- З «Надією» у майбутнє
- НЕ БЕЗ ПРОБЛЕМ, АЛЕ З НАДІЄЮ
- ЩО ПОЄДНУЄ БІЛОГОРОДКУ Й АВСТРІЮ?
- "Сади України": що посієш, те й пожнеш!
- ДРУГЕ ПОКЛИКАННЯ ДІНИ КРАВЧУК
Робитимемо ставку на жито і тритікале
Хочете бачити майбутнє українського села? Тоді вам — у Квітневе, що в Білогірському районі Хмельницької області. Там місцева науково-виробнича агрофірма «Перлина Поділля» досягла неабияких висот у сільськогосподарському виробництві, а її генеральному директору Петру Іващуку заслужено присвоєно звання Героя України.
Заможного й повнокровного життя, котрим можуть похвалитися квітневці та мешканці ще десяти сіл, на території яких потужно хазяйнує «Перлина Поділля», можна від душі побажати всім українським селянам. Одного шкода: наша родюча земля не часто народжує таких талановитих хліборобів, як П. В. Іващук. Якщо точніше, одиниці. Проте їхні справи настільки значущі, що на цих поодиноких прикладах можна вивчати роль особистості в житті конкретного регіону.
Створивши, так би мовити, маленький комунізм у Квітневому та ще кількох селах, що споконвіку належали до квітневської сільради, Петро Володимирович міг би працювати спокійно та розмірено. Бо й за це йому була честь та хвала. Потроху б розвивав набуте, знав би, що таке відпочинок. Одначе по реформі одне за одним посипалися агропідприємства, поля навколо стали родити не хліб, а чортополох, люди втрачали роботу й заробіток, села перетворювалися на пустки. До кабінету керівника зачастили селяни, благали про порятунок. І він здався, мовляв, тут люди, але й там теж, вони нічим не гірші, і мають таке ж право на достойне життя.
Зараз «Перлина Поділля» та її дочірнє підприємство «Рідний край» господарюють, вдумайтеся, на 11 тис. га. Цього літа назрівають зміни: 15 липня стане до ладу новий насіннєвий завод, отже, знову будуть створені нові робочі місця. А там незабаром молочний комплекс у Жемелинцях стане до ладу, згодом ще один. Ось-ось поголів’я корів сягне двох тисяч, а всього великої рогатої худоби буде 6-7 тисяч, як запланували на недалеку перспективу.
Власне, практично все краще й передове, чим може похвалитися нині Білогірський район, зосереджене в «Перлині Поділля». Частка цієї фірми в аграрному виробництві області теж архівагома. Тут зернові традиційно родять по 50-60 ц/га, окремі площі ще більше, тут торік надоїли від кожної корови в середньому по 6600 кг молока. Агрофірма давно взяла курс на крупнотоварне виробництво, отож без перебільшення можна сказати, що вона в числі інших є гарантом продовольчої безпеки держави.
Село споконвіку займається традиційними видами діяльності: вирощує хліб, утримує худобу, виробляє продукти харчування. Здавалося б, нічого нового у цій царині бути не може. Ба ні. Все залежить від підходів до справи, від технологій. Вони у Квітневому — особливі.
— Ми зав’язали тісну співпрацю з науковцями різних профільних інститутів України, — розповідає Петро Іващук на ячмінному полі, — і маємо від того значний економічний ефект. А ще — велике задоволення. Ось погляньте на ячмінь сорту Геліус Одеського науково-дослідного інституту. Красень! Не поступаються йому ячмені сортів Командор і Вакула. Куди там іноземним братися! Торік ми Вакулу збирали, так жодна площа до дощів не давала менше 63 ц/га, окремі — до 67. Ми є базовим господарством вищезгаданої установи, як і базовим для Київського інституту фізіології рослин і генетики, Вінницького інституту кормів та багатьох інших наукових закладів. Все найновіше, що є у них, маємо й ми. А інакше бути не може — кілька літ тому ми добилися статусу елітгоспу, тиражуємо і продаємо насіння еліти зернових та бобових культур, а зараз ще й ріпаку.
Далі їдемо на насіннєвий завод, де в розпалі будівельні роботи. Сюди звозитимуть все насіння з нового врожаю. Тут його будуть чистити, сушити, протруювати, фасувати в тару різної місткості та готувати до реалізації. Насіння ріпаку ще й гранулюватимуть, як на Заході. Тобто, «одягати» кожну насінину в оболонку, яка забезпечить їй і захист, і поживу. В цьому році під ріпак відвели 1170 га. До речі, зробили ставку виключно на вітчизняні сорти.
— Ми будуємо цей завод разом з німецькою фірмою «Петкус», — пояснює Петро Володимирович. — З дня на день чекаємо від неї обладнання для очистки і сушіння зерна. Через два роки тут все буде по-іншому, не впізнаєте території. Оце корпус заводу, там — два насіннєвих склади, трохи далі буде потужний комбікормовий завод. А ось цю баштову конструкцію придумали наші місцеві «кулібіни». Ми в цьому році посіяли більше 3-х тис. га кукурудзи, а сушильних потужностей бракує. У Жемелинцях ставимо американську сушарку, а тут встановили бункери, обладнуємо їх теплогенераторами. Поставимо температурні датчики, під’єднаємо до комп’ютера. Одне слово, перспективи у цього зернокомплексу великі.
Наприкінці червня на базі «Перлини Поділля» відбувся День поля республіканського масштабу. Сюди з’їхалися аграрії з усієї України, вчені, представники Міністерства агрополітики. А продемонструвати учасникам заходу було що. Петро Володимирович показав дослідні зразки найсучасніших перспективних сортів пшениці. 32 сорти, і кожен вартий уваги. Золоколоса на квітневських теренах зародила попереднього року 115 ц/га. Смуглянка, Колумбія, Снігурка, Фаворитка, кілька сортів без назви, тільки пронумеровані…Ох і цікаво ж бути свідком народження наукових відкриттів!
А ще далі — нововиведені сорти пшениці-двуручки. Уявіть собі, яка це зручність. Погано перезимувала пшениця, випала — не біда, її можна навесні підсіяти і мати повноцінне зерно. Ця диво-пшениця носить такі назви: Зимоярка, Хуторянка і Бірюза.
— Вчені дуже часто навідуються на ці ділянки, — каже П. В. Іващук, — і вивчають абсолютно все: як сорти поводять себе в наших умовах, як реагують на ті чи інші добрива, яку мають стійкість до хвороб і так далі. Звичайно, щоб обмолотити таку силу сортів і не змішати їх, треба добряче «погратися». Але справа того варта. А через дорогу від цього поля ми заклали дослідні ділянки кукурудзи — 30 сортів і гібридів.
На квітневських полях виведено три нових сорти гречки: Малинка, Квітнева й Перлина Поділля, зараз вони в державному дослідному випробуванні. Ці сорти мають очевидні переваги. По врожайності, по величині та виході ядра вони перевищують стандартні, тож, поза сумнівом, будуть внесені в державний реєстр та рекомендовані для впровадження у виробництво.
У цьому році «Перлина Поділля» має до збирання, крім названих площ ріпаку й кукурудзи, 1,5 тис. га пшениці, 1,4 тис. — ячменю. Очікується вагомий валовий збір, але не той хліб, що в полі. Дав би Бог зібрати все без втрат. Агрофірма вже зазнала збитків. Град вибив у 4 і 5 бригадах 300 гектарів ріпаку, урожайність площ впала відсотків на 50.
У цьому році в державі гостро стоятиме проблема насіннєвого матеріалу озимих культур. Петру Володимировичу вже телефонують колеги з південних областей і домовляються про придбання великих партій, бо у них все вигоріло. Отож найперше завдання квітневців — зібрати врожай та довести насіння до найвищих посівних кондицій. Бо все, що виходить під маркою «Перлини Поділля», повинне бути супер-якісним.
— Якихось проблем в рослинництві ми не відчуваємо, — констатує факт Петро Володимирович. — Хотілося б лише, аби контролюючі державні органи поставили заслін ввезенню імпортного насіння. Хоч капіталісти багато коштів вкладають в розвиток науки, а наша працює на голому ентузіазмі, вітчизняні сорти зернових культур і кукурудзи ніяк не гірші від ввезених. Не варто запопадливо схиляти голову перед всім не нашим. Краще вклонитися своєму народові, подякувати йому за здобутки та створити належні умови для розвитку виробництва.
А от в тваринництві ситуація зовсім не безхмарна. Недарма бізнесмени, які почали інвестувати село, відмовляються від худоби. Через те, що державу наводнили контрабандні м’ясопродукти, до речі, сумнівної якості, занепадає вітчизняний виробник. Нині всі потужні агропідприємства масово відмовляються від свинарства. А хіба це діло? Чому нема кому проконтролювати, чим годують нас і наших дітей?
— Ми не можемо збути тваринництво, бо воно дає нам цілорічну зайнятість для людей, - каже керівник. - У нас племзавод по розведенню свиней великої білої породи, тож відчуваємо, як зменшився попит на племінний молодняк. Та й самі будемо тримати 2-2,5 тисячі свиней, хоча могли б значно більше. Сподіваємось на зміни. Єдине, що рентабельне в тваринництві, це молочне скотарство. На молоко встановилася пристойна ціна, у нас є порозуміння з партнерами, завдяки цьому справно виплачуємо зарплату людям. Через те плануємо нарощення дійного стада. Незабаром у Жемелинцях стане до ладу молочний комплекс. Туди ми закупили німецьке обладнання «Вестфалія» на два доїльних зали. Інші будемо будувати з нуля, так дешевше і краще. Отож невдовзі матимемо щодоби 15-20 тонн високоякісного молока, а тоді нам і СОТ не страшний буде.
Велика рогата худоба в «Перлині Поділля» така, що на будь-якій виставці нею замилуються. До речі, окремі «експонати» племзаводу щойно повернулися зі столичної виставки. І техніку там же агрофірма виставляла, адже вона є ділером німецької фірми «Лемкен» та французької «Маніту».
Економічний достаток агрофірми відчувається на кожному кроці. Тут практично в кожному селі діють дитсадки, школи, магазини, заклади культури. Дітворі в садки і школи господарство завозить продукти безкоштовно. Видає щокварталу пайки всім одиноким пенсіонерам, а учасникам бойових дій та солдатським вдовам доплачує по 100 гривень щомісяця до пенсії довічно. Агрофірма пече хліб, виробляє крупи, реалізує людям товари власного виробництва дешевше.
Дивовижного на квітневській землі чимало, про все в короткій публікації й не скажеш. А хотілося б: і про людей працьовитих та небайдужих. І про племінне конярство (в коней Петро Володимирович залюблений з дитинства), і про звіроферму, в якій чого тільки нема! І про особливий дух творчої праці, який тут панує. Доведеться відкласти до більш слушного часу…
На фото: Петро ІВАЩУК демонструє, який потужний ріпак виріс у господарстві; завершується заготівля сіна; ось таку сушарку придумали місцеві майстри для кукурудзи; дитячий садок у Соснівці.
Фото і текст Галини СКРИПНИК.
