- За 9 місяців в Україні виробили 36 тис. тонн моторного палива на основі біоетанолу
- В Україні створять програму розвитку виробництва біопалива
- Поштовх для розвитку біопаливної галузі
- БІОЕНЕРГЕТИКА В УКРАЇНІ - ПЕРШІ КРОКИ ТА ПОТЕНЦІАЛ
- АЛЬТЕРНАТИВНЕ ПАЛИВО ДЛЯ АПК
БІОЕНЕРГЕТИКА В УКРАЇНІ - ПЕРШІ КРОКИ ТА ПОТЕНЦІАЛ
Етанол. Початок розвитку цієї важливої галузі в Україні покладено ще в 1997 році, коли у Вінницькому обласному об'єднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості було реконструйовано Барський та Гайсинський спиртозаводи. Тоді ж, у 1997 році, ці заводи розпочали виробництво біологічної добавки з назвою ВКД (високооктанова кисневмісна добавка), на сьогодні відомої як біоетанол.
Державна Програма "Етанол", що діяла в 2000— 2005 рр. не отримала відповідного фінансування і не дала належного результату у виробництві й використанні біоетанолу.
Потужності державних спиртозаводів дозволяють випускати 60 тис. т, а при певній модернізації — 300 тис. т біоетанолу на рік й наблизити його частку в загальних обсягах використовуваного бензину до 5%. Через відсутність реальних заходів державної підтримки, але відповідну незацікавленість виробників, нині продукуються (зокрема на Гайсинському спиртозаводі) окремі партії біоетанолу для експорту.
Для прискорення впровадження біоетанолу доцільно розробити нову державну програму із врахуванням розширення сировинних ресурсів та світових тенденцій (зокрема, щодо виробництва ЕТБЕ).
За оцінками експертів, наша країна має потенційні можливості до 2020 року довести виробництво біоетанолу до 8-9 млн. т, що може забезпечити нам не лише повну заміну автомобільному бензину у 3,8-4 млн. т споживання за рік, але й експорт 4-5 млн. т біопального. Інвестиційні вкладення в цьому випадку оцінюються в 15-16 млрд. гривень.
Біодизель. Ще в 1993-1995 рр. за ініціативою віце-президента УААН М. В. Зубця, начальника управління апарату УААН Л. М. Власенка, заступника начальника Агентства з міжнародного співробітництва та інвестицій В. І. Дробота та радника Президента України 3. Ю. Ткачука був здійснений проект технічної допомоги ЄС за програмою ТАСІЗ, що передбачав дослідження і оцінку доцільності й ефективності виробництва біодизеля в Україні, зокрема із врахуванням можливості використання земель, що зазнали радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Проект виконувався висококваліфікованими вченими і експертами з ФРН (вже тоді світового лідера в питаннях біодизелю) за участі майже 30 українських науково-дослідних установ і підприємств. 
Базовим об'єктом проекту була визначена агрофірма "Україна" Старокостянтинівського району Хмельницької області - господарство, яке першим в Україні в 1992 році робило спроби виробляти біодизель на установці шведського виробництва потужністю 0,8 тонн на добу.
Основні висновки проекту: для організації виробництва біодизеля в Україні є необхідні наукові, сільськогосподарські, промислові передумови. Було рекомендовано за державної підтримки та міжнародної технічної допомоги розгортати створення експериментальних (пілотних) виробництв в різних регіонах країни для опрацювання організаційних та технічних аспектів.
Рекомендувалося також звернутися до світового співтовариства за допомогою в організації вирощування ріпаку на "чорнобильських" землях, створення потужностей для його переробки на пальне для самозабезпечення цих територій (зокрема, передбачалося широке впровадження когенераційних установок).
Проект передбачав можливість доведення вирощування ріпаку до 2-3 млн. га до 2010 року, а виробництво біодизельного пального - до 560- 660 тис. тонн.
Однак за повної відсутності інтересу до проблем, що розкрив проект, з боку міністерств аграрної політики, палива та енергетики, у справах ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, біодизель не отримав тоді жодної підтримки.
Лише через 5-7 років в МінАПК (Мінагрополітики) за ініціативи заступника Міністра, а пізніше мністра С. М. Рижука, почали проявляти певну увагу до питання виробництва біодизельного палива. За результатами проекту в 2005 р. проведено дві міжнародні конференції (в УААН та НАУ). Проект викликав великий інтерес і великі сподівання в першу чергу в колах вчених, які вже мали на той час певні напрацювання і потребували відповідної уваги (головне - фінансування).
Проте, донині масове промислове виробництво цього палива не налагоджено, хоча є величезний попит на технологічне біодизельне обладнання (в першу чергу від сільськогосподарських підприємств і фермерів), про що свідчать, наприклад, десятки щоденних письмових клопотань і сотні звернень до Інтернет-сайту одного з перших виробників такого обладнання в м. Києві. Крім нього обладнання почали випускати в Дніпропетровську, Полтаві та інших містах. Зазвичай вітчизняне обладнання в 3-5 разів дешевше за аналогічне імпортне.
На даний час лише розпочато виробництво невеликих обсягів біодизельного палива на кількох підприємствах Вінницької, Львівської, Івано-Франківської та інших областей.
Прискоренню впровадження в Україні палив біологічного походження (і зокрема біодизеля) сприяє заснування в травні 2006 року Української асоціації виробників біоенергетичної сировини, технологічного об'єднання, біопалива та наукового забезпечення біоенергетичної галузі.
Прогнозні розрахунки максимального потенційного виробництва біодизельного пального свідчать, що в 2020 році його обсяг може становити майже 6 млн. т (при річному використанні в останні роки 5,1 млн. т традиційного дизельного палива). При цьому слід наростити площі під ріпаком і соєю до 4 млн. га кожної культури, тобто проти рівня 2006 року збільшивши їх вирощування майже в 10 разів (з 416 тис. га ріпаку і 748 тис. га сої). В цих умовах соя і ріпак займуть близько 20% площ у відповідних сівозмінах, що буде цілком допустимим з агротехнічної та екологічної точок зору. Водночас площі соняшнику також слід повернути до агротехнічно і екологічно обґрунтованого рівня — 1,6 млн. га, зменшивши їх проти 2006 року в 2,4 рази (з 3,86 млн. га).
За цими прогнозними оцінками загальна потреба в інвестиціях для вирощування олійної сировини і виробництва з неї 6 млн. т біодизпалива становитиме близько 17 млрд. гривень (при використанні техніки і обладнання вітчизняного і російсько-білоруського виробництва) і близько 44 млрд. грн., тобто в 2,6 рази більше при орієнтації на їх аналоги з країн ЄС та США.
При виробництві 6 млн. тонн біодизельного пального сільське господарство України отримає як супутній продукт близько 13 млн. тонн високопротеїнового шроту, еквівалентного за вмістом білка 40 млн. тонн зерна.
директор Департаменту МінАП
Віталій Дробот
