- Закарпатські аграрії зібрали понад 133 тисячі тонн зерна
- Сонце випалює зерно, фермери скаржаться на мізерні врожаї
- На склади завезли більше 32 тисяч тонн зерна нового врожаю
- Аграрії: Цьогорічний врожай вдарить по кишені українців
- «Дуже непевна й ризикована справа — господарювати під відкритим небом»
Осінь на поле надію виводить
Холодний вітер із сизою мрякою одразу зробив незатишним робочий день у бригаді приватного підприємства «Травневе», що у селі Чистопілля Токмацького району. Чоловіки, які ще тиждень тому у літніх сорочках ладнали техніку, вбралися у куртки. — Хвалитися особливо немає чим, — реально оцінює результати сільськогосподарського року Олег Анатолійович. — Зібрали зернових на круг 12-15 центнерів з гектара. Поля були дуже строкаті. От начебто скрізь однаково дбаємо про – землю, рівно вносимо добрива, підживлюємо, а одна ділянка вродить по 6-7 центнерів, інша — 25 з гектара. Порівнюючи з минулорічним, це вже урожай, але загалом і цей рік видався для нас нелегкий. Зараз механізатори готуються збирати соняшник, ним цьогоріч господарство засіяло майже 300 гектарів. Особливих сподівань, що ця культура поліпшить економічне становище підприємства, також не плекають. Соняшник на перших фазах розвитку добре пройшов вегетацію, дощик посприяв росту. А далі його мордувала тривала посуха. Поле ніби усім своїм виглядом обіцяє добрий урожай, але у кошиках зернятка лише по краях, середина зрадливо порожня. Так само бездощів'я звело на мізер кукурудзу. Окрім того, зауважує Олег Кравченко, покупців соняшнику цікавить лише продукція із 40 і більше відсотками маслянистості. Якщо, скажімо, їх 34-36, гідну ціну за неї отримати не вдасться.
А на часі — клопоти про посівну. Перша вереснева мряка, яка ледь зволожила поверхню ґрунту, не посприяє майбутньому врожаю, літня спека засушила землю на кілька метрів. — Ми заготували доброго насіння для посівної тонн 140, — говорить Кравченко-молодший. — Це майже удвічі більше від потреби. Відкалібрували, обробили його. Із тисячі гектарів усієї орендованої землі до 300 засіємо озимою пшеницею, ячменем. Зерно потрібне найперше для розрахунку з пайовиками, більшість із них бере збіжжя для власних господарств.
Дуже важливо, міркує господар, не поспішати з термінами посівної. Адже останніми роками кліматичні умови, особливо у степовій зоні ризикованого землеробства, відчутно змінилися. Якщо років десять тому селяни починали сіяти озимі в другій половині вересня і до кінця місяця завершували, то нині озираються з пересторогою. Прогнози теплої осені, яку синоптики обіцяють на півдні мало не до грудня, можуть бути згубні для озимих культур, які перейдуть у фазу трубчастості. Посієш рано — нашкодиш пшениці, проґавиш золоту пору — теж програєш. Тому кожен господар дослухається власної інтуїції, помноженої на досвід, а ще поля, природи, які умілим та старанним хліборобам подають свої знаки. Керівники «Травневого», окрім цього, покладаються на працелюбних механізаторів, разом вони — міцний надійний колектив. Попри примхи погоди готові плекати майбутній урожай своїми мозолястими руками.
