- За 9 місяців в Україні виробили 36 тис. тонн моторного палива на основі біоетанолу
- В Україні створять програму розвитку виробництва біопалива
- Поштовх для розвитку біопаливної галузі
- ВИРОБНИЦТВО В УКРАЇНІ БІОЛОГІЧНИХ ВИДІВ ПАЛИВ
- Світові та вітчизняні тенденції при виробництві біопалива (біоетанол та біогаз)
Біопаливо на експорт?!
Намагаючись позбутися залежності від країн-нафтовиків, Україна може перетворитися на сировинний придаток Заходу або стати для більш розвинених держав промисловим майданчиком з виробництва біопалив, при цьому ні на крок не наблизившись до мети.
Саме на цьому наголошують вітчизняні експерти на численних міжнародних форумах, присвячених проблемі розвитку галузі відновлювальних джерел енергії (а їх чимало проходить на теренах нашої країни).
Зокрема, фахівці «Масложирової асоціації України» переконані, що до такого фіналу може призвести діюча нині цінова політика в галузі: коли вирощені на українських полях ріпак, пшеницю й решту енергетичних культур селянинові вигідніше продати за кордон, аніж шукати покупця вдома. Причому перші негативні «ластівки» вже заявили про себе.
За даними Агентства промислових новин, Україна щороку споживає близько 200 млн. тонн умовного палива і є енергодефіцитною країною, оскільки самостійно покриває власні потреби усього на 53%, при цьому імпортуючи 75% необхідних обсягів природного газу і 85% - нафти та нафтопродуктів. Річні потреби вітчизняного автомобільного парку вимірюються 12 млн. тонн бензину й 15 млн. тонн солярки. Уже у 2010 році, за попередніми прогнозами експертів, сукупна потреба у пальному складе понад 32 млн. тонн. Якщо згадати при цьому, що запаси нафти й газу швидко зменшуються, стає зрозуміло, що біопалива - це пальне недалекого майбутнього. У цьому переконані більшість фахівців, - і вітчизняних, й іноземних, - що брали участь у кількох останніх міжнародних форумах, які проходили у нашій країні і розглядали необхідність вирішення важливих для України проблем, пов’язаних з енергонезалежністю.
Цікаво, що виробництво біопалива паралельно допоможе впоратися і з безробіттям. Вважається, що (порівняно з переробкою нафти щодо виробництва одиниці енергії) зведення на території України достатньої кількості заводів з випуску біологічних видів пального забезпечить створення 100% необхідних робочих місць. А якщо зібрати всі відходи у будь-якому місті-мільйоннику, це, за підрахунками, дозволить виробити достатню кількість етанолу для 56 тис. американців, 360 тис. французів або – відповідно – 2 млн. 600 тис. китайців. Таке виробництво має всі шанси стати порятунком і для України, котра, перетворюючись на аграрно-промислову країну, ще не втратила шанс завоювати свою нішу на зовнішньому ринку біопалив. Щоправда, не надто віриться у те, що Європа чекає там нас із простертими обіймами.
Сьогодні Україна, попри високі темпи зростання виробництва олійних культур, ще значно відстає від Європи, де валовий збір того ж ріпаку значно більший. Зокрема, у Німеччині його зібрано понад 3,9 млн. тонн, Франції – 3,5 млн., Великобританії – 1,47 млн., Польщі – 981 тис. тонн, а в Чехії – 770 тис.. Такі обсяги вирощування ріпаку дозволяють Європі виробляти понад 2,2 млн. тонн дизельного біопалива. А в Україні основні інвестиції зараз ідуть переважно у галузь сировинної бази… Бо не лише іноземні, а й вітчизняні інвестори зацікавлені у збільшенні експорту насіння ріпаку, а не у переробці його на біопаливо. Аби не потрапити на досить неприємний для нас «гачок», варто звернути увагу на досвід Польщі. Поляки ж учинили тут досить мудро: спочатку розробили Стратегію розвитку відновлювальної енергетики, якою передбачається до 2020 року досягнути 20% частки альтернативних видів палива в транспорті. Щоб упоратися із поставленим завданням, тепер будують 26 заводів з виробництва біопалива потужністю від 25 до 150 тис. тонн пального на рік.
У Німеччині (лідер галузі) вже зараз працює 29 біодизельних та 3 біоетанолових заводи, де виробляється близько 2 млн. тонн біопалива. У перспективі німці хочуть збудувати ще 11 біодизельних та 57 біоетанолових заводів. Щоб нам досягти хоча б третини подібних результатів, як стверджували учасники проведеної нещодавно у Києві Конференції з питань виробництва та споживання біопалива в Україні, треба вдосконалити існуюче законодавство. Головні аспекти, на які мають звернути увагу законотворці, найімовірніше, уже наступного скликання, такі:
• використання біопалива, а також біопаливних добавок при виробництві традиційних видів біопалив і бензинів з нафтопродуктів повинне стати обов’язковим;
• без запровадження пільгових ставок акцизів на сумішеві бензини й дизпалива та нульових ставок акцизів на біопалива результату досягти буди надзвичайно важко (якщо не неможливо);
• спрощення порядку оформлення та надання дозволів на виробництво біопалива;
• виробники біопалив, рослинної сировини, машин та обладнання не обійдуться (особливо – на перших порах) без дієвих заходів державної підтримки, зокрема шляхом довгострокового державного кредитування інвестиційних проектів, звільненням від сплати окремих податків тощо;
• проведення та впровадження наукових досліджень, створення та функціонування лабораторії біопалива повинні фінансуватися за рахунок держави, якщо вона реально хоче рухатися вперед, а не обмежуватися переговорами, ні на крок не зрушуючи з місця.
Окрім того, вітчизняні фахівці вважають, що слід законодавчо заборонити використання як біопального метил-трет-бутилового ефіру через надзвичайно небезпечне забруднення поверхневих і підземних вод із канцерогенним ефектом. А також профінансувати у повному обсязі усі програми України з розвитку біоенергетики. Йдеться, насамперед, про "Програму розвитку виробництва дизельного біопалива" (2006 р.), цільову комплексну програму наукових досліджень НАН України під назвою "Біомаса як паливна сировина" (2007 р.). А також розробку вже цього року (з перспективою її прийняття) нової програми "Етанол", якою передбачатиметься, зокрема, розширення сировинних ресурсів з урахуванням світових тенденцій, і програми максимального використання земель, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС для виробництва біопалив.
Не менш важливим, аніж біодизель, є для України й інший вид біопалив – етанол, який слугує добавкою до бензинів. Він для України – давно не дивина: його виготовляють наші підприємства, причому виробництво біоетанолу підтримується на рівні держави, або, як люблять говорити експерти, - ініціатива йде згори. Та законодавче врегулювання питань щодо створення сприятливих умов для функціонування повномасштабного ринку біоетанолу, повинне передбачати, приміром, встановлення обов’язкової індикативної квоти на споживання біоетанолу виробниками бензинів, а також створення в Україні повного циклу виробництв, орієнтованого, в першу чергу, на забезпечення її власних потреб, а не інших країн (приміром, тих, де мешкають потенційні інвестори). Та поки що про це залишається тільки мріяти.
На вже діючих заводах зазвичай отримують винятково енергетичний продукт, а налагодити розумне використання відходів чи так званих побічних продуктів виробництва (комбікорми, крохмаль, сироп глюкози, мальтозну патоку і т.ін.) або руки не доходять, або коштів бракує, або – що трапляється ще частіше – розуму… І ось з’являється чи не перша «ластівка» - на Закарпатті планують збудувати завод нібито з безвідходним виробництвом – етанол у баки, комбікорм на годівлю скоту, планують знайти місце і для решти супутньої продукції. Йдеться про завод із глибокої переробки кукурудзи «Веткорн», для зведення якого потрібно майже 80 млн. євро. Та це питання вже вирішене: кошти виділяє угорсько-американський консорціум «Інтерсервіс-груп».
Уже з назви підприємства зрозуміло, що цього разу на біоетанол будуть перетворюватися не цукрові буряки чи фуражна пшениця, а кукурудза: добова потреба нового підприємства у цій сільськогосподарській культурі становитиме 350 тонн. За прогнозами, вже через 5 років завод видаватиме «на гора» понад 30 тис. кубометрів біоетанолу, а із введенням у дію його наступної черги (орієнтовно – ще через 5 років) – потужність «Веткорну» зросте удвічі. Відомо, що проекти подібних підприємств готуються ще у двох українських містах – Одесі та Миколаєві. Вони сьогодні розглядаються як окрема складова ланка мегапроекту центральноєвропейської мережі з виробництва біоетанолу, куди ЄС готовий інвестувати понад $3 млрд.. Мета цього мегапроекту – зменшити енергонезалежність європейської спільноти, одночасно подбавши і про чистоту повітря.
Здавалося б, за Україну можна тільки порадіти: нарешті й у нас щось почали робити! І не тільки почали, але й зуміли залучити іноземні інвестиції. Справді, усе було б добре, якби не одне прикре «але». Річ у тім, що ЗАТ «Завод із глибокої переробки кукурудзи «Веткорн», який намагаються представити як стратегічне для Закарпатського регіону підприємство, насправді орієнтоване зовсім не на Україну і аж ніяк не на потреби пересічних українців, які потерпають від підкимлимних ігор нафтових баронів. Виявляється, що основна продукція – біоетанол - повністю йтиме на Захід, а Україна від тієї «дійної корови» матиме тільки «роги» й «хвости» у вигляді відходів і супутніх продуктів.
У принципі, такий сценарій розвитку ситуації довкола випуску Україною біологічних видів палива частина експертів передбачала задовго до старту подібних проектів. Скажімо, керівник аналітичної агенції Сергій Наливка зазначав, що замість того, аби самим звільнитися від нафтового зашморгу, налагодивши у себе повні цикли виробництва (від поля до споживача) біордизелю й біоетанолу, «Україна ризикує перетворитися навіть не на сировинний придаток розвинених країн, а стати їхнім промисловим майданчиком, розміщуючи на власній території не зовсім безпечне виробництво», - у той час як європейські країни будуть одноосібними власниками екологічно чистих видів біопалива. Перспектива насправді досить сумна.
Лариса УСЕНКО
Ринок Біодизпалива
