досконалі та не гарантують в повній мірі їх реалізацію.
Змінити ситуацію був покликаний Законопроект «Про розвиток виробництва і споживання біологічних видів палива», прийнятий Верховною Радою у 2007 р.. Законодавчий акт, нагадаємо, носить більше рекомендаційний характер, що стосується норм використання біодизелю у складі дизельного пального. Для виробників моторних бензинів встановлені норми обов’язкового вмісту біоетанолу при виробництві сумішевих моторних палив. Позитивними моментами в разі прийняття Закону є: можливість виробництва біоетанолу на підприємствах недержавних форм власності; зниження акцизного збору за кожний масовий відсоток біопалив в мінеральному паливі; надання субсидій, дотацій, податкових, митних та інших пільг для стимулювання розробок і впровадження нових технологій, обладнання, матеріалів у процесі виробництва та споживання біопалив.
Проте законопроект містить і ряд недоліків, що стосуються організаційних моментів по формуванню внутрішнього ринку біопалив, обов’язковості виконання норм. Тож оскільки документ не підписаний Президентом, у законодавців є шанс доопрацювати його, вилучивши суперечливі норми та посиливши положення, які є врай необхідними. Тому міністерствами і відомствами узгоджується нова редакція даного законопроекту.
На нашу думку, прийняття цього нормативного акту може стати поштовхом для розвитку біопаливної галузі. Власна стратегія розвитку ринку біологічних видів палива з використанням досвіду країн Європи, Бразилії, США та врахуванням інтересу всіх без винятку сторін при виробництві біологічного пального, дозволить постачати на світові ринки не тільки сировину, а й стати важливим постачальником готової продукції на світовий ринок.
На користь цього говорить і розвиток ринку біопалива в країнах пострадянського простору. Наприклад, Казахстан почав інтенсивно інвестувати кошти в біоетанольну галузь, роблячи ставку на виробництві біоетанолу з подальшим експортом готової продукції переважно в країни ЄС і Китай. Проблематика розвитку виробництва біоетанолу в Росії також розглядається на вкрай високому рівні, про що свідчать нещодавні доручення Президента Російської Федерації.
Однак, відстежуючи процеси формування біопаливної промисловості України, не важко помітити одну важливу деталь: і в нормативно-правовому регулюванні, і в практичній роботі органів державної влади занадто мала увага приділяється біогазу. Ясно, що ця продукція орієнтована не на задоволення загальнодержавного попиту на енергетичні ресурси, а передусім дозволяє вийти на більш високий рівень енергетичного самозабезпечення окремим підприємствам. Пороте кумулятивний ефект від будівництва бігогазових установок (зменшення забруднення навколишнього середовища тваринницькими комплексами, зменшення споживання природного газу та електроенергії, покращення засвоюваності органічних добрив, тощо) говорить про те, що цей напрямок біоенергетики також заслуговує на увагу.
Дійсно, Україна володіє різноманітними джерелами біомаси, включаючи сільськогосподарські відходи, біомаса від цільового вирощування сільськогосподарських культур, деревини. За прогнозами експертів Науково-технічного центру «Біомаса», країна спроможна замістити 5,2 млрд.м3/рік природного газу і зменшити викиди СО2 на 13 млн.т/рік. Для переробки біомаси можна використовувати сучасні котли та біогазові установки різної потужності.
Нині в Україні функціонує як мінімум дві великі біогазові установки (на свинофермі в Дніпропетровській області та фермі ВРХ в Київській області), а також є щонайменше 3 проекти по будівництву біогазових установок на свинокомплексах в різних областях.
Так, за розрахунками експертів, лише гній тварин та послід птиці, які перебувають на утриманні в сільгосппідприємствах, можуть замістити викопне паливо за рахунок біогазу в розмірі 0,874 млн.т умовного палива та знизити викиди СО2 на 1,44 млн.т/рік.
Втім, говорити про виробництво електроенергії з подачею в мережу поки що не доводиться, бо це пов’язано із значними інвестиціями і вимагає досконалого державного регулювання цього процесу. Та виробництво біогазу для власних потреб окремого агропідприємства - досить актуальна та перспективна справа з точки зору забезпечення себе автономною подачею електро- та теплової енергії і заощадити значні кошти. Тому виробництву біогазу варто приділити більше уваги: він може стати ефективним джерелом енергетичного забезпечення в сільській місцевості за умови розробки і реалізації відповідних державних програм.
В даному випадку держава має використовувати адресний інструментарій, такий як пріоритетне довгострокове пільгове кредитування проектів з будівництва біогазових установок.
Оксана Макарчук,
експерт з аграрних ринків (біоенергетика)
Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу »
