Сучасні проблеми відтворення родючості грунтів України

Протягом всього періоду свого існування люди намагалися зберегти найбільше багатство, яке дала їм природа – родючість ґрунтів. На думку відомого німецького вченого Ю. Лібіха, саме родючість ґрунтів визначає багатство і могутність країни.

„Виникненням і загибеллю народів управляє один той самий закон природи. Відбирання у країн умов, що визначають їх родючість, викликає їх загибель. Підтримка ж цих умов забезпечує країнам довге існування, багатство і могутність”, - писав Лібіх ще у 1840 році.
Незалежно від форм власності земля є загальнонаціональним багатством, а питання відтворення і підвищення родючості ґрунтів повинні бути пріоритетними у державі. Для підвищення родючості грунтів всі економічно розвинуті країни світу (США, Англія, Німеччина, Франція, Нідерланди та інші) застосовують значні обсяги мінеральних і органічних добрив, ведуть боротьбу зі шкідниками і хворобами сільгоспкультур, запобігають ерозії тощо. Так, у 2005 році використання мінеральних добрив у розвинутих країнах Західної Європи становило: в Австрії - 233 кг поживних речовин на 1 га ріллі, у Німеччині – 212, Великобританії - 289 і Голландії – 622 кілограми.
Збереження високого рівня родючості ґрунтів - задача не лише працівників сільського господарства, а й суспільства в цілому. Так, у США нині існує майже 30 державних програм, спрямованих на боротьбу з деградацією ґрунтів, причому держава може відшкодовувати до 75% від загальної вартості ґрунтозахисних заходів. Це дозволяє фермерам одержувати високі врожаї, не виснажуючи ґрунти, не втрачаючи потенційної родючості ( табл.1).

В Україні ж аналіз динаміки змін якісних показників ґрунтів в останні роки свідчить про стійку і небезпечну тенденцію зниження родючості ґрунтів, погіршення загальної екологічної ситуації, що може призвести до кризового стану в сільському господарстві.
Дані останнього туру агрохімічного обстеження грунтів показали: площа грунтів із низьким і середнім вмістом фосфору збільшилась на 6%. Нині площа грунтів слабо забезпечених фосфором становить понад 60%, а щорічний дефіцит фосфору - 15-25 кг/га, що зумовлює зниження вмісту цього елементу в ґрунтах та погіршує фосфатний режим.
Обмінним калієм ґрунти України дещо краще забезпечені, ніж рухомими сполуками фосфору. Проте значний дефіцит калію відмічається в поліській зоні, де площі з низьким вмістом калію становлять 53% (ріст їх кількості - 7% за останні 5 років).
Відмічається і зниження гумусу в грунті. За даними Інституту землеробства УААН щороку в Україні втрачається до 20 млн. т гумусу, що у перерахунку на 1 га ріллі становить 600-700 кг.
Втрата гумусу та поживних речовин веде до зниження рівня родючості, а отже й врожайності. Так, урожайність озимої пшениці зменшилась з 41,7 ц/га у 1990 році до 25,6 ц/га у 2006-му. Сьогодні в Україні урожайність основних сільгоспкультур утричі менша, ніж в економічно розвинутих країнах. Тільки за рахунок щорічних втрат гумусу щорічний недобір продукції становить 3 млн. т умовного зерна, а загальні збитки оцінюються на рівні 2 млрд. дол. США. Щорічні недобори врожаю через дефіцит поживних речовин оцінюються на рівні 18 млн. т умовного зерна.
Основним заходом підвищення родючості грунтів залишається внесення оптимальних доз мінеральних добрив. За розрахунками вітчизняних і зарубіжних вчених, рівень урожайності культур на 40% залежить від обсягів внесених мінеральних добрив ( рис. 1 і 2).
Науково обгрунтовані дози внесення мінеральних добрив під сільгоспкультури для отримання врожаю на рівні 1987-1990 рр. (тоді були отримані найвищі врожаї більшості культур) становлять: під пшеницю - 200 кг поживних речовин на 1га посівної площі, цукрові буряки - 400-450, соняшник - 110-120 і картоплю - 240-250 кг/га.
Однак, в останні роки обсяги застосування засобів хімізації не відповідають вимогам землеробства. Так, торік було внесено 699,3 тис. т мінеральних добрив у діючій речовині (рис. 3). У розрахунку на 1 га посівної площі це становить 32 кг, що у 6 разів менше порівняно із 1990 роком (рис.4).

Зменшується не тільки кількість використаних мінеральних добрив, а й площа, на яку вони вносяться. Якщо у 1990 р. мінеральні добрива були внесені на 90% усіх посівів, то за останні роки цей показник зменшився у 3 рази і становить у середньому (2001-2006 рр.) всього 34%.
Викликає занепокоєння і співвідношення основних елементів живлення у внесених мінеральних добривах. Якщо у 1990 році співвідношення азоту, фосфору і калію складало 1:0,7:0,6, тобто було на рівні оптимального, то у 2001-2006 рр. це співвідношення дорівнювало 1:0,2:0,1. Таке превалювання азотних добрив є екологічно шкідливим, бо зумовлює нагромадження у продукції рослинництва нітратів у кількостях, що перевищують гранично допустимі концентрації.
Крім того, недостатнє фосфорне і калійне живлення призводить до погіршення якості багатьох культур: у картоплі зменшується вміст крохмалю, у цукрових буряках - цукру. Через незбалансоване живлення рослини стають більш чутливими до пошкодження шкідниками, слабкіше протистоять екстремальним погодним умовам.
Зниження обсягів застосування мінеральних добрив пояснюється, в першу чергу, зростанням цін на них і обмеженими фінансовими можливостями сільгоспвиробників. Наприклад, ціна на аміачну селітру за останні 6 років збільшилась у 2,4 рази. Водночас, ціни на зернові зросли у 1,2 рази, цукрові буряки - 1,5 рази, соняшник - 1,8 рази. Щоб купити 1 т аміачної селітри селянин у 1991 році повинен був продати 3 ц зерна пшениці, або 11 ц цукрових буряків, або 1 ц соняшнику, картоплі чи овочів. А у 2006 році для придбання 1 т селітри треба було продати майже 20 ц зерна пшениці, або 54 ц цукрових буряків, або майже 10 ц насіння соняшнику (табл. 2).
Отже, через диспаритет цін на мінеральні добрива і сільгосппродукцію стримується зростання обсягів внесення мінеральних добрив. Ситуація ускладнюється і тим, що зросли ціни не тільки на мінеральні добрива, а й на всі інші матеріально-технічні ресурси, необхідні для здійснення сільськогосподарської діяльності. Аграрії часто постають перед вибором: купувати техніку, добрива, насіння чи інші матеріально-технічні ресурси. І, маючи обмежені фінансові можливості, вибір часто роблять не на користь добрив.
Тому важливо негайно вжити заходів для забезпечення сільгоспвиробників необхідними обсягами мінеральних добрив.
У різних країнах світу ця проблема має свої шляхи вирішення. У Китаї встановлене пільгове оподаткування мінеральних добрив та інших хімікатів для сільського господарства: при нормальній ставці ПДВ 17% для вказаних видів товару встановлена пільгова ставка податку - 13%.
У Республіці Польща при середній ставці ПДВ 22%, ставка ПДВ на мінеральні добрива і засоби захисту рослин становить лише 3%. Селяни мають можливість взяти пільгові кредити (3,5% річних), що у 5 разів менше середньої по країні плати за користування кредитом. Сільгоспвиробники отримують значну допомогу від держави і Європейського Союзу у вигляді прямих виплат на гектар ріллі. Мінімальний рівень субсидії - близько 600 грн./га. Адже, фермер, в першу чергу, - годувальник країни. Саме результати його праці визначають продовольчу безпеку країни. Розуміння цього і спонукає уряди країн вживати заходи по підтримці сільгоспвиробників.

O. Корчинська
к. е. н., ст. наук. співробітник
ННЦ "Інститут аграрної економіки"

Схожі новини

Додати комментар

Додати

Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.