Українсько-китайський контракт – важливий стимул розвитку зернової галузі країни. Він дає Україні можливість ще 13 років гарантовано постачати зерно до Китаю – на найбільший і найцікавіший ринок у світі. Важливо, що постачаємо до Піднебесної список фуражних культур, які не впливають на продовольчу безпеку держави. Головні акценти – кукурудза і соя.
За преміальний китайський ринок борються усі світові лідери з вирощення зерна. Натомість ми там і мусимо будь-якою ціною закріпитися. Для цього маємо усі можливості – кредитні ресурси, експортну інфраструктуру та політичну волю керівництва держави. Зрештою, отримано вкрай важливий результат – виконано першу частину контракту щодо постачання зернових до Піднебесної. Важливо не збавляти обертів та уникнути дошкульних ударів, завданих як конкурентами, так і «своїми».
Сьогодні уже можна говорити, що контракт між Україною в особі Державної продовольчої зернової корпорації і Китаєм на поставку зернових культур у грудні 2014-го знаходився на межі логістичного дефолту. Станом на 15 грудня ситуація із завантаженням 11 кораблів із загальним обсягом зерна понад 600 тисяч тонн була критичною. Кукурудза зберігалася на внутрішніх українських елеваторах. Напередодні Різдвяних свят вкрай важко було її транспортувати у порт, з огляду на брак логістики, вагонів і несприятливі погодні умови. Однак, попри труднощі кораблі відвантажили, а коносаменти щодо них вчасно передали китайській стороні.
Причина грудневої кризи у виконанні контракту – непрофесійні, незрозумілі дії попереднього керівництва ДПЗКУ. Чи були вони свідомі… На це запитання мають дати відповідь компетентні органи. Вони мають необхідну інформацію для винесення винним суворого «китайського попередження».
Після успішного завершення Україною експортної частини контракту, відкриваються можливості другої – щодо імпорту з Китаю необхідної українським аграріям продукції. Для українського агросектору китайські гроші – не просто кредитна лінія. Фактично це довгострокова інвестиція у галузь. При цьому закупівля мінеральних добрив, засобів захист рослин, тощо – відносно невелика складова контракту.
Ми дивимося глибше. Плануємо за рахунок китайського контракту відновлювати в Україні зернову і загалом логістичну інфраструктуру. Передбачити кошти на ремонт існуючих елеваторів, а також побудову нових, як портових, так внутрішніх. Нагадаю, що ДПЗКУ – один із найбільших власників елеваторів в Україні. Але ці елеватори потребують інвестицій. Адже ми плануємо за кілька років довести збір зерна в України до 100 млн тонн, замість 63,8 млн., як нині. У цьому зацікавленні і Україна, і її торгівельні партнери. А збільшення експорту гостро вимагатиме нової інфраструктури.
Інший важливий напрямок українсько-китайського співробітництва – організація в Україні високотехнологічних виробництв. Ідеться про закупівлю і запуск заводів «під ключ». З виробництва міндобрив та інших необхідних нам матеріалів. Це крок до модернізації аграрної галузі, наближенні її до світових технологічних стандартів. Будемо зменшувати залежність держави від імпорту, щороку залишати величезну частину доданої вартості в Україні.
В аграрній сфері Китай став стратегічним партнером України. Кожний крок з реалізації китайського контракту – нові робочі місця, сучасні технології, можливості розвитку для країни та вагомі бюджетні надходження. Нині здійснюємо підготовчу роботу щодо поглиблення співробітництва з Китаєм. Це співробітництво невдовзі відчують українські аграрії. У вигляді товарів критичного імпорту, а також нових можливостей для бізнесу. Прогнозуємо, що зусилля ДПЗКУ з реалізації контракту стануть помітними уже восени. До того часу маємо окреслити перші проекти.
Важливо, що китайський партнер ДПЗКУ – торговельна корпорація ССЕС – насамперед будівельна компанія. І з нею ми ведемо переговори щодо нових масштабних проектів. Це наш шанс дати імпульс розвитку сучасної експортної інфраструктури. Причому не лише зернової. Адже порти і нові виробництва – внесок у загальноекономічний розвиток країни. А, зрештою, - це внесок у добробут кожного українця.