«Держава має захищати власного виробника, а не закордонного…»

07 September, Розділ Агрополітика / Гаряча тема, переглядів 5 545

Найголовніша проблема розвитку тваринницької галузі України – несприятлива для вітчизняних тваринників цінова політика – через існуюче в нашій державі лоббі вирішується украй мляво. Як результат, і скотарство, і свинарство ледь балансують на межі виживання.
Якщо так триватиме й далі, навіть відносно великі українські свинокомплекси, попри всі намагання Міністерства аграрної політики якось допомогти, будуть змушені згортати свої обсяги. Що робити, аби цього не сталося, сьогодні на шпальтах нашого видання розповідає генеральний директор ТОВ «Гранум» Дмитро КОЗАЦЬКИЙ.

- Останніми роками в Україні дуже багато говорять то про голландську, то про датську технології вирощування свиней, та повірте – я не знаю, що це таке! Насправді треба просто відповідально ставитись до справи, якою займаєшся. Скажімо, ми відгодовуємо наших свиней (а вони у нас ростуть на суцільних підлогах з гідрозмивом) вирощеними на своїх полях кормами: кукурудзою, соєю, пшеницею… Мене інколи запитують – а соя у вас не трансгенна? Ні. Ми не сіємо імпортні генетично-модифіковані сорти й ставимось до цього дуже принципово. Я хочу, щоб наш торговий бренд (а в майбутньому ми плануємо налагодити ще й власну переробку) відповідав запровадженому кредо – нам не потрібен прибуток ціною здоров’я наших співвітчизників. Саме завдяки тому, що ми ретельно підбираємо корми для тварин, жодна імпортна свинина не зрівняється з нашою за якістю. Тому що якість свинини насправді дуже сильно залежить від того, чим цю свиню годують, а не як побудовані свинарники чи яка там підлога…
- Але ж, окрім розрекламованої на весь світ датської, є ще канадська технологія вирощування на глибокій підстилці… Хіба нам нічому вчитися у закордону?!
- Отакої! Та нічого такого, чого не знають українці, які споконвіку займаються вирощуванням свиней, світ не вигадав. Знаєте, хто завіз у Канаду те, що сьогодні називають «технологією глибокої підстилки»? Українці, які виїхали туди свого часу! Здавна хата звичайного українського селянина ділилася на дві частини – жиле приміщення і хлів. Свиню заганяли у хлів на відгодівлю і тільки підсипали їй солому – аж до того моменту, коли її кололи. Так що я ще можу посперечатися, хто кого і чому може навчити… Я ж не беруся нікому розказувати, як банани вирощувати!
- Дмитре Геннадійовичу, що треба для того, аби племзавод успішно працював?
- Якщо не враховувати відносини «підприємство -- держава», які наразі залишають бажати кращого, бо свинарів просто втоптали у багнюку, то достатню кількість земельних угідь, щоб повністю забезпечити своє господарство необхідними кормами. У нас наразі – 4.200 га, плануємо «дотягти» кількість угідь до 15.000. Навіщо нам це треба? Усе просто: років через 5-10 сільгоспкомпанії, які матимуть менше 10.000 га землі, не витримуватимуть конкуренції й масово розорюватимуться. Окрім цього, ми застосовуємо так звану нульову технологію обробітку земель, до розробки якої наші співвітчизники теж доклали рук. Я переконаний, що саме за цією технологією (а вона передбачає мінімальне втручання людини, чим забезпечується максимум віддачі від землі) – майбутнє українського землеробства.
- Якими мусять бути ідеальні відносини між державою і підприємствами, подібними до вашого?
- Найголовніше – держава мусить дотримуватися свого слова. Скажімо, якщо парламент ухвалює закон про держбюджет, де написано, що вільні економічні зони мусять бути закриті, то так і повинно бути! Якщо уряд приймає постанову про заборону імпорту або запроваджує жорсткі заходи боротьби з контрабандою, то це не повинне залишатися тільки на папері, - усе мусить виконуватися реально!
Як на рівні держави можна допускати, аби окремі районні суди, що знаються на тваринництві не більше, ніж я на космічних технологіях, давали дозвіл на ввезення дешевого імпортного м’яса незрозумілого виробництва?! А в нас це – норма. Причому будь-яке подібне питання легко вирішується, - аби гроші були… Та насправді я – не проти імпорту, як може здатися на перший погляд. Я – за те, щоб увесь цей імпорт приходив до нас за правилами. По-перше, аби в Україну поставлялися не заморожені обрізки незрозуміло чого, а, припустимо, напівтуші. По-друге, чому іноземний виробник свинини – у порівнянні з нами – повинен знаходитися у кращих умовах? Тобто, Верховна Рада взагалі не повинна розглядати закони, якими звільняється від ПДВ, скажімо, завізна імпортна свинина. Подібні законопроекти навіть писати не треба!
Якщо наші високопосадовці зрозуміють одну просту річ, що Україна – це аграрна позаблокова держава (а вона мусить такою бути!), то вона дуже швидко перетвориться на нову Швейцарію! Дайте нашим людям 10-15 років – і ми самі будемо інших вчити. А то кого вони вчать сало вирощувати – українців?! А якщо нам дати ще й реальну державну підтримку, сільгоспвиробники дуже швидко стануть на ноги… Зважте: ми ж не грошей просимо у держави! Ми просимо, аби нас захистили від неконтрольованого ввезення імпортного м’яса: 15 млн. населення, зайнятого у виробництві продукції тваринництва, не повинні залежати від купки людей та кількох фірм, що заробляють гроші на отруєнні власного народу. Тим більше, що дешева імпортна сировина на кінцеву ціну ковбас аж ніяк не впливає…
- У чому ця підтримка повинна полягати?
- Насамперед, держава просто зобов’язана захистити свого власного виробника. А що робиться сьогодні? Я зараз ні за які гроші упродовж останніх 30-40 днів не можу придбати ячмінь чи кукурудзу – їх просто немає фізично. А що відбулося, коли Україна заборонила експорт зерна? Приїхав сюди американський посол і розповів, як наш уряд негарно вчинив… Ми ж до них не їдемо вчити уму-розуму! Що відбулося далі? Усе вивезли, чим вітчизняне тваринництво не просто в багнюку втоптали – закатали в асфальт. Уже почалися жнива на півдні України, але й звідти я зараз зерно привезти не можу, тому що скрізь – міліцейські кордони. І це нормальна державна політика стосовно власного народу?!
А зернотрейдерів, які найбільше галасували з приводу заборони зернового експорту, хвилюють тільки власні прибутки. Та чому вони мусять наживатися за рахунок бюджетних коштів, це ще питання. А відбувається ось що: я як сільгоспвиробник зерна ПДВ не плачу. Точніше – мені його залишає держава. Далі – зернотрейдер, купивши у мене це зерно, експортував його, а потім наша держава – знову з бюджету! – повернула йому 20% ПДВ. Це за які такі заслуги?! І з подібних моментів складається уся політика стосовно селянина. Якщо так триватиме й далі, європейцями ми залишимось тільки територіально…

Оксана ЧИРВА