Молочарська кооперація: бути чи ні?

06 March, Розділ Новини, переглядів 2 132

Кооперація в сільському господарстві і раніше розвивалася надто повільно, а сьогодні практично призупинилась. І це, незважаючи на неодноразові урядові кампанії, спрямовані на розвиток обслуговуючих кооперативів, і підтримку проектів технічної допомоги. Так, за даними Міністерства аграрної політики та продовольства, з 1 квітня 2014 року до 1 січня 2015 року кількість зареєстрованих обслуговуючих кооперативів навіть скоротилась з 1027 до 1022,
а кількість діючих – з 666 до 613 або на 8%.
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ У ПОТОЧНИЙ МОМЕНТ
Слід зауважити, що саме розвиток кооперативів може бути порятунком для села, де більшість населення фактично не має роботи (що б нам з цього приводу не говорила статистика), бо саме сприяння самозайнятості населення є найдешевшим способом пом’якшення (а в перспективі і вирішення) кричущих соціальних проблем українського села. Навіть зараз, коли на території країни ведуться воєнні дії, це питання залишається актуальним, бо людям у селі якось треба жити.
Що ж до молочарської кооперації, то її актуальність набуває зараз навіть особливого значення, і на те є дві причини.
Перша причина полягає у тому, що в Україні зараз опинилося під загрозою саме існування молочарських кооперативів. Так, у Верховній Раді 12 грудня 2014 року зареєстровано законопроект № 1368 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поліпшення умов для ведення сільського господарства», і у п’ятому розділі цього законопроекту пропонується внести зміни до Закону України «Про молоко та молочні продукти». Зокрема, стаття 9-1 фактично забороняє здійснювати закупівлю молока в обслуговуючих кооперативів.
Друга причина пов’язана з тим, що у 2015 році змінюються правила державної підтримки виробників молока. Поточний державний бюджет не передбачає виплату дотацій на кожен кілограм проданого молока за рахунок повернення ПДВ. Само по собі це матиме негативний вплив на сектор, але причини такого стану справ є зрозумілими усім. З іншого боку, відміна дотацій усуває одне з обмежень для розвитку кооперативів. Адже дотації на кілограм проданого молока виплачувалися лише сільськогосподарським товаровиробникам. Обслуговуючий кооператив не є товаровиробником, тому не міг отримувати цих дотацій. Це суттєво обмежувало можливості кооперативу, змушувало його вдаватися до різних обхідних схем. Зараз, коли із припиненням виплати дотацій кооперативи фактично отримали рівні можливості з іншими операторами ринку сирого молока, справа ніби може зрушити з мертвої точки (якщо, звичайно, не вступить у дію стаття 9-1 згаданого законопроекту).
Тож чи будуть в Україні розвиватися молочарські кооперативи? І що для цього необхідно? Ми не зрушимо з місця у розумінні цього питання доти, доки не зрозуміємо причини низької ефективності вже проведених заходів, так само, як і того, якими є ключові передумови успіху. Розглянемо ці питання детальніше.
МОТИВАЦІЯ (АБО ПРО ПОТЕНЦІЙНІ ВИГОДИ ЧЛЕНІВ КООПЕРАТИВУ)
Люди створюють кооператив, щоб отримати певну вигоду. Інакше справа не варта зусиль. Звідки ця вигода може взятись? Є два основних джерела:
Можливість дорожче продати продукцію за рахунок збільшення її партії і передпродажної обробки;
Можливість дешевше закупити ресурси.
Це реально. Наприклад, оптова ціна на такі цінні корми, як макуха чи шрот, може бути вдвічі нижчою від роздрібної. Гірше із ціною реалізації молока. Кооперативу непросто отримати за нього добру ціну, але продати його дорожче цілком реально, особливо, якщо кооператив здатен забезпечити відповідні кількість і якість молока. З другого боку, є й витрати.
ВИТРАТИ КООПЕРАТИВУ
Витрати молочарського кооперативу складаються головним чином із двох частин:
Витрати на закупівлю молока у населення;
Витрати, пов’язані власне із діяльністю кооперативу.
Слід зазначити, що закуповувати молоко у своїх членів кооператив мусить за цінами, принаймні, не нижчі від ринкових, бо інакше створення кооперативу втрачає сенс. Винятком є хіба що ті випадки, коли молочарський кооператив утворюється у селі, де раніше взагалі ніхто не збирав молоко. Бо саме у цих селах ціна дійсно може бути нижчою від ринкової і на практиці є такою.
Для початку своєї діяльності молочарському кооперативу, передусім, потрібен молокоприймальний пункт (МПП). Це означає, що будуть мати місце витрати на будівництво або придбання приміщення. Тобто, треба буде інвестувати в приміщення (тоді ці витрати ляжуть на собівартість послуг у вигляді амортизації). В іншому випадку приміщення необхідно буде орендувати (тоді на собівартість ляжуть витрати на оренду). Куплене або орендоване приміщення, напевно, потребуватиме ремонту – це теж витрати. Потрібно буде також придбати або орендувати охолоджувальний танк і відповідне лабораторне обладнання, підвести воду і електроенергію (якщо немає) тощо.
Коли МПП почне працювати, потрібно буде також нести регулярні витрати на електроенергію, миючі засоби, витратні матеріали тощо. Крім того, в кооперативі повинні бути голова і бухгалтер. Хтось має також приймати молоко, хтось – довозити його з віддалених сіл… Тобто від самого початку діяльності кооперативу у ньому має працювати хоча б 2-3 особи.
Навіть якщо ці люди згодні розпочинати роботу в ініціативному порядку і в сподіванні, що це окупиться у майбутньому, все одно зрозуміло, що довго так тривати не може і їм невдовзі доведеться платити. Якщо ні – вони вкрадуть більше. Варіанти, коли кооперативи стають місцем працевлаштування на різні посади (потрібні і не дуже) родичів голови кооперативу, голови сільради, депутатів різних рівнів або районного чи обласного керівництва, ми не розглядаємо взагалі, але таке буває. Тобто, так чи інакше, але кооператив мусить нести певні витрати як для здійснення початкових інвестицій, так і для забезпечення себе хоча б мінімумом обігових коштів.
Найдешевший варіант діяльності кооперативу може передбачати, що приміщення він бере в оренду і ремонтує його власними силами, а танк безкоштовно отримує від переробного підприємства, хоча це і ставить кооператив у залежність від нього. Тоді основними будуть витрати на закупівлю молока та на оплату праці. Крім того, витрати кооперативу включатимуть у себе орендну плату, витрати на електроенергію, миючі засоби, транспортні витрати тощо.
Постає питання доступу до фінансів!
ДОСТУП ДО ФІНАНСІВ
Питання фінансування кооперативу є складним. Адже його засновники багато грошей дати не зможуть, бо їх у людей на селі немає, а якщо в когось і знайдуться, то їх власники захочуть отримати певні гарантії.
З гарантіями в кооперативі складно, бо він працює за принципом: один член – один голос. У цьому якраз і полягає його головна відмінність від інших організаційно-правових форм підприємницької діяльності. Що ж до кредитів, то проблема полягає не лише у тому, що вони дорогі. На практиці новоствореному кооперативу вкрай важко отримати позику навіть під високі відсотки через відсутність як застави, так і кредитної історії. Саме відсутність грошей і є першим потужним стримуючим фактором для розвитку кооперації на селі.
Якщо на цьому етапі не знайдеться нікого, хто допоможе кооперативу, то на тому, зазвичай, усе й закінчиться. Часом кооперативу допомагають переробне підприємство, сільрада, обласний бюджет, хтось із місцевих депутатів, один із міжнародних проектів технічної допомоги тощо. Але здебільшого йому не допомагає ніхто. Тому у більшості випадків кооператив просто не створюється, а якщо й створюється, то часто лише не папері. Як згадувалося вище, навіть у відповідності з офіційними даними, зараз в Україні з 1022 кооперативів працює лише 613.
Як працюють – це ще одне непросте питання. Якщо ми справді хочемо, щоб обслуговуюча кооперація розвивалася в Україні, то маємо надавати селу державну допомогу. Причому дієву і на постійній основі, а не так, яка зараз – час від часу і переважно напередодні чергових виборів - президентських, парламентських або до місцевих органів влади.
Держава повинна мати довгострокову політику розвитку кооперації на селі і сталі правила гри. Якщо немає змоги допомогти більше, давайте допоможемо менше, але люди повинні розуміти, хто і на яку підтримку має право відповідно до чинного законодавства, і бути певними, що вони її отримають. Отже, постає питання рівного доступу до цієї підтримки і прозорих правил гри. Підтримка «на конкурсній основі» нічого не змінить. Гроші буде витрачено, а стан кооперації залишиться таким, як є.
АДМІНІСТРАТИВНІ ВИТРАТИ ТА РОЗМІРИ БІЗНЕСУ
Припустимо, що кооператив закуповує молоко по 2.50 грн. за 1 кг, а продає його за 3 грн. Тобто, різниця складає 50 коп. Припустимо також, що в кооперативі на початку працює лише двоє осіб: голова кооперативу (він же приймає молоко) і головний бухгалтер. Нехай витрати на оплату праці на початку складають 4000 грн. на місяць (власне, зарплата цих двох осіб плюс нарахування на зарплату). Припустимо, що кожен здавач в середньому приносить 10 кг молока на день. Тоді з кожного здавача кооператив отримуватиме в середньому 10 кг * 50 коп. = 5 грн./день або 150 грн./міс. Таким чином,тільки для того, щоб мати кошти на оплату праці 2-х штатних працівників кооперативу (голови і бухгалтера) у сумі 4000 грн., кооператив повинен мати щодня 4000/150 = 27 здавачів.
Нагадаємо, що ми розглядаємо найпростіший і найдешевший варіант, коли танк і мінімум обладнання переробним заводом надано безкоштовно, голова виконує власноруч усі функції, включно із прийманням молока тощо. Ми також не врахували цілий ряд витрат (наприклад, витрати на оренду приміщення, витрати на електроенергію, на миючі засоби, на придбання бойлера тощо). Не враховано також витрат на сплату податків. Крім цього, слід взяти до уваги, що мало хто здає молоко щодня.
Враховуючи все сказане вище, а також практичний досвід автора, можна зробити висновок, що говорити про заснування молочарського обслуговуючого кооперативу, коли кількість бажаючих менша від 50 членів, взагалі немає сенсу. При цьому слід окремо зазначити, що закупівлі молока у населення за цінами вище ринкових у такому кооперативі будуть принципово неможливими. У цьому випадку людей можна буде мотивувати лише можливістю закуповувати концкорми та інші ресурси за цінами нижчі за ринкові та/або самою можливістю здавати молоко, якщо раніше його взагалі ніхто не закуповував.
Тобто, необхідність об’єднати хоча б 50 осіб для створення кооперативу є другим фактором, що стримує розвиток кооперації.

КОНКУРЕНЦІЯ
Збирати молоко може не лише кооператив. Збирати молоко може, скажімо, приватний підприємець. Навіть якщо він зареєстрований офіційно, то його адміністративні витрати неодмінно будуть меншими (принаймні, тому, що йому не потрібен бухгалтер).
Якщо ж підприємець працює неофіційно (а таке буває нерідко), то він взагалі перебуває поза конкуренцією, оскільки йому не потрібен приймальний пункт (проїхав по селах, зібрав молоко на молоковоз, завіз на завод і має «свіжу» копійку). За таких умов кооператив зможе існувати лише доти, доки в Україні буде мати місце дефіцит молока (бодай, сезонний).
Таким чином, для успішної діяльності молочарських кооперативів (втім, як і будь-якого іншого бізнесу у сфері заготівлі молока), необхідно усунути з ринку недобросовісних конкурентів, забезпечити дотримання вимог чинного законодавства щодо закупівель молока у населення. І те, що це досі не зроблено, є третім стримуючим фактором.

ВИСНОВКИ
Враховуючи все сказане вище, можна зробити наступні висновки щодо життєздатності молочарської обслуговуючої кооперації в Україні:
Ідея створення кооперативу може бути життєздатною лише за умови, якщо кооператив здатен забезпечити цікаву для переробника партію молока належної якості;
Кількість членів кооперативу не може бути меншою за 50 осіб.
При цьому для забезпечення розвитку такої кооперації необхідно усунути ряд обмежуючих факторів, зокрема:
забезпечити доступ кооперативів до фінансів (за підтримки держави, переробних підприємств, місцевих бюджетів та інших зацікавлених сторін);
усунути недобросовісну конкуренцію шляхом забезпечення виконання вимог чинного законодавства щодо заготівлі молока у населення.

Михайло ПАВЛИЧЕНКО,
координатор програм розвитку молочного сектору, Міжнародна фінансова корпорація (IFC, Група Світового банку), Проект «Розвиток агрофінансування в Україні»