ГОЛОВНЕ В ОПОДАТКУВАННІ – СТАБІЛЬНІСТЬ

20 March, Розділ Аналітика, переглядів 5 606

Україна – на порозі приєднання до СОТ – намагається привести у відповідність з міжнародними нормами і своє податкове поле, розробляючи новий Податковий кодекс. Як це можна зробити у сільськогосподарській галузі, розповідає один з авторів нової концепції оподаткування АПК – заступник заввідділу фінансово-кредитної та податкової політики ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН, кандидат економічних наук Леонід ТУЛУШ.

–Однією з ключових проблем оподаткування сільськогосподарських виробників уже в незалежній Україні – поряд з оптимізацією податкового навантаження – є спрощення податкових відносин, – роз'яснює Леонід Дмитрович. – Якщо охарактеризувати структуру фінансової підтримки розвитку сільгоспвиробництва у 1999-2006 рр., впадає в око суттєве переважання непрямої підтримки за допомогою спеціальних режимів і механізмів оподаткування над прямим бюджетним фінансуванням. Тобто, податкове навантаження для селян зараз є мінімальним, а самі податки в галузі упродовж цього періоду виконують практично лише стимулюючу функцію.

– Що в цьому поганого?
– Запровадження спецрежиму прямого оподаткування фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП) знизило податкове навантаження на виробників галузі у 3-3,5 рази проти рівня 1997-1998 рр., – це добре для селян. А функціонування спеціальних режимів та механізмів справляння ПДВ у сфері сільського господарства 2002-2003 рр. дозволило отримати фінансову підтримку розміром 2,4 млрд. грн., 2004 р. – 3 млрд. грн., 2005 р. – вже 3,8 млрд. грн., 2006 р. – понад 4 млрд. грн. Проте, за розрахунками фахівців Мінфіну, лише половина (!) цієї суми реально направляється на підтримку сільгосппідприємствам, решта – суми оптимізації податкового навантаження інтегрованих з ними структур, які жодного стосунку до села не мають.
Отже, концентруючи зусилля на одному аспекті проблеми, держава випустила з поля зору інший – забезпечення функціонування регулюючої функції податкової системи в АПК. Політики й досі використовують проблему як свої політичні бонуси, щороку продовжуючи дію спеціальних режимів оподаткування на наступний рік в останній момент. Але така невизначеність не дозволяє селянинові планувати свою подальшу діяльність і, що теж дуже важливо, заважає залучати інвестора, який не хоче ризикувати своїми грішми в умовах нестабільності. Інакше кажучи, найкраща податкова система – це стабільна податкова система.

– І яким же чином слід модернізувати систему оподаткування агропромислових виробників, аби це і з міжнародними нормами узгоджувалося, і почало сприяти реанімуванню села?
– Щодо спецрежимів, то йдеться про режим акумуляції (накопичення) сум ПДВ (окремо по рослинницькій і тваринницькій продукції), режим виплати дотацій переробними підприємствами за здане молоко та худобу, а також застосування нульової ставки ПДВ при продажу цієї продукції. В першому випадку сума ПДВ, яку селянин сам собі перераховує на спеціально створений для цього рахунок, йде на забезпечення тваринництва кормами, відтворення поголів'я, купівлю доїльного і холодильного обладнання, що підтверджується довідкою відповідної форми. У рослинництві ці кошти теж повинні мати цільове використання.
І хоча такий режим має багато позитивного (приміром, більша ефективність, ніж прямих бюджетних субсидій, бо суб'єкту господарювання практично не треба мати справу з чиновниками, і розмір підтримки залежить лише від його власних зусиль), чимало в нього й недоліків. Скажімо, не враховується економічна природа ПДВ через позбавлення виробників можливості отримання бюджетного відшкодування, внаслідок чого вони ставляться у нерівні умови господарювання. Є проблеми з відшкодуванням ПДВ у експортерів сільськогосподарської продукції, закупленої у суб'єктів спецрежиму.

– Під час зустрічі з практиками у Ставищі люди відстоювали режим накопичення, як, зрештою, і нульову ставку...
– Насправді акумуляцію коштів таким чином, коли сільськогосподарський виробник сам може ними розпоряджатися, треба залишити найдовше, – щонайменше до 2010 р., – бо користі від нього набагато більше, аніж шкоди. Проте тут Україна зіткнеться з тією проблемою, що експерти СОТ вказуватимуть на непрозорість та необ'єктивність такої підтримки в окремих випадках. Хоча кожна країна, попри певні загальноприйняті норми, може використовувати специфічні інструменти підтримки власних виробників і в умовах членства в СОТ, маючи на це повне право.
Що ж до механізму виплати дотацій, то бюджет при цьому несе додаткове навантаження, а для споживача ціна молочної і м'ясної продукції суттєво не знижується, адже на етапі переробки вона оподатковується стандартною ставкою ПДВ, що нівелює вплив застосування нульової ставки. Як наслідок, бюджетні кошти витрачаються неефективно. Такий режим вигідний насамперед переробним підприємствам, які отримують сировину, не сплачуючи при цьому ПДВ, і як своєрідні бюджетні агенти самостійно обчислюють та виплачують дотації сільським виробникам. Тож, зважаючи на такі економічні викривлення і зловживання з дотаціями, для особистих селянських господарств (ОСГ) варто переорієнтуватися з непрямої на пряму бюджетну підтримку в цьому напрямку (молоко і м'ясо).
Віджила своє і нульова ставка, оскільки вона вигідна лише переробникам, а виробникам і особливо споживачам від неї жодної користі. Ця ставка на ціну не впливає, та ще й, не передбачаючи автоматичного відшкодування вхідного ПДВ при виробництві тваринницької продукції, відволікає фінансові ресурси виробника. Тому фахівці Мінфіну абсолютно справедливо зазначають, що застосування нульової ставки ПДВ на внутрішньому ринку є неприпустимим.

– Пане Леоніде, як треба змінити систему оподаткування в АПК, щоб надати їй більшої системності?
– Оновлена податкова система на селі повинна виконувати більше функцій, ніж зараз.
По-перше, слід реформувати чинний ФСП після закінчення терміну його дії (з 2010 р.). Новий має базуватись передусім на оподаткуванні реального розміру диференціальної земельної ренти, яка залежить від об’єктивних факторів. Тобто, якщо один господарник має земельну ділянку, апріорі родючішу і вигідніше розташовану, ніж інший, то й платити він мусить значно більше, а не так, як тепер: за 1 га угідь усі сплачують 7-8 грн., тож про фінансування землеохоронних заходів навіть мови немає! Тому треба уточнити базу реформованого сільгоспподатку, а потім – обґрунтувати оптимальний розмір його ставок на засаді компромісу інтересів виробників і територіальних громад.
До того ж, його невід’ємною складовою має стати податок на прибуток. Спочатку ним буде оподатковуватись нормативний (потенційний) прибуток. А з часом особливо великі сільськогосподарські підприємства, індустріального типу, мають звикати до класичного податку на прибуток, яким оподатковуватиметься результат їхнього господарювання. А всі спрощені фіксовані податки мають стосуватися тільки ОСГ та невеликих фермерських господарств.
По-друге, у сфері непрямого оподаткування здійснюватиметься поступова відмова від непрямих методів підтримки (враховуючи вимоги СОТ та ЄС) та максимальне нівелювання впливу ПДВ на фінансовий стан виробників. Це, зокрема, передбачає поетапну переорієнтацію спеціального порядку оподаткування ПДВ операцій з продажу молока і м'яса із форми дотацій, що виплачуються переробними підприємствами, у пряму бюджетну підтримку відповідно до фактичних обсягів виробництва. Слід також упорядкувати бюджетне відшкодування з ПДВ щодо особливої категорії його платників, якими є сільськогосподарські підприємства, щоб нівелювати вади ПДВ, які особливо гостро проявляються у галузі. Доцільно запровадити бюджетну цільову програму, направлену на відшкодування надмірно сплачених сум ПДВ.
І третє. При запровадженні єдиного соціального внеску розмір його ставки для виробників галузі не повинен перевищувати половину стандартної ставки. При цьому необхідно зберегти відповідну компенсацію Пенсійного фонду з держбюджету (в рамках відповідної бюджетної програми) з метою належного пенсійного забезпечення працівників.

– Що нам дадуть усі ці нововведення?
– Намагатися за допомогою лише податкової системи підтримувати село – неправильний підхід до справи. Річ у тім, що податки – кепський важіль у питаннях підтримки села. Селу, аби воно перестало боятися податків і було конкурентноздатним порівняно з виробниками інших галузей, треба дати нормальні ціни, забезпечити його дешевими кредитними ресурсами, доступом до техніки і енергоносіїв. А податки, за класичним підходом, – це інструмент вилучення частини новоствореної вартості (прибутку). Відповідно, якщо держава створить селянинові належні умови для отримання прибутку, то сільський виробник і сам без проблем поділиться з нею цим прибутком...
А реформування системи оподаткування АПК, яке здійснюватиметься на основі обґрунтованої нами концепції (що, своєю чергою, трансформується у проект Закону, ним опікуватиметься профільний комітет ВР), необхідне для того, щоб Україна могла стати рівноправним членом міжнародних організацій, куди вона так прагне. При цьому її податковий інструментарій, з одного боку, мав би вписуватися у затверджені ними норми та стандарти, а з іншого – враховував би специфіку розвитку аграрного сектора вітчизняної економіки.

ВЗЯТИ ДО УВАГИ...
Система оподаткування, що діє нині у вітчизняному АПК, дуже слабо співвідноситься з чинною у державі загалом. У галузі нині функціонують особливі податкові механізми, а з 1999 р. запроваджені спеціальні режими прямого та непрямого оподаткування. Вони мали на меті допомогти селу відродитися і стати на ноги, та за браком комплексної підтримки села практично не дали очікуваних результатів. А підтримка виробників за допомогою спеціальних податкових механізмів – поряд з очевидними для них перевагами – створює можливості для додаткових зловживань, чим суттєво зменшуються фінансові можливості держави.
Окрім того, чинні щодо українського села спеціальні режими оподаткування аж ніяк не вписуються у європейські норми.

Лариса УСЕНКО