- Грунти України щорічно втрачають у середньому 500-700 кг гумусу на гектарі - експерти
- Родючість Ґрунтів потребує охорони
- ПРО РИНОК МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ
- «Будуть добрива – буде і врожай»: не рекламне гасло, а віддзеркалення реальної ситуації
- Ринок міндобрив станом на 10 жовтня 2007 року
Сучасні проблеми відтворення родючості грунтів України
Протягом всього періоду свого існування люди намагалися зберегти найбільше багатство, яке дала їм природа – родючість ґрунтів. На думку відомого німецького вченого Ю. Лібіха, саме родючість ґрунтів визначає багатство і могутність країни.
„Виникненням і загибеллю народів управляє один той самий закон природи. Відбирання у країн умов, що визначають їх родючість, викликає їх загибель. Підтримка ж цих умов забезпечує країнам довге існування, багатство і могутність”, - писав Лібіх ще у 1840 році.
Незалежно від форм власності земля є загальнонаціональним багатством, а питання відтворення і підвищення родючості ґрунтів повинні бути пріоритетними у державі. Для підвищення родючості грунтів всі економічно розвинуті країни світу (США, Англія, Німеччина, Франція, Нідерланди та інші) застосовують значні обсяги мінеральних і органічних добрив, ведуть боротьбу зі шкідниками і хворобами сільгоспкультур, запобігають ерозії тощо. Так, у 2005 році використання мінеральних добрив у розвинутих країнах Західної Європи становило: в Австрії - 233 кг поживних речовин на 1 га ріллі, у Німеччині – 212, Великобританії - 289 і Голландії – 622 кілограми.
Збереження високого рівня родючості ґрунтів - задача не лише працівників сільського господарства, а й суспільства в цілому. Так, у США нині існує майже 30 державних програм, спрямованих на боротьбу з деградацією ґрунтів, причому держава може відшкодовувати до 75% від загальної вартості ґрунтозахисних заходів. Це дозволяє фермерам одержувати високі врожаї, не виснажуючи ґрунти, не втрачаючи потенційної родючості ( табл.1). 
В Україні ж аналіз динаміки змін якісних показників ґрунтів в останні роки свідчить про стійку і небезпечну тенденцію зниження родючості ґрунтів, погіршення загальної екологічної ситуації, що може призвести до кризового стану в сільському господарстві.
Дані останнього туру агрохімічного обстеження грунтів показали: площа грунтів із низьким і середнім вмістом фосфору збільшилась на 6%. Нині площа грунтів слабо забезпечених фосфором становить понад 60%, а щорічний дефіцит фосфору - 15-25 кг/га, що зумовлює зниження вмісту цього елементу в ґрунтах та погіршує фосфатний режим.
Обмінним калієм ґрунти України дещо краще забезпечені, ніж рухомими сполуками фосфору. Проте значний дефіцит калію відмічається в поліській зоні, де площі з низьким вмістом калію становлять 53% (ріст їх кількості - 7% за останні 5 років).
Відмічається і зниження гумусу в грунті. За даними Інституту землеробства УААН щороку в Україні втрачається до 20 млн. т гумусу, що у перерахунку на 1 га ріллі становить 600-700 кг.
Втрата гумусу та поживних речовин веде до зниження рівня родючості, а отже й врожайності. Так, урожайність озимої пшениці зменшилась з 41,7 ц/га у 1990 році до 25,6 ц/га у 2006-му. Сьогодні в Україні урожайність основних сільгоспкультур утричі менша, ніж в економічно розвинутих країнах. Тільки за рахунок щорічних втрат гумусу щорічний недобір продукції становить 3 млн. т умовного зерна, а загальні збитки оцінюються на рівні 2 млрд. дол. США. Щорічні недобори врожаю через дефіцит поживних речовин оцінюються на рівні 18 млн. т умовного зерна.
Основним заходом підвищення родючості грунтів залишається внесення оптимальних доз мінеральних добрив. За розрахунками вітчизняних і зарубіжних вчених, рівень урожайності культур на 40% залежить від обсягів внесених мінеральних добрив ( рис. 1 і 2).
Науково обгрунтовані дози внесення мінеральних добрив під сільгоспкультури для отримання врожаю на рівні 1987-1990 рр. (тоді були отримані найвищі врожаї більшості культур) становлять: під пшеницю - 200 кг поживних речовин на 1га посівної площі, цукрові буряки - 400-450, соняшник - 110-120 і картоплю - 240-250 кг/га.
Однак, в останні роки обсяги застосування засобів хімізації не відповідають вимогам землеробства. Так, торік було внесено 699,3 тис. т мінеральних добрив у діючій речовині (рис. 3). У розрахунку на 1 га посівної площі це становить 32 кг, що у 6 разів менше порівняно із 1990 роком (рис.4).
Зменшується не тільки кількість використаних мінеральних добрив, а й площа, на яку вони вносяться. Якщо у 1990 р. мінеральні добрива були внесені на 90% усіх посівів, то за останні роки цей показник зменшився у 3 рази і становить у середньому (2001-2006 рр.) всього 34%.
Викликає занепокоєння і співвідношення основних елементів живлення у внесених мінеральних добривах. Якщо у 1990 році співвідношення азоту, фосфору і калію складало 1:0,7:0,6, тобто було на рівні оптимального, то у 2001-2006 рр. це співвідношення дорівнювало 1:0,2:0,1. Таке превалювання азотних добрив є екологічно шкідливим, бо зумовлює нагромадження у продукції рослинництва нітратів у кількостях, що перевищують гранично допустимі концентрації.
Крім того, недостатнє фосфорне і калійне живлення призводить до погіршення якості багатьох культур: у картоплі зменшується вміст крохмалю, у цукрових буряках - цукру. Через незбалансоване живлення рослини стають більш чутливими до пошкодження шкідниками, слабкіше протистоять екстремальним погодним умовам.
Зниження обсягів застосування мінеральних добрив пояснюється, в першу чергу, зростанням цін на них і обмеженими фінансовими можливостями сільгоспвиробників. Наприклад, ціна на аміачну селітру за останні 6 років збільшилась у 2,4 рази. Водночас, ціни на зернові зросли у 1,2 рази, цукрові буряки - 1,5 рази, соняшник - 1,8 рази. Щоб купити 1 т аміачної селітри селянин у 1991 році повинен був продати 3 ц зерна пшениці, або 11 ц цукрових буряків, або 1 ц соняшнику, картоплі чи овочів. А у 2006 році для придбання 1 т селітри треба було продати майже 20 ц зерна пшениці, або 54 ц цукрових буряків, або майже 10 ц насіння соняшнику (табл. 2).
Отже, через диспаритет цін на мінеральні добрива і сільгосппродукцію стримується зростання обсягів внесення мінеральних добрив. Ситуація ускладнюється і тим, що зросли ціни не тільки на мінеральні добрива, а й на всі інші матеріально-технічні ресурси, необхідні для здійснення сільськогосподарської діяльності. Аграрії часто постають перед вибором: купувати техніку, добрива, насіння чи інші матеріально-технічні ресурси. І, маючи обмежені фінансові можливості, вибір часто роблять не на користь добрив.
Тому важливо негайно вжити заходів для забезпечення сільгоспвиробників необхідними обсягами мінеральних добрив.
У різних країнах світу ця проблема має свої шляхи вирішення. У Китаї встановлене пільгове оподаткування мінеральних добрив та інших хімікатів для сільського господарства: при нормальній ставці ПДВ 17% для вказаних видів товару встановлена пільгова ставка податку - 13%.
У Республіці Польща при середній ставці ПДВ 22%, ставка ПДВ на мінеральні добрива і засоби захисту рослин становить лише 3%. Селяни мають можливість взяти пільгові кредити (3,5% річних), що у 5 разів менше середньої по країні плати за користування кредитом. Сільгоспвиробники отримують значну допомогу від держави і Європейського Союзу у вигляді прямих виплат на гектар ріллі. Мінімальний рівень субсидії - близько 600 грн./га. Адже, фермер, в першу чергу, - годувальник країни. Саме результати його праці визначають продовольчу безпеку країни. Розуміння цього і спонукає уряди країн вживати заходи по підтримці сільгоспвиробників.
O. Корчинська
к. е. н., ст. наук. співробітник
ННЦ "Інститут аграрної економіки"
