- Єдино можливий шлях стабільного розвитку наукової діяльності
- Діючі програми Мінагрополітики сприяють поступовому відродження українського села
- Віктор Слаута: Уряд системно працює над перспективами розвитку аграрної галузі
- МІНАГРОПОЛІТИКИ ЗНАЙОМИТЬ АГРАРНУ ЕЛІТУ З НОВИМ КУРСОМ РЕФОРМ
- Комплексна програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року
Про подальший розвиток аграрної сфери України
Стрімке зростання населення планети за обмежених ресурсів для його харчування, разом із повсюдними і часто невідворотними процесами деградації ґрунтів, опустелюванння, забруднення водних і земельних ресурсів, поряд із виведенням сільгоспугідь під енергетичні рослини надає найвищої цінності продуктам харчування та найпріоритетнішого значення – розвитку агропромислового виробництва.
Багато розвинених країн світу з меншим аграрним потенціалом, ніж Україна, мають сильні позиції на ринку продовольства і продовжують політику експортної експансії, використовуючи при цьому власні ресурси та, що стало характерною тенденцією сьогодення, ресурси інших країн.
Тими можливостями, які нині відкриваються перед Україною, доцільно скористатись. І для цього вирішити накопичені в агросекторі проблеми. Побудувавши засади ринкової економіки, здійснивши базові економічні реформи, ми знову стоїмо на порозі необхідності провадження змін, адаптації до нових умов. У Національному науковому центрі „Інститут аграрної економіки”, який я очолюю, на основі глибокого аналізу ситуації сформовано системне бачення розвитку аграрної сфери на найближчі роки. Визначені напрями подальших дій, які відповідають характеру регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки країни.
АПК є невід’ємною частиною загальноекономічної системи країни. Розвиток та підтримка кожної окремої галузі без урахування їх особливостей та взаємозв’язку – це шлях до розбалансування економіки. Існуючий довгі роки диспаритет впливає і на матеріально-технічне оновлення та забезпечення аграрного виробництва, і на ефективність господарської діяльності, і на умови праці та розвиток соціальної сфери села, а головне – знижує економічний інтерес до сільськогосподарської діяльності.
Тому важливим завданням є вдосконалення міжгалузевих і внутрішньогалузевих відносин для забезпечення адекватних стартових та економічних умов функціонування агровиробництва порівняно з іншими галузями економіки. Серед механізмів урегулювання тут особливу роль відіграє ціновий, бо саме ціни мають забезпечувати відтворення авансованого капіталу. Ціна виробництва має бути закладена в основу вартості, адже часто, особливо у виробництві молока, м’яса ВРХ і свиней, ціна реалізації є нижчою або практично дорівнює собівартості виробництва.
У розвинених країнах невіддільною складовою економічних відносин є земельні відносини. Включення ресурсу землі до економічного обігу, визнання його капіталом (активом) з відповідним отриманням на нього певного прибутку створить умови дотримання справедливих правил гри у агровиробництві, підвищенні його інвестиційної привабливості та дотриманні об’єктивних економічних законів у сфері розподілу. Тож потрібно завершити земельну реформу.
Сучасний стан інфраструктури аграрного ринку можна охарактеризувати скоріше як розвинений у кількісному відношенні, і разом із тим сьогодні в країні нараховується менше тисячі обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, масштабно діє лише один оптовий ринок агропродукції. Необхідною є розбудова інфраструктури агроринку, розвиток біржової й інших форм оптової торгівлі, сільськогосподарської обслуговуючої та кредитної кооперації. Це важлива складова балансування попиту і пропозиції, яка довгий час не отримувала належної уваги.
Зміцнення позицій України на світових продовольчих ринках потребує змін у системі експорту-імпорту продукції агропромислового виробництва, а також створення умов для збільшення експорту готової та напівготової продукції, бо тоді економіка отримує значні переваги – робочі місця, бюджетні надходження.
Слід вирішити питання переведення сільського господарства на інноваційно-інвестиційну модель розвитку. Проблемною сферою у нас, як правило, залишаються техніка, технології виробництва та підвищення фондооснащеності сільськогосподарських угідь. Необхідними є техніко-технологічна модернізація матеріально-технічної бази агровиробництва, а також мотивація до впровадження наукоємних технологій у сільському господарстві.
Завданням аграрної політики і напрямом аграрних перетворень має стати формування сприятливих умов для забезпечення розширеного відтворення та інноваційного розвитку сільського господарства, адже сьогодні маємо втрату інтересу до сільського господарства, зниження конкурентоспроможності та економічної ефективності виробництва продукції, проблеми із забезпеченням її якості, порушення збалансованості в розвитку галузей. Має зазнати змін система державної підтримки агропромислового виробництва.
Нині в агросекторі значного поширення набули процеси надконцентрації капіталу та земельних ресурсів, за межею конкурентоспроможності опинилась значна кількість дрібних і середніх виробників. Поряд із економічними перевагами масштабності діяльності, це породило соціальні ризики. Тому необхідними є зміни в організації сільгоспвиробництва у напрямі створення умов та підтримки розвитку об’єднань дрібних і середніх товаровиробників, переважно на засадах кооперації та кластеризації.
В країнах із розвиненою аграрною економікою значну роль в управлінні розвитком агросектору відіграють організації товаровиробників, так звані „професійні”, продуктові об’єднання, які представляють інтереси суб’єктів галузі, певного ринку і яким делегується частина повноважень з управління агропромисловим виробництвом. В Україні теж назріла потреба в організації таких об’єднань. Тож на часі - зміни системи управління аграрним сектором, розвиток системи самоврядування в сфері агропромислового виробництва, дієвого та раціонального її поєднання з галузевою системою управління.
Наступною проблемою, що потребує вирішення, є розвиток сільських територій. Села щороку обезлюднюються, сільське населення старіє, посилюється безробіття, в незадовільному стані сільська інфраструктура, а з карти України села зникають. Вимагають змін організаційні та економічні засади розвитку сільських територій, необхідним є створення умов для посилення ролі сільських громад у вирішенні власних проблем.
Ці та інші положення викладені в опрацьованому в Інституті аграрної економіки проекті Національної доктрини реформування і розвитку агропродовольчого комплексу України. За реалізацією кожного із визначених напрямів розвитку аграрної сфери криється величезна, всеохоплююча робота з організаційного, економічного, техніко-технологічного оновлення аграрної сфери. Тут приходять на згадку слова П.А. Столипіна про земельні відносини, аграрні реформи: „Це питання неможливо вирішити, його потрібно вирішувати”. І вирішувати його необхідно негайно.
Петро САБЛУК,
доктор економічних наук, професор, академік НААН,
Заслужений діяч науки і техніки України, Герой України
директор ННЦ “Інститут аграрної економіки”
