ЩО ПОЄДНУЄ БІЛОГОРОДКУ Й АВСТРІЮ?

Кар’єра Сергія Іващука розпочалася просто блискуче. В 2004 році він закінчив Київський національний економічний університет за спеціальністю «Міжнародна економіка, управління міжнародним бізнесом». Наприкінці навчання доля запропонувала свого роду екзамен — чотирьох студентів з числа тих, хто мав гарні знання німецької мови і економіки, запрошували до Віденського економічного університету.
Так Сергій потрапив у Австрію і там ще рік навчався за спеціальною програмою для студентів Східної і Центральної Європи. Вчився різним аспектам ведення бізнесу. Фінансували програму держава (Австрія) та підприємства, що прагнули залучити на роботу талановиту молодь. Сергій Петрович проходив стажування у всесвітньо відомій фірмі «Хенкель».
Достатньо було лиш його бажання, аби продовжувати працювати в галузі міжнародної економіки. Та хлопець повернувся до рідних порогів, на Білогірщину. Далеко не всі зрозуміли і схвалили його вчинок. Говорили в очі: ти дивак, тобі ж усі заздрили! Ну що ти забув у тому селі?



Проте кожна людина діє так, як підказує душа. Видно, і справді щось забув Сергій на Хмельниччині. Швидше за все, долю. Через те він має вигляд не розчарованої, а задоволеної життям людини. І прагне, аби агропідприємство «Рідний край» села Білогородка Ізяславського району, яке він очолив у 2006 році, стало не гіршим від австрійських та німецьких.
Ох і непроста у нього задача з багатьма невідомими! На місці колишнього агроформування — самі руїни. Ферми напіврозібрані, обладнання вирізане і здане в брухт, окремі «активісти» навіть почали знімати шифер з будівель.
— І ми прийняли непросте для себе рішення: купити у ліквідатора половину виставлених на продаж ферм, хоча ціна була досить високою, — каже Сергій Петрович. — Можливо, людина, яка керується тільки інтересами бізнесу, цього не зробила б. Але я виріс в селі і розумію селян: це ж як їм боляче дивитися на повний занепад, на ферми, куди донедавна поспішали! Треба знову їм дати можливість працювати і отримувати нормальну зарплату. Тож коли матимемо достатньо коштів, візьмемося за відновлення. А для початку придбали 288 корів і 30 нетелей. Це племінне стадо. Вже отримуємо молоко і маємо базу для нарощення поголів’я.
Сергій Іващук намагається привнести в своє підприємство ті переваги, які бачив за кордоном — в управлінні, в підходах до праці. Звісно, не все виходить. Щоб адаптувати їх до наших умов, потрібні кардинальні зміни, в тому числі на рівні держави. Та й свідомість наших селян до цього не готова. Але молодий господар не здається: в свої 25 літ він мислить і діє, як зріла, досвідчена й поміркована людина.



«Рідний край» - дочірнє підприємство відомої в області і за її межами НВА «Перлина Поділля», що хазяйнує більш ніж в десяти селах Білогірського району. Тим не менше, воно повністю відокремлене, господарює самостійно, отож керівник мусить старатися, аби відповідати архівисокому рівню материнської фірми. «Рідний край» обробляє близько 3 тис. га ріллі, вирощуючи ріпак, ячмінь, озиму пшеницю, кукурудзу. Оскільки культура землеробства тут висока, то й результати втішні.
Молодий керівник може зарахувати собі в актив те, що організував не лише традиційні для села види діяльності. Щоб не залежати від природи, тут займаються внутрішніми та міжнародними перевезеннями. Так вдається здешевити кінцеву ціну своєї продукції й не залежати від посередників і мати достатньо обігових коштів, щоб сплачувати зарплату, податки й інші збори, можливість придбати необхідні матеріально-технічні ресурси. Нині С. Іващук здобуває ще й юридичну освіту. Отже, чимало часу проводить в Києві, де працює невеличкий відділ господарства, свого роду маркетингова служба.
— Ми на плаву протягом цілого року, — розповідає Сергій Іващук. — Намагаємося щомісяця до 12 числа виплатити заробітну плату. Допомагаємо сільській громаді. Скажімо, брали активну участь у відкритті пам’ятника Невідомому солдату. Забезпечуємо продуктами харчування школу і дитячий садок, виділяємо їм кошти. Не обділяємо селян і при виплаті пайових. Допомагаємо дитячому оздоровчому табору, що функціонує на території Білогородки. Практично весь спектр соціальних послуг, який діє у «Перлині Поділля», ми запровадили й тут.
- А як цей аспект співвідноситься з міжнародним досвідом? – запитую.
- От в тому-то й полягають труднощі адаптації тієї системи до нашої, — відповідає. — Думаю, далеко не кожен капіталіст міг би вести тут свою діяльність і отримувати прибуток. А ми — успішно працюємо і взяли на себе функцію держави захищати людей. З точки зору бізнесу — це нераціонально, бо й справді не дає нам великої ефективності, високої рентабельності. Але не все вимірюється грішми й величиною прибутків. Існує багато шляхів отримання вигоди, але не всі вони моральні. Якщо ми підтримуємо школу чи дитячий садок — то це ж діти наших працівників. Якщо ми приводимо до пуття осередки культури та спортивні заклади — то це для дозвілля наших трудівників. Якщо ми дбаємо про ветеранів — то це ж наші батьки і діди, які все життя віддали праці на землі.
А з другого боку, якщо людина знає, що її дитя неголодне, під наглядом спеціаліста, навчиться чомусь розумному й корисному, то вона й працює з більшою віддачею. Держава цим користується і переклала свою соціальну відповідальність на село. Але в той же час вона не зацікавлена у високій ціні на хліб, на продукти харчування, чим, знову ж, знижує ефективність нашої праці. Так не повинно бути в умовах ринкової економіки, ринок має діяти не частково і вибірково, в якихось певних галузях, а скрізь.
В своїй структурі «Рідний край» має понад сто робочих місць. Стільки працівників йому й не потрібно, проте тут не думають, як їх скоротити, а як завантажити роботою. Людям треба заробляти, утримувати свої сім’ї, отже, ліпше зробити так, аби інтереси всіх в цьому плані збігалися.
Наведу красномовний приклад. В 2006 році агроформування придбало Ізяславську РТП (ремонтно-транспортну станцію). Зараз там працює 28 чоловік. Вперше за 5 літ вони отримали можливість ремонтувати техніку. Зробили за цей час понад три десятки ходових частин, відремонтували 40 пускачів — для себе, для «Перлини Поділля» та інших агропідприємств. Там є шість автомобілів, які п’ять років не були потрібні, а зараз займаються перевезеннями. Приємно, що й казати: водії наче заново народилися. З кожним роком зменшується кількість вітчизняної техніки, а тому перед РТП стоїть нове завдання: освоїти ремонт сучасної закордонної техніки. Сергій Петрович анітрохи не сумнівається, що невдовзі так і буде. Там, каже, підібралося ядро доволі кваліфікованих фахівців.
Підприємство «Рідний край» розпочало й будівництво. Сучасний адмінкорпус, де будуть сконцентровані управлінський склад, інженерна служба, економічно-бухгалтерський підрозділ, «виростає» на території тракторної бригади. Це для того, аби тісніше «прив’язати» управління до виробництва. Будується там і їдальня.
Треба сказати, пайовики з великою прихильністю ставляться до молодого керівника. У жнива чи не вся Білогородка була в полі. І то сказати: до збирання мали понад 600 гектарів ячменю, 650 — пшениці, близько 750 — кукурудзи, 90 гектарів гороху.
— Люди наші не менш працьовиті й старанні, як за кордоном, — знову порівнює Сергій Петрович. — І земля у нас прекрасна. Це конкурентна перевага України. Вона нам Богом дана, і ми мусимо цю перевагу використати. Сільському господарству треба надати пріоритетного статусу, і тоді ми могли б спокійно годувати півсвіту. Колись один розумник від науки визначив, що сільське господарство — це перша стадія економічного розвитку суспільства, промисловість — друга, вища. Та й досі ми зустрічаємо вислови на зразок: відстала аграрна країна. Цей стереотип треба ламати.
Тож недаремно Сергій Іващук повернувся в село. Землі дуже потрібна мисляча й талановита молодь з бізнесовими амбіціями. Шкода, що таких ентузіастів все ще одиниці.
Галина СКРИПНИК.
Хмельницька область.

Схожі новини

Комментарі

---

Victor_315 19 квітня 2010 11:38

Білогородка це моя батьківщина

Цитата

Додати комментар

Додати

Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.