За останні десять років щорічний приріст виробництва олії становить 5 відсотків

19 June, Розділ Новини, переглядів 1 881

Вітчизняна олійно-жирова галузь стоїть осторонь від інших, пов’язаних з вирощуванням і переробкою сільгосппродукції — аж занадто там все добре. Ні зернові, ні інші культури не демонструють такого стабільного зростання. Там і мільярдні фінансові потоки, і експорт, й інвестиції. Здається, ні економічні кризи, ні погодні катаклізми на кшталт посухи галузі байдуже. Отож оліє-жировий комплекс України цілком може бути позитивним прикладом. Як при правильному підході, навіть у наших реаліях (а умови ведення бізнесу в Україні, згідно зі світовими рейтингами, вважаються для інвесторів малоприйнятними), вдається досягти відчутних результатів. Отже, певне, неспроста ця тема червоним рядком була внесена в дискусію «Агробізнес як локомотив української економіки й соціальної сфери», яка відбулася в Києві в рамках VІІ Міжнародної конференції зі сталого розвитку «Відповідальність бізнесу перед країною».
Медицина рекомендує вживати людині в їжу 30 грамів рослинної олії на добу, або 10—12 кілограмів на рік. У світі її виробляють 156 мільйонів тонн. Якщо цю кількість розділити на 7 мільярдів жителів Землі, з’ясується, що цифра споживання, яку рекомендують медики, перекривається з лишком, виходить 22 кілограми. У нашій країні цей показник ще вищий. А з соняшникової олії — ми ледве не попереду планети всієї, виробляємо її 3,7—3,8 мільйона тонн. Якщо поділити цю кількість на 45 мільйонів жителів країни, виходить 85 кілограмів на душу населення. Звичайно, усе це Україні «з’їсти» самій не під силу. Хоча рослинної олії громадяни країни споживають в їжу більше, ніж середньостатистичний житель планети. Адже багато хто через бідність замінюють нею інші жири. Але надлишків, як бачимо, понад потребу, і — порятунок для галузі — на них за кордоном знайдеться покупець. Але чому так, — запитає уважний читач. Адже ми вже сказали, що й у світі рослинної олії виробляють майже вдвічі більше, ніж радять уживати в їжу медики. Відповідь проста: багато її йде на технічні цілі, насамперед (переважно ріпакову) пускають на біодизель. І це провокує ще більше зростання її виробництва.
Золота квітка
У світі обсяги вирощування олійних культур уже доросли до вагомої цифри в 466,8 мільйона тонн. На планеті ними засівають 230 мільйонів гектарів. Причому, на першому місці в цьому рейтингу значиться соя — 130 млн. га.
Для нашої країни на цьому тлі, за словами генерального директора асоціації «Укроліяпром» Степана Капшука, предметом гордості залишається соняшник. Торік його було зібрано 9 мільйонів тонн — це майже чверть світового виробництва. Не набагато менше, враховуючи посівні площі (близько п’яти млн. га) буде й 2013-го. З інших олійних можна виділити вирощування ріпаку — за прогнозами, його зберуть понад два мільйони тонн, і сої — до трьох млн. тонн.
Хоча, якщо згадати, успішною вітчизняна олійно-жирова галузь була не завжди. У недалекому 1998 році валовий збір, приміром, соняшнику становив 2,2 млн. тонн. З них понад 900 тисяч тонн трейдери відправляли за кордон. Водночас олійноекстракційні заводи лихоманило через дефіцит сировини. Переробні підприємства працювали, у ліпшому разі, чотири місяці на рік, решта часу простоювали без сировини. Довивозилися до того, що виготовленої в країні соняшникової олії вже не вистачало для внутрішнього споживання. В 1998—1999 роках Україна була змушена її імпортувати.
Рятівним для галузі, та й для споживачів соняшникової олії стало прийняття в 1999 році закону про запровадження експортного мита на соняшник. Здавалося б, воно негайно приведе до зниження внутрішніх цін на насіння і, отже, до значного скорочення посівних площ. Насправді все відбулося з точністю до навпаки: замість того, щоб продавати за кордон сировину, Україна стала серйозним гравцем, поставляючи на зовнішні ринки готову продукцію — соняшникову олію. Посівні площі, обсяги виробництва соняшнику продовжували зростати. В АПК дедалі більше робили ставку на переробку сировини усередині країни, активно модернізувалися заводи. Незважаючи на дію експортного мита, соняшник залишається найрентабельнішою культурою.
Виходить, для аграріїв соняшник — немов фінансова паличка-стукалочка. Важко знайти таку прибуткову сільгоспкультуру, коли агропідприємство, продавши 200 тонн соняшнику по 5 тисяч гривень за тонну, одержить мільйон, приміром, для проведення посівної.
За останні роки фінансові вливання значно збільшили можливості й підприємств вітчизняної олійно-жирової галузі. За п’ятнадцять років побудовано двадцять нових заводів. Якщо наприкінці 1990-х комбінати могли подужати за сезон 2,6 млн. тонн сировини, то нині — 13,3 млн. тонн, що дає можливість переробити весь вирощений урожай. Сумарна потужність за добу в пік роботи дозволяє «переварити» 30 тисяч тонн. У підсумку, за ціни в 5 тисяч гривень за тонну соняшнику, виходить, у день переробляється сировини на 150 млн. гривень. Тобто олійноекстракційні заводи, щоб запастися соняшником тільки на місяць роботи, повинні заплатити аграріям 4,5 млрд. гривень. У галузі обертаються колосальні грошові потоки. Саме високою прибутковістю й пояснюється популярність соняшнику в господарствах. Незважаючи на те, що він значно виснажує ґрунт, культура займає майже 16 відсотків орних земель країни.
Біодизель поки що не для нас
На жаль, по сої досягнення не такі вражаючі. Її виробництво в Україні становить 1 відсоток загальносвітового показника. Сою ми переважно вивозимо. Так, торік експортували понад 1,2 млн. тонн із зібраних 2,2 млн. тонн. Хоча переробляти сою для народного господарства так само вигідно, як і соняшник. Сподіватимемося, з розвитком тваринництва сої на внутрішньому ринку осідатиме більше. Адже, за прогнозами, потреба в комбікормах зросте. А для їхнього виробництва використовується до 15 відсотків шроту, переважно — соєвого. До речі, першість з виготовлення комбікормів надійно утримує Китай. З вироблених у світі 873 млн. тонн частка Піднебесної — 170 млн. Уся об’єднана Європа, яка на другій позиції, виготовляє 140 млн. тонн. Україна з 6,5 млн. тонн — слабкий конкурент. Хоча дедалі більше сої використовують у харчовій промисловості. Популярними в Україні стають і напівфабрикати — багаті на білок рослинні замінники м’яса, які виготовляють із знежиреного соєвого борошна.
Приблизно така сама ситуація і з ріпаком. За Україною значиться 2 відсотки світового виробництва. Аграрії нарікають: культура ця хоч і прибуткова, але примхлива — узимку 2012-го ріпаку пропало відсотків 30—40. У підсумку було зібрано 1,2 млн. тонн. Але за кордоном до ріпаку виявляють підвищений інтерес. З 1 липня минулого року його з України вивезли більше, ніж зібрали — 1 мільйон 236 тисяч тонн (за рахунок перехідних запасів з минулих років). Отож в Україні ріпак майже не переробляють — хоча це й стратегічна сировина, яка йде на біодизель, але поки що не для нас.
— Ми колись обраховували — якщо хтось хоче виробляти біодизель із ріпаку, — розповів Степан Капшук. — Одразу скажу: його тонна коштувала 650 доларів. З неї ви отримаєте 300 літрів олії плюс треба додати 110 літрів метилового спирту, каустику. У підсумку з тонни ріпаку можна одержати 270 літрів біодизеля. 650 доларів розділити на 270 — уже понад два долари виходить тільки вартість сировини й допоміжних матеріалів. Тобто до 20 тисяч гривень коштує тонна біодизеля без субсидій. Тому, якби в об’єднаній Європі й, взагалі, у світі забрали б субсидію, звичайно — його не виробляли б. А так обсяг виробництва у світі ріпакової олії, яка йде на виготовлення біопалива, оцінюється в 23 млн. тонн. Найбільше — 9,6 млн. тонн виготовляє об’єднана Європа, за нею — Бразилія...
За прогнозами «Укроліяпрому», нинішнього року на вітчизняних полях виросте близько двох мільйонів тонн ріпаку. До речі, з олійних культур його збирають першим, іде, зазвичай, на піку високих цін.
Загалом, упевнений Степан Капшук, вітчизняний олійний ринок може цілком нормально працювати без будь-якого адміністративного втручання. Приміром, скасування експортного мита на насіння соняшнику, якого наполегливо домагаються в окремих керівних кабінетах, лобіюючи інтереси передусім іноземних компаній, сприятиме лише скороченню обсягів переробки. Згодом такий крок призведе до зупинки низки підприємств і зменшення виробництва соняшникової олії. У результаті Україна, яка лідирує за її поставками на світовий ринок, може цей статус втратити.