- Реальність мрій
- ЧЕРНІГІВСЬКІ СЕЛЯНИ ДОДАТКОВО ОТРИМАЮТЬ 140 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ
- Уряд збирається відродити села
- Аграрна реформа змінить ситуацію в українському селі - Президент
- Українське село: збережемо та відродимо
ЯК ВІДРОДИТИ СІЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ?
Демографічний феномен одного чернігівського села
як рецепт для всієї України
«Дві дитини для нашого села – не показник, у мене, наприклад, четверо», – водій Женя вмикає двигун і директорська «Волга» починає набирати швидкість. Ми їдемо у село Вихвостів Городнянського району Чернігівської області, де сьогодні народжуваність вдвічі вища, ніж у сприятливі для села радянські часи і де вже багато років поспіль немає жодної вільної хати…
ТЕМПИ СКОРОЧЕННЯ НА СЕЛІ ВТРИЧІ ВИЩІ, НІЖ У МІСТІ
Сьогодні з 46,5 мільйонів осіб, які мешкають в Україні, 14,8 мільйонів – жителі села. Практично кожний третій громадянин країни проживає в сільській місцевості, де природне скорочення населення, яке почало набирати темпів наприкінці 70-х років минулого століття, значно вище, ніж у містах.
Подібні процеси торкнулися і Чернігівщини. На той час сільське населення області складало понад 760 тисяч осіб. Відтоді процес зменшення жителів чернігівських сіл набрав таких темпів, що сьогодні 42 відсотків від тих понад 760 тисяч вже немає. За 27 років зникло населення практично такого міста, як Чернігів. Згідно статистичних даних, у чверті сіл, селищ та смт регіону за останні вісім років не народилось жодної дитини.
У Чернігівській області рівень природного скорочення населення, не в останню чергу «завдяки» Чорнобильській трагедії, є найбільшим в Україні, а рівень народжуваності – найнижчим. При цьому темпи скорочення тих, хто проживає у селах, втричі вищі, ніж у містах. Селам не пощастило більше: не тільки вимирають, а ще й виїздять.
Звичайно, демографічні проблеми стосуються не тільки Чернігівщини і, навіть, не тільки України. Цей процес триває в значній частині сучасного світу. Але тільки не у Вихвостові.
СУЧАСНІ ГЕРОЇ «ФАТА МОРГАНИ»
У Вихвостові 350 дворів (понад 1000 осіб), школа, збудована у XIX столітті, розбиті шляхи і нова Свято-Покровська церква. Це село відоме далеко за межами Чернігівщини тим, що Михайло Коцюбинський поклав в основу своєї повісті «Фата моргана» реальні вихвостівські події часів революції 1905 року: селянський бунт, якій закінчився самосудом. Всі герої виписані з конкретних людей, родичі яких досі мешкають у селі.
Зараз у Вихвостові 60 дітей дошкільного віку, ще 128 навчається у школі. А у 1991-му було менше сотні. Тоді й загальна чисельність жителів на 15 відсотків була меншою.
У молодої доярки Людмили Красножон, колишньої мешканки Седнєва, четверо дітей – усі хлопці. У Валентини Олійник аж десятеро, останню, Дашу, вона народила вдома. Доярка Наталія Кордаш – мати п’ятьох дітей – посміхається: «Ми молоді, з демографією впораємось самі – нам би дитсадок і школу».
Справді, вихвостовська дев’ятирічка знаходиться в аварійному стані. Обкладені цеглою дерев’яні стіни, зведені ще у 1895 році, просідають, поли – також, дерево їсть грибок. А от учнів більшає, вже у наступному році класів для всіх не вистачатиме. Дитсадку у Вихвостові не було ніколи. Попередній Уряд мав намір виділити 300 тисяч гривень – половину суми, необхідної для зведення дитячого садку, але не встиг цього зробити через відставку. Та вихвостовці не втрачають надії.
Сьогодні у цьому селі мешкають колишні жителі Закарпаття, Криму, Азербайджану, Білорусі, Естонії. Тут представлені Київ, Донецьк, Суми, Магнітогорськ. Нещодавно на постійне проживання переїхала сім’я з Німеччини. Що привело їх сюди з різних куточків світу? Що сприяє тому, щоб у маленькому поселенні осторонь цивілізації, всупереч начебто незворотнім демографічним процесам, створювались сім’ї і народжувались діти?
РЕЦЕПТ ВІДРОДЖЕННЯ ВІД МИКОЛИ КОНДРЕНКА
- На початку дев’яностих років, коли працівників у нашому господарстві не вистачало, я поіхав у Закарпаття і запросив людей до себе на роботу, - говорить Микола Кондренко, директор СТОВ «Віра», яке господарює у Вихвостові. – З того часу підприємство почало викупати у селі будинки тих, хто помер чи виїхав, і надавати тим, хто приїздив до нас працювати.
Аби зацікавити працівника залишитись у селі, пропонувалась така схема: протягом п’яти років людина, яка працює у господарстві і мешкає у наданому ним житлі, виплачує вартість будинку (по 100 і більше гривень на місяць) і отримує його у власність. За весь час було викуплено і надано працівникам 238 будинків. Для підприємства ці операції з нерухомістю були неприбутковими, проте дозволили повністю вирішити кадрові питання.
- Навіть якщо до нас приїдуть вчителі, яких у будь-якому селі завжди бракує, ми нічого не зможемо їм запропонувати: вакансій немає, - констатує факт директор вихвостовської школи Катерина Лукашкова.
Заробітні плати у СТОВ «Віра» пристойні: доярки заробляють до 2 тисяч гривень, механізатори – трохи менше. Доярка-передовик Любов Ховренко (2 дітей, 5 онуків – усі в селі), яка наприкінці минулого року отримала медаль «За працю і звитягу», щомісяця отримує 2700 гривень. Плюс 4300 грн. премії до Дня працівників сільського господарства. Взагалі, за добросовісну роботу премію у вигляді половини зарплатні отримує кожний працівник.
«Віра» може дозволити собі таку оплату праці (у 2007-му році фонд зарплатні склав 3,9 млн. грн.), оскільки є одним з найпотужніжих, бюджетоутворюючих сільгосппідприємств району. Тут утримується понад 1000 дійних корів із середнім показником надоїв більше 5 тисяч літрів на корову за рік (середньообласний показник – 3 тис. літрів). Урожайність зернових, на вирощуванні яких спеціалізується СТОВ «Віра» (має 3200 га ріллі), як правило, не менша 30 центнерів з гектару. Минулого року господарство купило 5 нових комбайнів «Дон».
Сам Кондренко вважає, що будь-які рецепти відродження села повинні мати такі складові: підприємство-зарплатня-житло-інфраструктура. Зростання народжуваності – як наслідок.
ЖИТИ, ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ, ЧИ ЗАРОБЛЯТИ, ЩОБ ЖИТИ?
Протягом двох останніх років в якості оплати за орендоване майно, «Віра» сплатила вихвостівцям 2,7 млн. гривень. За ці гроші люди провели собі газ. Трохи не вистачило, щоб з’єднати Вихвостів з Розвинівкою. За земельні паї отримують не по 1,5%, як в середньому по області, а по 2%. За рахунок підприємства збудовано церкву, сучасний готель на 25 місць, підлатані шляхи, безоплатно харчуються діти в школі. Обід в столовій підприємства – перше, друге і компот – коштує 2 гривні, сніданок і вечеря – по гривні.
Директорську «Волгу», на якій нас везли у село, називають тут «білим лелекою». Кожного року Микола Кондренко по 14-15 разів поступається своїм авто, щоб відвезти породіллю до райцентру Городні або до Чернігова. «Уазік» підприємства, який тут замість «швидкої», на думку директора, є не дуже комфортним для майбутніх мам.
«Ми тут, як одна сім’я», - ці слова М. Кондренка підводять риску в розумінні побаченого у Вихвостові. На фоні сучасного ринкового підходу, де прибуток є головним і, у більшості випадків, єдиним стимулом до життя, господарство виглядає білою вороною. Директор не прагне прибутків за будь-яку ціну. Можна було б змонтувати, скажімо, якийсь автоматизований комплекс, і там, де зараз працює десяток людей, поставити працювати одну. А решту звільнити? У вихвостовському господарстві робота є засобом забезпечення життя людей, а не люди є матеріалом для забезпечення прибутку.
Таке ставлення підносить ідею сенсу життя на зовсім інший щабель. До вищезгаданих складових відродження села (підприємство-зарплатня-житло-інфраструктура) додається щось надматеріальне, тонке, щире. Саме воно остаточно формує простір, у якому всупереч всім негараздам будуть народжуватись діти.
Ігор Кузьменко,
Чернігівщина
Фото автора
